Крістіна
Котик
27.03.2024
Новий відгук
Саме ця книга стала предметом мого есе-рецензії на етиці в університеті, тож мені точно є що сказати про цей твір
"Довга хода" - це одна з найперших робіт Стівена Кінга як письменника, написана ним ще у студентські роки, і опублікована під псевдонімом Річарда Бахмана.
Ця історія розгортається у світі, де влада проводить щорічний екстремальний захід під назвою "Довга хода". Учасники, юнаки віком 14-16 років, змушені йти до тих пір, поки не залишиться тільки один - переможець. Вони подолують величезні відстані, стикаються зі стресом, фізичною і психологічною втомою та страхом перед невідомим майбутнім. Кожен учасник повинен дотримуватися певної швидкості, інакше його можуть вбити.
На відміну від багатьох інших творів жахів Кінга, "Довга хода" також пропонує читачеві глибокі філософські роздуми. Посилання на людську природу, життєві цінності та жертовність стають ключовими елементами оповіді. Крім того, книга висловлює критику сучасного суспільства та його відношення до молоді. Ще однією сильною стороною є розкриття характерів. Герої стають живими та реалістичними, і їх розвиток на протязі "Довгої ходи" залишає слід в серці читача.
"Довга хода" вражає своєю оригінальністю, глибиною та здатністю підняти важливі соціальні та етичні питання. Це ще одне свідчення літературної вправності Стівена Кінга та його унікального стилю, який завойовує увагу і залишає слід в серці читача. Це твір, який висвітлює низку глибоких проблем, що стосуються людської природи, суспільства та життєвих цінностей. Детальний аналіз дозволить краще розібратися в суті цих проблем:
Ціна свободи та контроль: книга пропонує подумати про те, яка ціна свободи та самовираження в суспільстві, яке встановлює жорсткі правила та контроль. Учасники ходи втрачають свободу і стають об'єктом контролю влади, що породжує питання про цінність індивідуальної свободи.
Життєві цінності та мораль: Твір акцентує увагу на життєвих цінностях та моральних аспектах в умовах великого стресу. Герої стикаються з виборами між власними переконаннями та вимогами суспільства, висловлюючи сумніви та конфлікти між моральністю та виживанням.
Соціальна критика: Кінг піддає соціальну систему критиці, особливо через організацію події "Довга хода". Спосіб, яким суспільство використовує молодь для розваги, викликає рефлексію щодо цінностей, які пріоритетні в сучасному світі.
Психологічний стрес та втрата гідності: герої твору демонструють, як психологічний стрес та екстремальні умови можуть впливати на психіку та гідність особистості. Аналізується, як екстремальні ситуації можуть змінити погляди та цінності людини.
Жертовність та справедливість: твір порушує питання про справедливість і жертовність, оскільки учасники ходи стають жертвами системи та суспільства. Чи є справедливість у такому жорстокому заході, і чи виправдовує вона жертовність учасників?
Критика влади та системи: через важкі умови "Довгої ходи", твір стає критикою влади та системи, що використовує молодь для власних цілей. Висловлюється питання про те, наскільки справедливо та гуманно суспільство використовує своїх громадян.
Загальною темою та проблематикою твору є глибока соціальна та філософська рефлексія, що дозволяє читачам задуматися над сутністю сучасного суспільства та людської природи в умовах екстремальних випробувань. Проблема "Ціна свободи та контроль" в творі "Довга хода" Стівена Кінга є ключовою темою, яка розглядає взаємовідношення між індивідуальною свободою та владою, яка встановлює контроль над особистістю. Учасники "Довгої ходи" втрачають свою особисту свободу з самого початку. Вони стають об'єктом контролю влади, яка регламентує всі аспекти їхнього життя, від швидкості ходи до періодів відпочинку. Це підкреслює те, як суспільство може обмежувати свободу для власної користі. Учасники змушені приймати моральні вибори щодо власної участі в ході. Їхні вчинки контролюються системою, що ставить під сумнів моральні принципи, використовуючи їх для розваги та експлуатації. Це піднімає питання про етику контролю над індивідуумами у суспільстві. Головним питанням є, яка ціна власної волі і чого може досягти людина в обмежених умовах контролю. Учасники ходи ризикують життям заради тимчасової свободи, але втрачають більшу частину своєї індивідуальності та невинності в цьому процесі. Система "Довгої ходи" створює екстремальний конфлікт між свободою та владою, де контроль використовується для задоволення потреб та бажань інших.
Чи рекомендувала б я цю книгу іншим? Однозначно так. Зайнявши своє особливе місце на моїй книжковій поличці та у серці, вона стала однією з моїх улюблених прочитаних книг, до якої можна повертатися знову і знову у різному віці та кожного разу по-новому відкривати для себе питання та проблеми, які вона піднімає та розкриває
"Довга хода" - це одна з найперших робіт Стівена Кінга як письменника, написана ним ще у студентські роки, і опублікована під псевдонімом Річарда Бахмана.
Ця історія розгортається у світі, де влада проводить щорічний екстремальний захід під назвою "Довга хода". Учасники, юнаки віком 14-16 років, змушені йти до тих пір, поки не залишиться тільки один - переможець. Вони подолують величезні відстані, стикаються зі стресом, фізичною і психологічною втомою та страхом перед невідомим майбутнім. Кожен учасник повинен дотримуватися певної швидкості, інакше його можуть вбити.
