Девід Коперфільд

цей роман дозволив мені особисто утвердитись на думці, що Діккенс по праву вважається великим класиком світової літератури.

і ще я зрозуміла, що стиль письменника дуже ніжно, але наполегливо зачіпає найпотаємніші струни моєї душі. це однозначно мій автор. те, як він пише, я не сплутаю ні з чим. пише Діккенс зворушливо, наївно, барвисто і водночас так просто. можливо, ця сама простота і чіпляє читача.

на останніх сторінках до горла підступила грудка і очі зволожилися сльозами від того, як добре закінчилася ця історія...

роман розповідає про дитинство і дорослішання Девіда Копперфілда - хлопчика, якій практично з самого народження змушений зіткнутися з серйозними випробуваннями.

на життєвому шляху йому зустрічається безліч людей зі своїми історіями, долями, які згодом переплітаються один з одним, створюючи вигадливий сюжетний візерунок.

Девід осягає життя, навчаючись на помилках: іноді він зазнає поразки, інколи ж удача посміхається йому. протягом усієї книги я раділа разом із головним героєм його успіхам, злилася на несправедливість та жорстокість деяких людей, досадувала, коли на сторінках з'являлися неприємні та жорстокі герої, і посміхалася, коли зустрічалися чисті та щирі.

якщо вам подобаються романи тієї епохи, якщо ви любите прості та зворушливі історії дорослішання, нарешті, якщо ви любите Діккенса, але з якоїсь причини ще не прочитали цей роман – рекомендую мільйон разів.

Я не планувала читати цю книгу, але дізналася, що перед читанням "Мідноголового Демона" варто ознайомитися з книгою яку переосмислювала авторка і ось я це зробила.
Історія дорослішання Девіда не була простою, але разом з тим від неї так тепло на душі. Життєвий шлях героя від сироти до успішного письменника був багатим на події, людей та емоції. Автор чудово пише характери своїх персонажів і тому жоден не лишає байдужим. А ще ця книга досконалий зріз тогочасних життєвих правил і деякі з них зараз здаються дуже дивними.
Звісно, як представник класики Ч.Діккенс пише доволі повільно та об'ємно, але у випадку цієї книги мені всього було достатньо. Це та проза яка мене заспокоює і дарує відчуття того що врешті-решт все буде добре. А що ще зараз може буди важливішим?)
Що ж тепер можна з чистою совістю переходити до "Мідноголового демона", але мені страшно 🙈.

Напевно, це не сприйматиметься як комплімент 600-сторінковій книзі, але мені майже нема чого про неї сказати.
Було норм. Написано гарно, хоч і затягнуто, але це зрозуміло, враховуючи що Діккенс - то це така собі телевізійна мелодрама на 800 серій 19 сторіччя. Роман випускався по главам, і розрахований саме на протяжне в часі епізодичне читання.

В книзі багато цікавих персонажів, можливо, інколи трохи одномірних, але від того не менш яскравих. Вони викликають повний спектр емоцій, від злості й огиди до захоплення й ніжності. Є тут абсолютні, архетипічні злодії, які часом наводять жах, а є стовідсоткові ангелі і просто солодкі булочки. А ім‘я одного з найбільш іконічних персонажів навіть стало назвою досить відомого рок-гурта.


Перша частина роману, яка розповідає про дитинство Девіда, дуже важка морально. Діккенс дуже психологічно змальовує містера і міс Мердстон, яких можна затаврувати багатьма термінами, яких в часи створення роману не існувало: аб‘юзери, газлайтери і суцільні червоні прапорці. Рівень труднощів дитинства, про які згадує вже дорослий Девід, лягли на мене важкими каменюками. На щастя, після завершення цієї, першої частини (десь 10-50%), загальний стан справ покращується, а настрій стає більш легким, а часом навіть легковажно-комічним.

Попри вагому частку драми, «Девід Копперфільд», як належить серіалу-мелодрамі, прямує до хепіенду. Гідні - процвітають, підлі - конають.

Моїм першим знайомством з Дікенсом була «Повість про два міста», і попри відсутність якихось солідних недоліків, «Копперфільд» програє їй по всім параметрам, окрім яскравості персонажів. А тому хоча я не можу назвати роман поганим, але й вражаючим він також не став.