Жанна батальйонерка

“Жанна батальйонерка” - це мала за об’ємом книга, проте з велика за сенсом.

Гео Шкурупій - український автор, який чи не перший написав роман про відношення українців до Першої Світової війни. Більше того, відношення негативне.

Прочитавши книгу хтось з читачів може сказати, що віє Ремарком і його “Західний фронт без змін”, але не вводьтесь в оману. Це різні книги. Герої Шкурупія не добровільно пішли на фронт і з самого початку були проти війни. Вони не розуміли, що їм українцям, там робити. За що їм воювати?
Питання : ”Роль українців в Першій Світовій війни” - головне в цій книзі.

Другою червоною ниткою в історії йде романтизація війни. До яких прикростей може це привести.
Завдяки книзі я дізналась про існування жіночих батальйонів в часи Першої Світової. Дізналась, що пропаганда, на жаль, працювала завжди і не сильно відрізняється від сьогодення.

Книгу раджу для всіх, хто знайомиться із класикою українською літератури. Попри, складну тему книга вас вразить.

"Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна — нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки".

Не втомлююся шукати такі влучні цитати.

Знову про війну, цього разу про Першу світову. Стефан Бойко прекрасно розуміє, що він, як українець, не хоче вмирати за російського царя і "отєчєство". Але як врятуватися від окопів Першої світової війни? І хто така Жанна?

Письменник показує інтелігенцію, молодого українця, який мріє про зміну світового устрою і революцію. Поряд з ним Євгенія, Жанна, як її називають. Потрапивши під вплив пропаганди, Жанна розуміє, що без неї військо німців не переможе. Вона має їхати на фронт, щоб засоромити дезертирів своєю мужністю. Але війна геть не така, як про неї пишуть в агітках і пропагандиських журналах. Оце вона побачить на власні очі, але які висновки зробить? Моментами читати про жіночий батальйон смішно, але переважно сумно.

Війна страшна. А коли не розумієш, за що воюєш, то особливо важко.

"Спершися на ґранітовий парапет Неви, він дивився на кам'яні муругі бастіони Петропавлівської фортеці, і невеселі думки про його прадідів ворушились йому в голові, збуджували неприємне почуття. Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. «Вікно в Европу» прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі".

Я не знаю, як він наважився таке написати. Гео Шкурупія розстріляли у 1937. Йому було 34.

Рекомендую вам роман, якщо зараз ви у змозі читати про війни, бо ця тема у книзі переважає.