На відміну від багатьох інших творів жахів Кінга, "Довга хода" також пропонує читачеві глибокі філософські роздуми. Посилання на людську природу, життєві цінності та жертовність стають ключовими елементами оповіді. Крім того, книга висловлює критику сучасного суспільства та його відношення до молоді. Ще однією сильною стороною є розкриття характерів. Герої стають живими та реалістичними, і їх розвиток на протязі "Довгої ходи" залишає слід в серці читача.
"Довга хода" вражає своєю оригінальністю, глибиною та здатністю підняти важливі соціальні та етичні питання. Це ще одне свідчення літературної вправності Стівена Кінга та його унікального стилю, який завойовує увагу і залишає слід в серці читача. Це твір, який висвітлює низку глибоких проблем, що стосуються людської природи, суспільства та життєвих цінностей. Детальний аналіз дозволить краще розібратися в суті цих проблем:
Ціна свободи та контроль: книга пропонує подумати про те, яка ціна свободи та самовираження в суспільстві, яке встановлює жорсткі правила та контроль. Учасники ходи втрачають свободу і стають об'єктом контролю влади, що породжує питання про цінність індивідуальної свободи.
Життєві цінності та мораль: Твір акцентує увагу на життєвих цінностях та моральних аспектах в умовах великого стресу. Герої стикаються з виборами між власними переконаннями та вимогами суспільства, висловлюючи сумніви та конфлікти між моральністю та виживанням.
Соціальна критика: Кінг піддає соціальну систему критиці, особливо через організацію події "Довга хода". Спосіб, яким суспільство використовує молодь для розваги, викликає рефлексію щодо цінностей, які пріоритетні в сучасному світі.
Психологічний стрес та втрата гідності: герої твору демонструють, як психологічний стрес та екстремальні умови можуть впливати на психіку та гідність особистості. Аналізується, як екстремальні ситуації можуть змінити погляди та цінності людини.
Жертовність та справедливість: твір порушує питання про справедливість і жертовність, оскільки учасники ходи стають жертвами системи та суспільства. Чи є справедливість у такому жорстокому заході, і чи виправдовує вона жертовність учасників?
Критика влади та системи: через важкі умови "Довгої ходи", твір стає критикою влади та системи, що використовує молодь для власних цілей. Висловлюється питання про те, наскільки справедливо та гуманно суспільство використовує своїх громадян.
Загальною темою та проблематикою твору є глибока соціальна та філософська рефлексія, що дозволяє читачам задуматися над сутністю сучасного суспільства та людської природи в умовах екстремальних випробувань. Проблема "Ціна свободи та контроль" в творі "Довга хода" Стівена Кінга є ключовою темою, яка розглядає взаємовідношення між індивідуальною свободою та владою, яка встановлює контроль над особистістю. Учасники "Довгої ходи" втрачають свою особисту свободу з самого початку. Вони стають об'єктом контролю влади, яка регламентує всі аспекти їхнього життя, від швидкості ходи до періодів відпочинку. Це підкреслює те, як суспільство може обмежувати свободу для власної користі. Учасники змушені приймати моральні вибори щодо власної участі в ході. Їхні вчинки контролюються системою, що ставить під сумнів моральні принципи, використовуючи їх для розваги та експлуатації. Це піднімає питання про етику контролю над індивідуумами у суспільстві. Головним питанням є, яка ціна власної волі і чого може досягти людина в обмежених умовах контролю. Учасники ходи ризикують життям заради тимчасової свободи, але втрачають більшу частину своєї індивідуальності та невинності в цьому процесі. Система "Довгої ходи" створює екстремальний конфлікт між свободою та владою, де контроль використовується для задоволення потреб та бажань інших.
Чи рекомендувала б я цю книгу іншим? Однозначно так. Зайнявши своє особливе місце на моїй книжковій поличці та у серці, вона стала однією з моїх улюблених прочитаних книг, до якої можна повертатися знову і знову у різному віці та кожного разу по-новому відкривати для себе питання та проблеми, які вона піднімає та розкриває
Нова оцінка:
08.03.2024
Нова полиця:
01.03.2024
Новий відгук
«Ми не в змозі уникнути страждань, не здатні змінити те, що сталося, - але можемо обрати для себе пошуки дару свого життя. Можемо навіть навчитися плекати свою рану».
Едіт Еґер – визнана психотерапевтка, публіцистка та авторка книг, яка народилася 29 вересня 1927 року в Угорщині. Вона та її старша сестра вижили в концтаборі Аушвіц під час Голокосту, де її батька та матір вбили. Після визволення з концтабору, Едіт переїхала до США. У 1950-х роках вона отримала докторську ступінь з психології у Колумбійському університеті та розпочала свою практику психотерапії. Едіт Еґер здобула популярність завдяки своїй роботі в галузі травматичного стресу та психотерапії.
Життєвий шлях Едіт Еґер є невід'ємною частиною її творчого процесу. Написання книги "Дар" стало для неї способом поділитися своїми досвідом та допомогти іншим людям знайти свій шлях до свободи й радості життя. Ця книга унікальна тим, що авторка зцілює читачів не тільки завдяки своєму досвіду у галузі психології та психотерапії, але й розказуючи свою особисту історію вцілівшої, а також історії багатьох інших людей, які на своєму життєвому шляху стикалися з великими труднощами, але все одно змогли наново віднайти себе та повернути собі життя і прожити його, а не проіснувати.
«Коли ми їхали до Аушвіцу у вагоні для худоби, мама мені сказала: «Ніхто не може забрати в тебе те, що ти тримаєш у своїй голові». Вдячність, спогади, схованка задоволень – усе це ваше й буде з вами».
