Робінзон Крузо

КНИЖКА, ЩО ДУУУЖЕ РОЗВИВАЄ ДИТЯЧУ ФАНТАЗІЮ :)

Вперше познайомився з «Робінзоном Крузо», ще коли ходив до дитячого садка. Звісно, не сам читав, а радше вчився читати на цій книзі. Слухав, як дідусь читає її мені вголос, і сам по кілька речень зачитував – щодня все більше.

Отак я й дідо на двох за пару тижнів добили того «Робінзона». І в моїй дитячій уяві народилась грандіозна ідея – підбити друзів з садочка на втечу, дістатися до Бердянська (насправді, від мого міста туди їхати автобусом щось близько 4 годин, та все одно здавалося, що море десь зовсім поряд), збудувати корабель і вирушити в морську подорож.

А все чому? Тому, що в книзі настільки живі та ненудні описи, що навіть дитина не знудиться. І не лише не знудиться, а ще й нафантазує собі море, корабель пригоди та безлюдні острови, які так і чекають, щоб їх пошвидше відкрили. Чудова книжка та чудові спогади, які й досі зі мною, хоч з тих пір пройшло майже 30 років. До речі, кілька років тому перечитав – так само захопливо, як і в дитинстві!

П. С. А з садочку ми тоді таки дезертували під час тихої години. Через вікно у вбиральні – бо хоч воно і було з решітками, та коли тобі 6 років, ти проходиш у всякі щілини, як той Т-1000)) Але хтось із морських вовків згадав, що йому пообіцяли вдома новий картридж на «Денді» – і всю команду було підбурено на бунт проти капітана та повернення до групи, поки нас не застукали. Бо дуля з маком тобі, а не новий картридж, якщо мамі на тебе поскаржиться вихователька Віра Олександрівна.

Мене завжди цікавило, чому одні книги відживали свій час, повністю гублячи свою популярність, а інші незмінно залишаються серед бестселерів. Чому роман «Робінзон Крузо», опублікований Даніелем Дефо більше, ніж 300 років тому, досі цікавить читачів будь-якого покоління?

Аналізуючи сюжет і стиль, який пан Дефо представив у «Робінзон Крузо», можна знайти багато ключових елементів, які привертають увагу сучасних читачів, коли відеоігри та інтернет превалюють над книгами.

Одним з таких елементів, які я виділив, – це тема виживання в дикій незаселеній людьми місцевості. Здається, що це очевидно, бо начебто це центральний сюжет. Але в наш час, коли молодь захоплена іграми типу «Майнкрафт», де гравці мають добувати ресурси та будувати собі надійний притулок, та схоже на пригоди Робінзона Крузо.

Інший момент, який привабив мене особливо – це не тільки дії Робінзона для виживання, а його постать і особистість. Коли в школі проходили цей роман, то пам’ятаю, як всі однокласники, включаючи і мене, особливим чином зосередилися на тому, як Крузо виживав. Але вже перечитуючи цю книгу (якраз у виданні #книголав) у дорослому віці, я збагнув, наскільки глибокою особистістю був Робінзон Крузо. Він постає перед нами не просто як людина, що вижила у суворих природних обставинах, а як людина, яка ще до всього цього зберегла свою особистість. Невипадково Даніель Дефо неоднократно вкладає в уста Крузо слова про те, що він врятував з розбитого корабля декілька книг португальською мовою і Біблію англійською мовою, уважно читаючи яку, він знаходив сильну втіху і надію жити далі. А епізод, де Крузо стикнувся з іспанцем під кінець розповіді, свідчить про його високу освіченість, бо він розмовляв з ним як португальською, так і іспанською мовами.

Про все це можна говорити і писати дуже багато, бо «Робінзон Крузо» змушує задуматись над своїми обставинами та цінностями. Можливо, саме це, крім цікавого, захопливого сюжету, і робить роман пана Дефо таким актуальним і важливим примірником Золотої Полиці світової літератури.

Цю історію я читала вперше у шкільні роки. Більш-менш пам'ятала лише ряд подій першої половини книги. Тоді я читала цю книгу, жадібно ловлячи кожне слово. Мені шалено подобалося опис побуту на острові, емоції та почуття головного героя.

Тепер такого, на жаль, не сталося. Так, мені, як і раніше, була цікава саме ця частина книги, але сприймала я її досить спокійно, а подекуди скептично.

Несподівано було, що в книзі так багато релігійних настанов, хоча, якщо згадати, що вона написана в 18 столітті, це перестає бути дивним.

На цей раз головний персонаж не викликав у мене захоплення. А деякі його вчинки наприкінці книги навіть викликали певну ворожість.

Проте не можна не відзначити його оптимізм. У будь-якій поганій ситуації він знаходить позитивні моменти. І це, безперечно, надихає!

І, звісно, ця книга – казка. Тут все чудово, чарівно, все складається найкраще, а хеппі енд навіть занадто хеппі.

Книга хороша, але читати її краще до 30 років, поки ще в душі панує юнацький максималізм, а прожиті роки не надто тиснуть на мозок.