Тіни забутих предків

Маленька напівмістична історія, що стала для мене справжнім випробуванням.

Почну з того, що якщо я і читала цю історію в школі, то зовсім її не памʼятаю, і бажання таки свідомо з нею познайомитись виникло у мене після дуже захопливого випуску подкасту Перефарбований лис.

Дивовижно, як у такому маленькому творі відбувається стільки всього - родова ворожнеча, кохання, зрада, втрата, віднайдення себе. І все це щедро приправлене розлогими описами природи та містичним фольклором.

Глибока драма, за сенсом і наповненністю навіть сімейна сага, з елементами надприроднього. Дуже мальовнича, навіть мелодійна. Емоційна і багатогранна.

Але мої складнощі виникли через особливості видання.

Воно має неймовірне, дуже естетичне оформлення, а крім того - в ньому повністю збережено особливості авторської мови 1913 року.

І саме останнє стало для мене випробуванням, бо виявилося, що читати було майже так само складно, як погано знайомою іноземною.

З одного боку, це дуже цінно, що видання саме таке. З іншого - дуже субʼєктивного - це було надто непросто. Навіть з усіма зносками, я буквально пробиралась через текст ледь не наосліп, застрягаючи на кожному реченні.

Тож я б сказала, що це видання - ідеальне для колекції, але для пересічного читача - не найкращій варіант, якщо ви хочете просто почитати для задоволення і розслабленно познайомитись з текстом.

Дуже цікава історія, майстерна авторська робота, але мені було б простіше читати адаптовану версію з більш звичною і сучасною мовою.

Хоча саме в колекційному плані я б навпаки радила саме це видання, бо воно беззаперечно цінне і з філологічної точки зору, і з естетичної.

Обожнюю цю історію, її глибину та простоту одночасно. Впевнена, що вимоги читати її школярам - це диверсія проти дітей та прививання їм навичок любові до гарної літератури.

До Коцюбинського треба дожити, довідчувати, достраждатися самому чогось в реальному житті, а потім вже занурюватися в цю магію слова, дій та простору.

Ну і екранізація Параджанова - просто маст сі.