На кожній сторінці книги ми знову і знову бачимо, як авторка і герої її історій стикаються з труднощами, лихом, втратами та горем, які близькі багатьом з нас, або навіть вилядають такими, що ми можемо замислитись, чи винесли б ми таке самі. І знову і знову сторінки розкривають нам до яких відкриттів, прийняття себе та світу вони приходять, справляючись зі своїми скелетами у шафах та знаходячи самих себе, колись втрачених. Але не тільки історіями ця книга повна – авторка ділиться з нами практичними порадами щодо подолання тих чи інших подій та перешкод, висновками, до яких вона приходила та які перегукуються з нашими або до яких ми ще не дійшли у вирі наших випробувань.
Ця книга буде корисною не тільки людям, які стикнулися у своєму житті з великими випробуваннями, але й тим, хто задумується про своє справжнє призначення, про мету нашого існування, про погане і хороше, що іноді ділить у нашій уяві світ на чорне та біле та заважає побачити цей світ таким, яким він є насправді. Кожен розділ спонукає замислитись над конкретним важливим аспектом життя, що допомагає краще зрозуміти не тільки себе, але й оточуючих, і навчає комунікувати з іншими скинувши з очей пелену своїх власних очікувань і особистого бачення світу. «Дуже часто ми щільно запаковані в очікування, у відчуття, що мусимо відповідати певній ролі чи мати призначення».
Це книга про втрати, випробування, журбу та відчай. Але й про знаходження себе у цьому світі, віру та надію на краще. І, звичайно, про мотивацію по-справжньому жити так, як це бачимо та хочемо саме ми.
Усі ми маємо здатність вибирати. Саме тоді, коли немає живлення та допомоги ззовні, ми здобуваємо можливість відкрити себе справжніх. Найважливіше не те, що з нами стається, а те, що ми з цим досвідом робимо. Свобода полягає в тому, щоб прийняти себе в усіх проявах, недосконалих, і поступитися потребою бути ідеальними.
«Ми маємо відрізняти пам’ять та вшанування минулого від застряглості у почуттях провини, сорому, злості, образи та страху. Я можу подивитися в обличчя страшній правді минулих подій і пам’ятати, що попри втрати, я завжди робила вибір на користь любові й надії. Вважаю, що здатність обирати, навіть у часи найжахливіших випробувань і відчаю, - справжній дар, який я здобула в Аушвіці». Ця фантастична жінка показує не тільки життя вцілілої після важких випробувань на межі зі смертю, але й навчає не знецінювати події у життях інших, коли люди применшують свої втрати, порівнюючи їх з втратами інших «У мене все ще не так вже й погано». І це, на мою думку, дуже важлива та корисна навичка, якої треба навчитись кожному з нас щоб прийняти та змінити своє життя та почати жити у злагоді зі своїм минулим. «Дуже легко сплутати надію з ідеалізмом, але ідеалізм – це лише одна з форм заперечення, спосіб уникати справжної боротьби зі стражданням. Неможливо домогтися стійкості та свободи, удаючи, ніби болю немає. Прислухайтеся до того, як ви говорите про складні та болісні ситуації. Все нормально. Все не так погано. В інших ще гірше. Мені немає на що нарікати. Зрештою все владнається. Без болю не буває щастя. Коли наступного разу схопите себе на словах применшення, самоомани чи заперечення, спробуйте замінити їх на інші: «Мені боляче. Але це мине». Нагадайте собі: «Я вже колись пережив біль».»
* * *
«Любі, бажаю вам зробити потрібний вибір: поступитися в’язницею і працювати над власною свободою; знайти у ваших стражданнях власні уроки життя. Оберіть, який спадок від вас унаслідує світ – тяжкий біль чи дивовижний дар.»
Едіт Еґер – визнана психотерапевтка, публіцистка та авторка книг, яка народилася 29 вересня 1927 року в Угорщині. Вона та її старша сестра вижили в концтаборі Аушвіц під час Голокосту, де її батька та матір вбили. Після визволення з концтабору, Едіт переїхала до США. У 1950-х роках вона отримала докторську ступінь з психології у Колумбійському університеті та розпочала свою практику психотерапії. Едіт Еґер здобула популярність завдяки своїй роботі в галузі травматичного стресу та психотерапії.
Життєвий шлях Едіт Еґер є невід'ємною частиною її творчого процесу. Написання книги "Дар" стало для неї способом поділитися своїми досвідом та допомогти іншим людям знайти свій шлях до свободи й радості життя. Ця книга унікальна тим, що авторка зцілює читачів не тільки завдяки своєму досвіду у галузі психології та психотерапії, але й розказуючи свою особисту історію вцілівшої, а також історії багатьох інших людей, які на своєму життєвому шляху стикалися з великими труднощами, але все одно змогли наново віднайти себе та повернути собі життя і прожити його, а не проіснувати.
«Коли ми їхали до Аушвіцу у вагоні для худоби, мама мені сказала: «Ніхто не може забрати в тебе те, що ти тримаєш у своїй голові». Вдячність, спогади, схованка задоволень – усе це ваше й буде з вами».
