Іван Нечуй-Левицький

З роками моє сприйняття повісті "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького сильно змінилось. Якщо у юності я бачила цей твір як комедію, то тепер усвідомлюю його глибоку трагічність. На перший погляд, історія про родину Кайдашів сповнена гумору, смішних моментів і колоритних персонажів. Проте, з віком, сміх поступається місцем гіркому усвідомленню трагедії, яка розгортається перед очима.

Повість розповідає про родину Кайдашів, їхні повсякденні радощі та негаразди, а також про конфлікти, які роздирають їхнє життя. Життя Омелька Кайдаша, його дружини та їхніх синів зі своїми дружинами перетворюється на постійні сварки і чвари, які здаються безкінечними. Спочатку такі сцени викликають сміх, проте потім розумієш, що за цим ховається глибокий біль і трагедія руйнування сімейних стосунків.

Іван Нечуй-Левицький в "Кайдашевій сім'ї" майстерно розкриває глибину характерів своїх героїв. Омелько Кайдаш, голова родини, відтворює образ типового селянина, ревного християнина, що любить заглянути в чарку. Його дружина, Кайдашиха, вперта і вольова, відчуває потребу у контролі над усіма довкола. Карпо, борець із сімейною традицією, шукає своє місце в житті, та Лаврин, втрачає своє власне "я" у спробах задовольнити вимоги оточення. Додають контрасту і образи невісток. Мотря втілює образ жінки, що віддана своєму чоловікові, але в той же час зберігає власну сильну волю і відстоює свої права в родині. А Мелашка підкоряється суворим вимогам свекрухи та старанно служить сім'ї Кайдашів, підлаштовуючись під сімейні, поки на ній не починають їздити.

Окремо варто відзначити чудове оформлення видання від "РМ". Гарна палітурка, якісний папір і неймовірні ілюстрації Альбіни Колесніченко додають задоволення від читання і роблять цей твір ще привабливішим для сучасного читача.

Зізнавайтеся, хто не читав "Кайдашеву сім'ю"? 😂 Можливо, бібліотеку ви оминули на своєму шляху, але потрапили в театр і співпереживали героям на сцені? Адже є чимало сценічних постановок. Для тих, хто надає перевагу телеверсіям, є фільми за мотивами повісті.
Образи Кайдашів пішли в народ й асоціюються з родиною, в якій чвари часто перемагають здоровий глузд. А порівняння з Кайдашами природньо сприймається, як народна творчість. Так, сварливу жінку неодмінно назвуть Кайдашихою. І не кажіть, що не чули - не повірю. "Кайдашева сім'я" - один з найпопулярніших творів української класичної літератури.

"Кайдашеву сім'ю" вперше читала в школі, а нині вирішила перечитати. Цікаво, що повість чітко закарбувалася в пам'яті: легко увійшла і залишилася десь на поличках "сховища"; деякі фрази запам'яталися дослівно.
Легкий смуток огортав моє друге читання. Чвари, які миттєво розгорялися з незначної дрібниці (розбитого кухлика, наприклад) й переростали в бійки між членами родини, мене лише засмучували/пригнічували. Тому що, з моєї точки зору (з далекого для героїв 2023 року), сімейні міжусобиці можна було вирішити миром.

Звісно, що нелегко було вибудовувати власне господарство після офіційної відміни кріпацького права, але з непосильними податками на душу населення. Люди вчаться жити на своїй землі своїм розумом. Помиляються й не завжди визнають свої помилки, тому "квітує" розбрат. Герої постійно шукають розумного та справедливого розсуду сімейних непорозумінь то у волосній владі, то у священника. Єдності Кайдашам бракує. Єдності.

Чи змогли люди відчути ту дану їм свободу?
Маруся Кайдашиха, здавалося, все "приміряла" на себе роль панії, оскільки, очевидно, панське життя сприймала, як життя вільної людини. Але при цьому принижувала своїх рідних, ніби вони підневільні, знецінюючи їхню працю повсякчас. Автор наголошує, що вона любила внуків, але невісток упереджене неприхильне ставлення стрічало з першого дня.

Нині звичним є шанобливе ставлення чоловіків до жінок. І скидається на те, що в українському суспільстві це давня традиція. Кайдаші-чоловіки люблять своїх обраниць, прислухатися до їхньої думки. Старий Омелько міг прикрикнути, Карпо при сильному роздратуванні попереджав і грізно дивився, а Лаврін ні словом, ні пальцем свою Мелашку ніколи не образив. Саме при повторному читанні мені це особливо впало в око.

Пам'ятаєте грушу розбрату?
Вкінці вона всохла і всі помирилися. В першому варіанті твору те дерево розросталося і сварок з кожним роком в родині більшало. Але Нечуй-Левицький вирішив змінити кінцівку на більш оптимістичну. Можливо, вірив, що українці можуть помиритися і об'єднатися, й не гризти одне одного через дрібниці.
Для нас сьогодні, як ніколи актуально, щоб "груша всохла" - і ми не підіймали вселенського шуму через незначне, а об'єдналися заради головного.
Єдності бракує українцям. Єдності.

«Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького — один із найвидатніших творів класичної української літератури.
Написаний у 1879 році, яскраво відображає життя українського села кінця ХІХ ст.

«Кайдашева сім’я» захоплює читачів своєю реалістичністю, глибоким психологізмом, сильним соціальним змістом.
Головна тема цього твору – життя та стосунки звичайної української родини.
Головний герой живе в маленькому селі і стикається з численними труднощами та конфліктами, що виникають через побутові проблеми, непорозуміння та людські слабкості.
Нешуй-Левицький майстерно змальовує характери кожного члена родини, показуючи їхні внутрішні переживання, мрії та прагнення.
Особливо слід відзначити реалістичність зображення жіночих образів, таких як Мелашка та Маруся, які стають справжнім центром сімейних конфліктів.
Особливу увагу слід звернути на мову твору, Нечуй-Левицький використовує живу і колоритну українську мову, багату на народні прислів’я, прислів’я та вислови.
Це надає історії особливого шарму і робить її більш достовірною.

Тема «Кайдашевої сім’ї» актуальна й сьогодні, піднімає питання про відносини між поколіннями, сімейні цінності та людські амбіції.
Незважаючи на час, що минув після написання цієї повісті, багато проблем, які описав Нечуй-Левицький, досі не вирішені в сучасному суспільстві.

Загалом «Кайдашева сім'я» — глибокий, мудрий, водночас іронічний твір, який викликає широкий спектр емоцій.
Вона не тільки розважає, а й спонукає до роздумів над вічними питаннями людського буття.
Нечуй-Левицький створив справжній шедевр, який залишиться в пам'яті читача на довгі роки.

І ще дуже радує, що такі книжки включають у шкільну програму;)

У книжці «Світогляд українського народу» Іван Нечуй-Левицький розкриває прадавні міфологічні вірування українців. Значну увагу автор приділяє міфологічним істотам, зокрема русалкам, мавкам, полісунам і польовикам, упирям і вовкулакам тощо, а також особливостям пантеїзму в українській міфології.

Я не згодна, що домовити це демони, нечисть, не всі перелічені в книзі духи - погані, але це моя думка.

Особливо мені сподобався розділ з судовими процесами щодо застосування магії - мені як юристу - це в основному були наклепи, щось схоже, як в срср були доноси, так і в 1700-ті роки - хтось не сподобався - назвемо його відьмою чи чаклуном і влада жорстоко вбʼє цю людину, ні в чому не розбираючись, що свідчить про примітивність правового світогляду, відсутність мислення, тільки колективна істерія.

Вперше повість була написана 1878 року та вперше надрукована 1879 року у львівському журналі «Правда», тому читаючи про героїв зараз у 2023 році я диву дивуюсь про такі відносини в сім’ї. Хоча не важливо чи живеш ти в селі чи в місті бувають і зараз такі баталії і протистояння характерів, норовів, молодого покоління старшому.⠀
⠀
Особливо хочу відзначити описи природи автора - така ніжність і милозвучність почуттів виливається на сторінках книги, хочеться босоніж йти між маками і волошками пшеничним полем, стояти під плакучою вербою над озерцем біля млину, любуватися нічними ароматними вечорами коло старою грушки у вишневому саду.⠀
⠀
Тут присутній відмінний гумор, смачна українська лайка, глибокі християнські вірування героїв у виші сили та всяку нечисть. Бо як старий Кайдаш напився горілки в сільському шинку до нього чорти приходили всюди і вся, вони чи вона (горілка) його і згубила.⠀
⠀
Було насправді дико читати про знущання свекрухи Кайдашихи над своїми своїми молодими невістками Мотрею і Меланкою, але вони собі надавали в кашу наплювати і давали відсіч Кайдашисі. Зараз думаю жодна жінка не терпіла би таких знущань і потурань навіть живучи в приймах, але на той час діти мали слухати у всьому старших і виконувати їхню волю.⠀
⠀
Сини Кайдашів Карпо і Лаврін самі обрали собі ладних дівчат в невістки і таки противилися нападам батька і матері на дружин, захищали їх і хотіли керувати і господарювати в своїй господі самі. Але це не мішало регулярно нападати один на одного, робити колотнечу і бігати до волосного( мера села), щоб їх розсудив і знайшов управу не кривдника.⠀
⠀
Я найбільше сміялась з випадку під монастирем, куди пішла Мелашка на прощу перед Пасхою з сільськими бабами, думаю випадок мав місце бути в реальному житті).⠀

Я вже давно переконана, що сучасна українська література - це круто. А тепер я відкриваю красу класичної літератури. І "Хмари" Нечуй-Левицького - прекрасний приклад. Я читала "Кайдашеву сім'ю" і "Миколу Джерю", ще у школі. А "Хмари" - це щось нове і оригінальне.
⠀
Перш за все, це дуже сучасний роман. Тематика актуальна до неможливості, і сумно через це.
⠀
Починається роман проїздом студентів до Києва, до Могилянки. Прибувають вони з Росії, навчаються на священників, і отримують гарні робочі місця в Україні. Головні герої - два студенти, українець і росіянин. Розповідається про студентські будні будні тих часів, про шлюб і звичаї тих часів.
⠀
У продовженні роману новий головний герой - теж студент, нове покоління, Радюк. І нова проблематика - українізація. Українська мова вважається мовою темних, неосвічених селян. У селян свій одяг, мова, пісні. Міщани виглядають інакше і розмовляють російською. І лиш дехто намагається це змінити - принести освіту у село.

