Ім’я рози

"Ім'я рози" - перший із семи романів-бестселерів італійського письменника, якого читали і читають усі і всюди: професори на лекціях, мами на дитячих майданчиках, ба навіть пляжники на спекотних узбережжях.
Чому?

По-перше, "Ім'я рози" - це детектив. А значить, від початку розрахований на масового читача, який полюбляє сюжетні перипетії, динамічну оповідь, загадки і логічні лабіринти.
По-друге, це детектив історичний. Що у свою чергу передбачає глибоке відтворення певної історичної епохи, в даному випадку Середньовіччя. Читаючи "Ім'я рози", ми вивчаємо Історію, відкриваємо для себе невідомі факти світу середньовічних канонів, єресі та хворобливої релігіозності. І можете не сумніватися у реальності історичних подій роману, бо Умберто Еко - визнаний науковець-медивіст.

Словом, Еко вдалось поєднати якісну інтертекстуальну літературу із популярною і зрозумілою всім белетристикою, вклавши в історію повчальний дух постмодернізму. Тобто, з одного боку, книгу можна сприймати як неймовірну пригодницьку історію. А з іншого, попутньо відшуковувати в ній посилання на інші твори світової літератури, розплутувати павутиння цінностей та ідей минулих поколінь.
Вибір за читачем!

Раджу читати і перечитувати цього постмодерніста, адже кожен раз беручись за його сюжети зачаровуєшся ними наче вперше.
І я вже чекаю на наступне побачення з автором - планую взятись за "Бавдоліно".

Якщо я раніше нарікала на простоту книг, забудьте! ЦЮ простою не назвеш, хіба що ви знавець латини, християнства з усіма течіями та лжепророками, як у своєму холодильнику орієнтуєтеся у людських фобіях та пороках і палкий прихильник влади, тортурів і смерті. Я - аж ніяк. Але я її прочитала. Отаке воно 14 століття на території сучасної Італії.

Якби я раніше не вивчала релігієзнавство і не мала бодай якогось поняття щодо різниці між течіями в римо-католицькій церкві, я б у житті не дочитала цієї книги, або просто здуріла б.

Тепер я у жодному разі більше не вступатиму у розмови чи, не дай Боже, диспути щодо віри і релігії, бо зрозуміла, що кожний, навіть якщо він і спеціаліст у питанні віри, усе трактуватиме по-своєму. І ще я учергове пересвілчилася - фанатизм дорівнює божевіллю, що спричиняє страшні злочини, а отже - жахливі гріхи.

Про що ж книга? Крім того, що я описала вище? Якщо стисло - це історія про двох ченців, які розслідували вбивства у одному абатстві. Мова йшла про значення книг, мудрості та віри з усіма її релігійними, суспільними та політичними тонкощами.

Історія страшна, але цитату, наперекір усьому, запропоную красиву, щоб не лякати вас завчасно, раптом, ви теж захочете прочитати цей знаменитий твір.

"Звісно, тут можна говорити й про магію, - погодився Вільям. - Але бувають два різновиди магії. Іноді магія є ділом диявола, який прагне занапастити людину способами, про які не вільно навіть згадувати. Але буває й магія, яка є ділом Божим, бо показує Божу мудрість через мудрість людську і слугує для того, щоб змінювати природу, а однією з цілей її є продовжити життя людини."

Мені, в принципі, сподобалося. Якщо і вас таке цікавить - ласкаво прошу)