На кожній сторінці книги ми знову і знову бачимо, як авторка і герої її історій стикаються з труднощами, лихом, втратами та горем, які близькі багатьом з нас, або навіть вилядають такими, що ми можемо замислитись, чи винесли б ми таке самі. І знову і знову сторінки розкривають нам до яких відкриттів, прийняття себе та світу вони приходять, справляючись зі своїми скелетами у шафах та знаходячи самих себе, колись втрачених. Але не тільки історіями ця книга повна – авторка ділиться з нами практичними порадами щодо подолання тих чи інших подій та перешкод, висновками, до яких вона приходила та які перегукуються з нашими або до яких ми ще не дійшли у вирі наших випробувань.
Ця книга буде корисною не тільки людям, які стикнулися у своєму житті з великими випробуваннями, але й тим, хто задумується про своє справжнє призначення, про мету нашого існування, про погане і хороше, що іноді ділить у нашій уяві світ на чорне та біле та заважає побачити цей світ таким, яким він є насправді. Кожен розділ спонукає замислитись над конкретним важливим аспектом життя, що допомагає краще зрозуміти не тільки себе, але й оточуючих, і навчає комунікувати з іншими скинувши з очей пелену своїх власних очікувань і особистого бачення світу. «Дуже часто ми щільно запаковані в очікування, у відчуття, що мусимо відповідати певній ролі чи мати призначення».
Це книга про втрати, випробування, журбу та відчай. Але й про знаходження себе у цьому світі, віру та надію на краще. І, звичайно, про мотивацію по-справжньому жити так, як це бачимо та хочемо саме ми.
Усі ми маємо здатність вибирати. Саме тоді, коли немає живлення та допомоги ззовні, ми здобуваємо можливість відкрити себе справжніх. Найважливіше не те, що з нами стається, а те, що ми з цим досвідом робимо. Свобода полягає в тому, щоб прийняти себе в усіх проявах, недосконалих, і поступитися потребою бути ідеальними.
«Ми маємо відрізняти пам’ять та вшанування минулого від застряглості у почуттях провини, сорому, злості, образи та страху. Я можу подивитися в обличчя страшній правді минулих подій і пам’ятати, що попри втрати, я завжди робила вибір на користь любові й надії. Вважаю, що здатність обирати, навіть у часи найжахливіших випробувань і відчаю, - справжній дар, який я здобула в Аушвіці». Ця фантастична жінка показує не тільки життя вцілілої після важких випробувань на межі зі смертю, але й навчає не знецінювати події у життях інших, коли люди применшують свої втрати, порівнюючи їх з втратами інших «У мене все ще не так вже й погано». І це, на мою думку, дуже важлива та корисна навичка, якої треба навчитись кожному з нас щоб прийняти та змінити своє життя та почати жити у злагоді зі своїм минулим. «Дуже легко сплутати надію з ідеалізмом, але ідеалізм – це лише одна з форм заперечення, спосіб уникати справжної боротьби зі стражданням. Неможливо домогтися стійкості та свободи, удаючи, ніби болю немає. Прислухайтеся до того, як ви говорите про складні та болісні ситуації. Все нормально. Все не так погано. В інших ще гірше. Мені немає на що нарікати. Зрештою все владнається. Без болю не буває щастя. Коли наступного разу схопите себе на словах применшення, самоомани чи заперечення, спробуйте замінити їх на інші: «Мені боляче. Але це мине». Нагадайте собі: «Я вже колись пережив біль».»
* * *
«Любі, бажаю вам зробити потрібний вибір: поступитися в’язницею і працювати над власною свободою; знайти у ваших стражданнях власні уроки життя. Оберіть, який спадок від вас унаслідує світ – тяжкий біль чи дивовижний дар.»
20.02.2024
Новий відгук
«Смерть – незбагненна річ. Люди проживають все життя, ніби її не існує, але часто вона виступає одним із найсильніших стимулів, щоб жити. З часом хтось так цим проймається, що починає жити суворіше, упертіше, завзятіше. Комусь потрібна її постійна присутність, щоб хоч трошки пам’ятати про її протилежність. А деяких так поглинають роздуми про неї, що вони влаштовуються в залі очікування задовго до того, як смерть оголосить про своє прибуття. Ми боїмося її, але більшість із нас дужче боїться того, що вона може забрати не нас, а когось іншого. Бо найстрашніше в смерті те, що вона може обійти нас стороною. І залишити у повній самотності».
Уве з тих людей, які перевіряють стан речей, даючи їм добрячого копняка. Він був старим сварливим буркотуном ще з першого класу початкової школи, який не мав ані граму віри у людей, як запевняли інші. Але, як казав Уве, люди ніколи і не давали йому приводу ставитися до них інакше.
Знайомство з Уве починається з представлення його як того класичного виду старих сварливих чоловіків, які прокидаються коли ще весь інший люд солодко спить, контролюють всіх довкола, тицяють своїм пальцем у речі та людей, які їм не подобаються(тобто майже у все і всіх), і від яких дуже дивно почути щось окрім сварливої лайки чи спогадів «як було раніше». Я впевнена, що ви неодноразово бачили таких людей на вулицях чи у магазинах, коли вони, активно жестикулюючи, намагалися довести всім іншим які вони насправді ідіоти. Але що ховається за ними, глибоко всередині?
Спочатку ви будете сміятися. Вас будуть смішити дивні та дуже консервативні дії та погляди головного героя, його «але це питання принципу», постійна сварливість та на перший погляд дріб’язкові речі, за які він міг дуже довго боротись і відстоювати з піною у роті. Його позицію щодо сучасних технологій, інтернету, комп’ютерів і «що все має бути зроблено так, як має бути». Ви не розумієте його дивних розмов з дружиною, під час яких вона ніколи йому не відповідає і з докором уперто мовчить. Але потім ви бачите цього старого чоловіка біля могили своєї дружини і розумієте чому вона мовчала, і книга перестає бути веселим чтивом. Ви починаєте по-справжньому бачити цього чоловіка, чути його історію і все більше розуміти, що всі ми насправді тією чи іншою мірою Уве.