Історія про класичну українську родину, яка навіть через століття залишається актуальною і цікавою 🔥🔥
⠀
От за що я люблю шкільну літературу, так це за те, що кожного року мені трапляються дуже класні твори з класики, які от дійсно подобаються. І, на щастя, "Кайдашева сім'я" виявилася саме тим випадком.
⠀
Починаючи читати, я вже чимало знала про книгу, бо ж класика, як не як 🤷‍♀️. Але все одно, їй вдалося мене здивувати! Сюжет, думаю більшість знає, але все одно коротко розповім.
⠀
Отже, у нас є типова українська сім'я того часу. Батько, який більшість часу, як не працює, то в шинку. Мати, яка ще та пліткарка. І два сини, кожний з яких має свій характер і шукає своє кохання.
⠀
Кохання обидва знайшли - Карпо "дівчину з перцем в серці" Мотрю, а Лаврін "ніжну квітку" Мелашку. І якщо ви думали, що живуть вони спокійно і без сварок, то все не так просто)))
⠀
Адже, що далі починається. Звичайно ж через те, що вся велика родина живуть в одній хаті, то всі срачі саме там і починаються. А якщо бути конкретніше, то через одну дуууже вже прискіпливу свекруху Кайдашиху, яка нікому спокійно пожити не дасть.
⠀
Ну а далі розповідь іде про всі чималі сварки Кайдашів, їхнє життя, пригоди і звичайний український побут. І насправді про все це читати дуже цікаво!
⠀
От подобається мені те, як Іван Нечуй-Левицький прописував персонажів. Тут читаючи, можна скласти цілу характеристику кожного героя, його мотивацію, історію вчинків і характер, який у всіх дуже різний)
⠀
І таким чином ми ніби занурюємося у цю сімейну хроніку життя. Переживаємо за Мелашку і її пригоди в Києві, співчуваємо Мотрі, на яку постійно нападає свекруха, заздримо спокою Карпа і разом з Кайдашем пізнаємо сенс життя в шинку.
⠀
Я не кажу, що класика нудна, але інколи буває складно звикнути до стилю автора. У мене тут саме таке було 🙈 Хоч яким цікавим є сюжет, через всі ці описи і стиль написання я ледве пролізала крізь текст. Через це читання йшло повільно.

Частка Антоновича в цій книзі неймовірна, детальність розповіді стиль написання- ідеально все. Надзвичайно корисно було для як для саморозвитку так і для моєї спеціальності в університеті.

Цю книгу я читала ще у школі і пам'ятаю що мені тоді не сподобалося. Точніше мені не сподобалося як позиціонували цю книжку у шкільній програмі(принаймні у моєму класі). А книжка позиціонувалася як найсмішніша комедія. Чесно кажучи у шкільні роки я не знайшла там нічого смішного. Це була найдраматичніша історія, бо в моєму житті теж були сварки з рідними і я розуміла як це псує життя. Тож мені давно було цікаво перечитати цю історію, порівняти враження і зрозуміти чи не змінилася моя думка. І ні вона не змінилася, мені все ще ця книжка здається жорстокою драмою про те як близькі люди не можуть порозумітися і псують собі життя через це. Ця книжка це найліпший приклад того що з родичами варто жити окремо і у такому випадку відносини між вами будуть добрими. Я навіть з цікавості почитала кілька відгуків про цю книжку в інтернеті і все ще багато хто каже що це дуже весела, легка, гумористична історія, і ці відгуки мене все ще дивують. Весела? Люди постійно сваряться роками, під час однієї зі сварок навіть виколюють око. Хай там як а мене такі речі аж ніяк не смішать.
Але якщо відкласти сам сюжет у бік, то мені сподобалася мова автора, також цікаво було прочитати про побут українських селян, а також про проблеми українського села. Отой момент з неможливістю починити дорогу яка псує життя всьому селу - то прям по живому, бо я такі ситуації зустрічала і у своєму житті, коли згуртуватися та зробити щось що поліпшить життя усім просто неможливо, бо ніхто не хоче цього робити.

Перенасичена емоціями повість, яка сатирично зображує бурхливе життя української родини. Читати всім! А також раджу завітати на однойменну виставу в театрі Івана Франка в Києві 👌🏼