Париж, вино, круасани, Монмартр, Гемінгвей та Стайн, війна…
Чотири герої.
Чотири долі.
Чотири історії.
Покоївка Марселя Пруста.
Художник невдаха.
Лялькар біженець
Журналіст з розбитим серцем.
А на другому плані будуть з’являтися різні реальні відомі особистості - Пруст, Гертруда Стайн, Гемінгвей… Я всіх гуглила 😇
І все це плетиво людей і доль на фоні війни. Оце було боляче читати. Воно накладається на те, що ми маємо зараз. Хочу я того чи ні, автоматично порівнюю, знаходжу паралелі.
Париж звів все це в одному місці, в одному моменті. Переплів, закрутив. Це було приємно читати! Хоча місцями боляче. Постійно хотілось дізнатися як вони поєднаються.
Гарна книга на вечір!
Оцінка: 🍪🍪🍪🍪 з 5
Вірменин Сурен був змушений покинути домівку під час війни й опинився в Парижі.
Відомий журналіст Жан-Поль мріє про Америку й пише про американців, однак прив'язаний минулим до Парижу.
Служниця письменника Каміла оберігає таємницю свого керівника, хоч і не мала б цього робити зовсім.
Бідний художник Гійом втік із дому, щоб малювати, але тепер мистецтво не може врятувати його.
⠀
Кожен із цих персонажів має свою історію. І в кожного вона дуже болюча, особиста, емоційна. Читач не може бути байдужим до цих людей, адже автор так майстерно оповідає про їхнє минуле й про сьогоднішні поневіряння. Стиль написання чудовий, це той випадок, коли в тексті нема ніяких словесних перешкод і він ніби ллється.
⠀
Події в книзі відбуваються у 1927 році, як раз після війни. Тож деяким героям довелося побачити її на власні очі, а в інших війну бачили рідні. Тож не дивно, що історії деяких персонажів тісно пов'язані з війною та її наслідками. В інших проблеми більш особисті, але не менш болючі.
⠀
Кожен розділ присвячений одному герою і вони чергуються. Тож читач поступово знайомиться з персонажами. Автор дуже добре веде свою оповідь, спочатку про теперішнє, а потім закидає читачів у вир минулого, інколи жахливого, потім знову повертає до сьогодення й так чином показує всю історію своїх героїв і дає зрозуміти, чому вони такими стали, як доля привела їх саме сюди.
⠀
Кожен із персонажів живе в Парижі, але вони не знайомі одне з одним, аж поки в кінці всі чотири лінії не стікаються в одне місце. Фінал книги ніби й зрозумілий, але все-таки він відкритий і залишає деякі питання без відповідей.
⠀
Мені книжка сподобалась атмосферою Парижу, живими історіями та справжніми героями, цікавими діалогами та описами. У автора хороший стиль, тому я б хотіла почитати в нього ще щось.
⠀
До речі, цікаво, що в 1927 році творило багато відомих людей - Ернест Ґемінґвей, Моріс Равель, Марсель Пруст, Жозефіна Бейкер, Гертруда Стайн. Читач також зустріне їх на сторінках цієї книги, але вони будуть на другому плані.
Написання відгуків на книги протягом повітряної тривоги стає не дуже приємною звичкою. Але я настільки хочу поділитися з вами своїми думками щодо роману "Паризькі години" Алекса Джорджа, що не можу відтягувати цю справу✨
Даний роман зачаровує, змушує задуматися та занурює з головою в мистецьке (і не зовсім) життя Парижу двадцятого століття. Автор захопливо поєднує на сторінках чотири сюжетні лінії та події, які стаються з головними героями протягом одного дня.
Ми знайомимося з відданою служницею, вірменським біженецем-лялькарем, талановитим закоханим художником та популярним журналістом. У кожного з них є власні таємниці, страхи та бажання. І все це разом призводить до того, що в один момент всі вони опиняються разом, навіть не підозрюючи, наскільки між собою пов'язані.
Приємно було зустріти на сторінках книги таких відомих людей, як Марсель Пруст, Гертруда Стайн, Жозефіна Бейкер та Ернест Гемінґвей. Ці особистості додають книзі неповторного шарму та настрою.
Також мені запали в душу наступні думки автора та наших героїв:
• Коли ми малюємо когось – це найперший, найінтимніший візуальний контакт.
• Квіти мають власну мовчазну мову. Вони цвітуть заради кохання, дружби, радості й печалі.
• Віра американців у життєдайну силу нових місць вражає його. Наша сутність не зміниться, якщо ми піднімемося на борт корабля або сядемо на поїзд. Це міф. Деякі факти нашої біографії не можна залишити позаду. Минуле – мовчазний супутник, що подорожує без квитків, – уперто переслідуватиме нас скрізь, долаючи всі кордони й океани, крадучись повз похмурих вартових, прослизаючи до наших паспортів.
• Ваша душа – єдине місце, де можна знайти втрачений рай.
• «Усі постійно кудись біжать» – сказав він Жозефіні Бейкер цього ранку. Ймовірно, що таке просте пояснення є близьким до істини. Ми невпинно шукаємо нових пригод, спрямовуючи погляд на лінію горизонту. А ті, хто не можуть нікуди виїхати, втішаються мріями, несила позбутися одержимості.