У роздумах цього чоловіка відлунюють думки кожної людини, яка коли-небудь задумувалась про людяність, щирість, чесність, вагу любові та про сенс цього життя, яке ми проживаємо більшу частину часу у гонці за примарними цінностями та нав’язаними нам ідеалами.
«Схоже, тепер більше не цінують уміння самому настелити підлогу, чи відремонтувати кімнату, де сиріють стіни, чи поставити зимові шини. Якщо можна піти й купити практично все, то яка тоді у цього всього цінність? Чого тоді варта сама людина?»
«Це світ, у якому людина виходить в тираж задовго до того, як настає її час. І вся країна стоячи аплодує тому, що ніхто нічого більше не вміє робити як слід. Відверте торжество посередності».
«- Невже більше ніхто не збирається відстоювати свої принципи до кінця? – патетично питав Руне.
- Жодна душа, - відповідав Уве.
І вони виголосили тост за нікчемних ворогів.»
Але ця історія не тільки про думки, до яких прийшов у схилі своїх літ цей сварливий чоловік. Вона також і про кохання. Таке, яке, якщо ви хоч раз в житті відчуєте, назавжди залишить на вас свій слід. Уве був скептиком. Уве був борчуном і занудою. Але навіть такого Уве прийняла жінка, яка перевернула його життя догори дригом у їх першу зустріч. Уве ніхто ніколи не питав, як він жив до того, як зустрів її. Але якби його хтось про це спитав, то він би відповів, що взагалі не жив.
Здавалося б, вони були повними протилежностями. Чіткий, послідовний, похмурий, різкий Уве, і яскрава, жива, мрійлива, закохана у книги Соня. Але для Соні Уве ніколи не був ані похмурим, ані незграбним, ані різким. Для неї він був трохи розтріпаними рожевими квітами на їхньому першому побаченні. Він був батьківським костюмом, трохи затісним для його широких, понурих плечей. Він був тим, хто твердо вірить у справедливість і порядність, у важку працю і світ, де правильне мусить бути правильним. Не для того, щоб його за це нагородили медаллю чи дипломом або поплескали по спині, а тільки тому, що так воно має бути. Таких людей уже майже не буває, розуміла Соня. Люди казали, що Уве бачить світ лише чорним і білим. А от вона була кольором. Усіма його кольорами.
І навіть коли людина помирає, така любов невмируча, інколи залишаючи по собі такі шрами, які несила винести самому. І після смерті Соні Уве здавалось, що так воно і є, і він не виніс.
Ми бачимо раз за разом, як Уве, методично, у своєму стилі(бо це діло принципа) закінчує всі свої справи, і планує свій відхід. А, точніше, свою зустріч з коханою, але вже не на цій землі. Але Всесвіт іноді дуже неочікуваний, чи не так?
Знову і знову обставини не дають йому знову побачитись з коханою. Знову і знову його плани зриваються. Але тим не менш. Знову і знову у йього житті з’являються нові люди, новий сенс, нові близькі та споріднені душі. Ми бачимо, як Уве, який ще нещодавно бачив своєю головною справою на нинішній день прийти до коханої, неочікувано знаходить те, заради чого варто жити. І заради чого він знову і знову відкладав свій детальний план дій перед смертю і смерть у тому числі.
«Кожна людина має знати, за що вона бореться. Так вони казали. І Соня боролася за добро. За дітей, яких у неї ніколи не було. А Уве боровся за неї. Бо це було єдине в цілому світі, що мало для нього сенс».
Він не хотів голосних похорон і багато людей. Просто покласти у землю поряд з його коханою. Але коли все ж настав його час, на похорони прийшло більше трьохсот людей. Його друга сім’я, яку він віднайшов. І всі ті люди, яким він зміг допомогти, коли усвідомив що для нього було важливе після смерті дружини.
«Когось любити – це все одно що оселитися в будинку, - казала Соня. – Спочатку ти закохуєшся в усі нові речі, щоранку радієш, що все це належить тобі, ніби побоюючись, що хтось увірветься у двері й заявить, що сталася жахлива помилка і що ти не можеш жити в такому чудовому місці. Потім, з роками, стіни вивітрюються, дошки тріскаються тут і там, і ти починаєш любити цей будинок уже не так за його переваги, як за його недосконалості. Ти знаєш усі його закуточки й щілинки. І як зробити так, щоб у замку не застряг ключ, коли надворі мороз. І яка з дошок трохи прогинається під ногою. І як відчинити дверцята шафи, щоб вони не cкрипіли. Ці маленькі секрети й роблять його твоєю домівкою».
Після того, як закінчилась остання сторінка, я закрила книгу. І видалила свій список справ які треба виконати перед самогубством. Бо це питання принципу.
Уве з тих людей, які перевіряють стан речей, даючи їм добрячого копняка. Він був старим сварливим буркотуном ще з першого класу початкової школи, який не мав ані граму віри у людей, як запевняли інші. Але, як казав Уве, люди ніколи і не давали йому приводу ставитися до них інакше.
