А ви встигли побачити цей шедевр українського письменства і кінематографу на великому екрані?
Це чи не єдиний твір зі шкільної програми, який я щиро люблю ще зі свого учнівства
А ще я ненавиджу оте "українські Ромео і Джульєтта", бо "Тіні забутих предків" не про кохання і смерть (хоча про них теж), не про трагічну юність, що не встигла набути досвіду, а вже скінчилась
Цей геніальний твір про коріння і голоси предків, що відгукуються в шумі лісу, у завиванні вітру і в гуцульських замовляннях
Про світ, у якому все живе: камінь, вода, дух, травинка і тваринка
А ще про тугу за чимось вічним, древнім, незвіданим і нерозгаданим
Марічка й Іван - це не просто ще один приклад "романтичної пари", ні!
Вони є частинками природи, які втягнуті в ритуал життя і смерті, і поєднані без пояснень, без моралі і зрештою без дозволу
Михайло Коцюбинський не просто написав історію кохання, а закодував у ній міф
І саме тому мені хочеться перечитувати цей твір не як обов’язкову "програму", а як молитву
Тиху, містичну, гуцульську
Де смерть - не кінець, а лише початок
Згадаймо хоча би той знаменитий гуцульський похоронний звичай "грушка", що символізує перемогу життя над смертю
Саме це видання від видавництів "Дискурсус" , в якому збережено мову останньої прижиттєвої публікації повісті 1913 року, дуже вже мені до вподоби, та ще й з такими неймовірні ілюстрації Дарії Луцишиної
Анонім
Така манюнька, а стільки змісту класики літератури з чудовими кадрами класики кінематографа. Читати, дивитись і знову читати
Анонім
На свято кожен із нас — трохи дитина
Особливо, якщо це свято відноситься до найдовшого християнського циклу і триває аж 40 днів
Пам'ятаю, як мої прабабусі в період від Великодня і до Трійці віталися лише "Христос Воскрес!" - "Воістину Воскрес!"
Зараз помічаємо, що вже навіть тиждень по Великодні, у так звану Світлу седмицю, ніхто цього не дотримується
Проте найголовніше на Великдень — не забути про Христа
Про Його смерть і Воскресіння
Про Його жертву заради спасіння людства
Ця збірка великодніх історій про життя, смерть і безсмертя
Про "сенс свята та/або трагедію безсвяття"
Про любов, віру і надію
Про жертву і прощення, поразку і перемогу
Про перемогу світла над темрявою, а життя — над смертю
Бо ж якщо смерть можна подолати, то виходить, немає нічого неможливого
Гортаючи сторінки цього неймовірного видання, чуєш великодні дзвони у церкві, відчуваєш запах воскових свічок, бачиш їх відблиски на образах
А ще знову і знову вдивляєшся у зморшкуваті руки бабусі, які тремтять, але все-таки виробляють тісто на святу паску, бо "доки могтиму спекти — житиму"
Це та книга, яку не "прогоротаєш" за вечір
Глибину її текстів потрібно "смакувати", роздивляючись, як вміло розмальовану писанку — повільно, помічаючи і відкриваючи приховані сенси, відчуваючи зв'язок з традиціями минулих поколінь
Дякую видавництву @vivatclassic
за цю можливість знайти точки дотику минулого і сучасного
Анонім
