Іван Багряний (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні. До збірки «Крокви над табором» увійшли короткі прозові твори: оповідання, новели, статті та інші. Від оповідань «Крокви над табором», «Нова Рябина» (1931) про успіхи колективізації українського села до листа-памфлета  «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (1946) з критикою більшовицької влади відбулася різка метаморфоза світогляду письменника, і саме за це радянська влада забороняла його твори.