Знайомство з Уве починається з представлення його як того класичного виду старих сварливих чоловіків, які прокидаються коли ще весь інший люд солодко спить, контролюють всіх довкола, тицяють своїм пальцем у речі та людей, які їм не подобаються(тобто майже у все і всіх), і від яких дуже дивно почути щось окрім сварливої лайки чи спогадів «як було раніше». Я впевнена, що ви неодноразово бачили таких людей на вулицях чи у магазинах, коли вони, активно жестикулюючи, намагалися довести всім іншим які вони насправді ідіоти. Але що ховається за ними, глибоко всередині?
Спочатку ви будете сміятися. Вас будуть смішити дивні та дуже консервативні дії та погляди головного героя, його «але це питання принципу», постійна сварливість та на перший погляд дріб’язкові речі, за які він міг дуже довго боротись і відстоювати з піною у роті. Його позицію щодо сучасних технологій, інтернету, комп’ютерів і «що все має бути зроблено так, як має бути». Ви не розумієте його дивних розмов з дружиною, під час яких вона ніколи йому не відповідає і з докором уперто мовчить. Але потім ви бачите цього старого чоловіка біля могили своєї дружини і розумієте чому вона мовчала, і книга перестає бути веселим чтивом. Ви починаєте по-справжньому бачити цього чоловіка, чути його історію і все більше розуміти, що всі ми насправді тією чи іншою мірою Уве.
У роздумах цього чоловіка відлунюють думки кожної людини, яка коли-небудь задумувалась про людяність, щирість, чесність, вагу любові та про сенс цього життя, яке ми проживаємо більшу частину часу у гонці за примарними цінностями та нав’язаними нам ідеалами.
«Схоже, тепер більше не цінують уміння самому настелити підлогу, чи відремонтувати кімнату, де сиріють стіни, чи поставити зимові шини. Якщо можна піти й купити практично все, то яка тоді у цього всього цінність? Чого тоді варта сама людина?»
«Це світ, у якому людина виходить в тираж задовго до того, як настає її час. І вся країна стоячи аплодує тому, що ніхто нічого більше не вміє робити як слід. Відверте торжество посередності».
«- Невже більше ніхто не збирається відстоювати свої принципи до кінця? – патетично питав Руне.
- Жодна душа, - відповідав Уве.
І вони виголосили тост за нікчемних ворогів.»
Але ця історія не тільки про думки, до яких прийшов у схилі своїх літ цей сварливий чоловік. Вона також і про кохання. Таке, яке, якщо ви хоч раз в житті відчуєте, назавжди залишить на вас свій слід. Уве був скептиком. Уве був борчуном і занудою. Але навіть такого Уве прийняла жінка, яка перевернула його життя догори дригом у їх першу зустріч. Уве ніхто ніколи не питав, як він жив до того, як зустрів її. Але якби його хтось про це спитав, то він би відповів, що взагалі не жив.
Здавалося б, вони були повними протилежностями. Чіткий, послідовний, похмурий, різкий Уве, і яскрава, жива, мрійлива, закохана у книги Соня. Але для Соні Уве ніколи не був ані похмурим, ані незграбним, ані різким. Для неї він був трохи розтріпаними рожевими квітами на їхньому першому побаченні. Він був батьківським костюмом, трохи затісним для його широких, понурих плечей. Він був тим, хто твердо вірить у справедливість і порядність, у важку працю і світ, де правильне мусить бути правильним. Не для того, щоб його за це нагородили медаллю чи дипломом або поплескали по спині, а тільки тому, що так воно має бути. Таких людей уже майже не буває, розуміла Соня. Люди казали, що Уве бачить світ лише чорним і білим. А от вона була кольором. Усіма його кольорами.
І навіть коли людина помирає, така любов невмируча, інколи залишаючи по собі такі шрами, які несила винести самому. І після смерті Соні Уве здавалось, що так воно і є, і він не виніс.
Ми бачимо раз за разом, як Уве, методично, у своєму стилі(бо це діло принципа) закінчує всі свої справи, і планує свій відхід. А, точніше, свою зустріч з коханою, але вже не на цій землі. Але Всесвіт іноді дуже неочікуваний, чи не так?
Знову і знову обставини не дають йому знову побачитись з коханою. Знову і знову його плани зриваються. Але тим не менш. Знову і знову у йього житті з’являються нові люди, новий сенс, нові близькі та споріднені душі. Ми бачимо, як Уве, який ще нещодавно бачив своєю головною справою на нинішній день прийти до коханої, неочікувано знаходить те, заради чого варто жити. І заради чого він знову і знову відкладав свій детальний план дій перед смертю і смерть у тому числі.
«Кожна людина має знати, за що вона бореться. Так вони казали. І Соня боролася за добро. За дітей, яких у неї ніколи не було. А Уве боровся за неї. Бо це було єдине в цілому світі, що мало для нього сенс».
Він не хотів голосних похорон і багато людей. Просто покласти у землю поряд з його коханою. Але коли все ж настав його час, на похорони прийшло більше трьохсот людей. Його друга сім’я, яку він віднайшов. І всі ті люди, яким він зміг допомогти, коли усвідомив що для нього було важливе після смерті дружини.
«Когось любити – це все одно що оселитися в будинку, - казала Соня. – Спочатку ти закохуєшся в усі нові речі, щоранку радієш, що все це належить тобі, ніби побоюючись, що хтось увірветься у двері й заявить, що сталася жахлива помилка і що ти не можеш жити в такому чудовому місці. Потім, з роками, стіни вивітрюються, дошки тріскаються тут і там, і ти починаєш любити цей будинок уже не так за його переваги, як за його недосконалості. Ти знаєш усі його закуточки й щілинки. І як зробити так, щоб у замку не застряг ключ, коли надворі мороз. І яка з дошок трохи прогинається під ногою. І як відчинити дверцята шафи, щоб вони не cкрипіли. Ці маленькі секрети й роблять його твоєю домівкою».
Після того, як закінчилась остання сторінка, я закрила книгу. І видалила свій список справ які треба виконати перед самогубством. Бо це питання принципу.
30.01.2024
Новий відгук
Перед тим, як писати безпосередньо відгук, я хотіла б написати деяку інформацію про самого автора, яка допоможе більш усвідомлено оцінити всі описані у книзі експерименти та висновки, які можна зробити безпосередньо про своє життя та ірраціональність, яку ми звикли вкладати у наші "раціональні судження та дії".
Ден Аріелі – професор поведінкової економіки та психології, відомий своїми дослідженнями в області економічної поведінки. Він співпрацює з іншими вченими, зокрема з Річардом Тейлером, і разом вони розглядають, як люди приймають рішення в умовах невизначеності та як ірраціональність може впливати на їхні вибори.
Однією з ключових ідей в поведінковій економіці, яку вони розвивають, є те, що люди не завжди приймають рішення відповідно до моделей раціонального максимуму, як це часто передбачається традиційними економічними теоріями. Замість цього, вони можуть діяти емоційно, інтуїтивно та ірраціонально, що може впливати на їхні економічні вибори.
Сам автор є вагомим дарунком для світової інтелектуальної спільноти. Його TED-лекції мають мільйони переглядів, і він навіть має онлайн-курс на платформі Coursera(до якого я теж збираюся долучитись після того як прочитала книгу, хоч моя спеціалізація далека від економіки) залучає масову увагу не тільки студентів, але й величезну кількість людей інших професій.
Найперше, чим чіпляє ця книга - автор є постійним експериментатором. Він не тільки висуває теорії та високопарні висновки з тверджень, але й власними силами перевіряє кожну теорію, проводить досить детальні експерименти з величезними вибірками і на кожне твердження звичайної економіки має багато "але" та запитань, які він сам досліджує, та спонукає досліджувати у своєму звичайному житті і своїх студентів та читачів його книг. Як практикуючий науковець-нейрофізіолог мені особливо сподобались його відсилки до анатомії та фізіології, якими він оцінував та інтерпретував результати своїх досліджень, майстерно поєднуючи психологію, фізіологію, анатомію та соціологію.
Що він досліджує у цій книзі? "Моя мета – допомогти вам ґрунтовно переглянути погляд на те, що змушує людей «вмикатись»." Не тільки ринкові стосунки та економіку, але й такі близькі нам теми, як їжа, секс, шопінг, гроші, чесність та навіть пиво;) Ця книга буде актуальна всім, а особливо людям, які щиро впевнені, що всі наші вчинки та рішення ґрунтуються виключно на раціональному сприйнятті та аналізі мінусів та плюсів, які ми отримаємо він наших безпосередніх рішень.
Чому ми постійно порівнюємо себе з іншими і як це впливає на наше життя та його якість? Чому для нас таке бажане слово БЕЗКОШТОВНО і як воно впливає на отримання нами того, що нам насправді взагалі не треба? Якою є справжня вартість нуля? Чому так важливо не змішувати соціальне з ринковим та які можуть бути наслідки неправильного дотримування цих норм? Ефект очікування та ефект плацебо - як змінюється наша реакція(навіть фізіологічна) на ідентичні речі різної вартості та чому аспірин за 50 центів буде діяти краще, ніж за один цент? Чому нам так складно відстежувати власні витрати та як на це впливає наш емоційний фактор? Секс та стан афекту - у що нас перетворюють гормони? На ці та на багато інших питань дає відповіді автор цієї книги, а також, що найголовніше, він включає у читача рефлексію та допомагає покращити якість життя, відкриваючи очі на нашу до жаху ірраціональну поведінку. Хочете покращити своє життя та товщину вашого гаманця? Тоді ця книга точно для вас;)
Ден Аріелі – професор поведінкової економіки та психології, відомий своїми дослідженнями в області економічної поведінки. Він співпрацює з іншими вченими, зокрема з Річардом Тейлером, і разом вони розглядають, як люди приймають рішення в умовах невизначеності та як ірраціональність може впливати на їхні вибори.
Однією з ключових ідей в поведінковій економіці, яку вони розвивають, є те, що люди не завжди приймають рішення відповідно до моделей раціонального максимуму, як це часто передбачається традиційними економічними теоріями. Замість цього, вони можуть діяти емоційно, інтуїтивно та ірраціонально, що може впливати на їхні економічні вибори.
Сам автор є вагомим дарунком для світової інтелектуальної спільноти. Його TED-лекції мають мільйони переглядів, і він навіть має онлайн-курс на платформі Coursera(до якого я теж збираюся долучитись після того як прочитала книгу, хоч моя спеціалізація далека від економіки) залучає масову увагу не тільки студентів, але й величезну кількість людей інших професій.
Найперше, чим чіпляє ця книга - автор є постійним експериментатором. Він не тільки висуває теорії та високопарні висновки з тверджень, але й власними силами перевіряє кожну теорію, проводить досить детальні експерименти з величезними вибірками і на кожне твердження звичайної економіки має багато "але" та запитань, які він сам досліджує, та спонукає досліджувати у своєму звичайному житті і своїх студентів та читачів його книг. Як практикуючий науковець-нейрофізіолог мені особливо сподобались його відсилки до анатомії та фізіології, якими він оцінував та інтерпретував результати своїх досліджень, майстерно поєднуючи психологію, фізіологію, анатомію та соціологію.
Що він досліджує у цій книзі? "Моя мета – допомогти вам ґрунтовно переглянути погляд на те, що змушує людей «вмикатись»." Не тільки ринкові стосунки та економіку, але й такі близькі нам теми, як їжа, секс, шопінг, гроші, чесність та навіть пиво;) Ця книга буде актуальна всім, а особливо людям, які щиро впевнені, що всі наші вчинки та рішення ґрунтуються виключно на раціональному сприйнятті та аналізі мінусів та плюсів, які ми отримаємо він наших безпосередніх рішень.
Чому ми постійно порівнюємо себе з іншими і як це впливає на наше життя та його якість? Чому для нас таке бажане слово БЕЗКОШТОВНО і як воно впливає на отримання нами того, що нам насправді взагалі не треба? Якою є справжня вартість нуля? Чому так важливо не змішувати соціальне з ринковим та які можуть бути наслідки неправильного дотримування цих норм? Ефект очікування та ефект плацебо - як змінюється наша реакція(навіть фізіологічна) на ідентичні речі різної вартості та чому аспірин за 50 центів буде діяти краще, ніж за один цент? Чому нам так складно відстежувати власні витрати та як на це впливає наш емоційний фактор? Секс та стан афекту - у що нас перетворюють гормони? На ці та на багато інших питань дає відповіді автор цієї книги, а також, що найголовніше, він включає у читача рефлексію та допомагає покращити якість життя, відкриваючи очі на нашу до жаху ірраціональну поведінку. Хочете покращити своє життя та товщину вашого гаманця? Тоді ця книга точно для вас;)
26.01.2024
Новий відгук
Думаю, кожен чудово знає, як активно фігурують у грецьких міфах та історіях боги, там де їх очікують, і, особливо, там де їм точно не треба бути присутніми, проте вони все одно устрягають зі своєю по-справжньому божественною цікавістю до життя простих смертних(і, звичайно, простих, але дуже привабливих смертних жінок).
Тож ця книга є дійсно переосмисленням грецьких міфів, де богам, хоч вони і існують, відведена нульова роль, а всі події відбуваються через вчинки простих людей, на краще то чи на гірше. У даній книзі розглядається цікава історія "як могло б бути і з чого, в принципі, все могло початися", розглядаючи славетну історію про облогу Трої та викрадення Єлени Парісом.
Єлена та її сестра Клітемнестра - не звичайні "ще одні" герої міфів, які постраждали від дій богів та від хіті чоловіків, а справжні, живі персони, яким довелося взяти на свої плечі дуже багато, починаючи з раннього віку. У них ми можемо бачити сильних жінок, кожна з яких дала виклик подіям, які відбувалися з ними, та гідно, по-своєму приймали рішення, намагаючись знайти себе та своє щастя у цьому мінливому чоловічому світі.
У книзі, яка, здавалось би, була написана про дуже дуже давній період часу, піднімаються питання, які і наразі, у 21 столітті, дуже актуальні для жінок - материнство, життя "в тіні" свого чоловіка, бажання та намагання стати справжньою персоною, а не просто прикрасою для очей, і особливо прагнення зробити своє життя таким, яким ти його хочеш бачити, а не просто існуванням та забезпеченням потреб інших.
Ця книга сподобається не тільки людям, які цікавляться давньогрецькою міфологією, але й будь-кому, хто бачить це життя таким, яким воно насправді є, і рефлексує. Бо вона справді сплела у собі і переосмислення, нове бачення відомого міфу, і дуже життєві історії молодих жінок, які борються за своє право на сонце у цьому світі.
Тож ця книга є дійсно переосмисленням грецьких міфів, де богам, хоч вони і існують, відведена нульова роль, а всі події відбуваються через вчинки простих людей, на краще то чи на гірше. У даній книзі розглядається цікава історія "як могло б бути і з чого, в принципі, все могло початися", розглядаючи славетну історію про облогу Трої та викрадення Єлени Парісом.
Єлена та її сестра Клітемнестра - не звичайні "ще одні" герої міфів, які постраждали від дій богів та від хіті чоловіків, а справжні, живі персони, яким довелося взяти на свої плечі дуже багато, починаючи з раннього віку. У них ми можемо бачити сильних жінок, кожна з яких дала виклик подіям, які відбувалися з ними, та гідно, по-своєму приймали рішення, намагаючись знайти себе та своє щастя у цьому мінливому чоловічому світі.
У книзі, яка, здавалось би, була написана про дуже дуже давній період часу, піднімаються питання, які і наразі, у 21 столітті, дуже актуальні для жінок - материнство, життя "в тіні" свого чоловіка, бажання та намагання стати справжньою персоною, а не просто прикрасою для очей, і особливо прагнення зробити своє життя таким, яким ти його хочеш бачити, а не просто існуванням та забезпеченням потреб інших.
Ця книга сподобається не тільки людям, які цікавляться давньогрецькою міфологією, але й будь-кому, хто бачить це життя таким, яким воно насправді є, і рефлексує. Бо вона справді сплела у собі і переосмислення, нове бачення відомого міфу, і дуже життєві історії молодих жінок, які борються за своє право на сонце у цьому світі.
