Едіт Єва Еґер

Це найкраще, що я читала останнім часом. Дуже легка і доступна психологія, поєднана з особистою розповіддю.

Якщо читали «Вибір», то «Дар» є гарним доповненням до неї, але цю книгу можна читати і окремо. І скоріше це навіть не книга, а посібник для тих, хто готовий змінювати своє життя. Написана простою і зрозумілою мовою. Авторка спілкується з читачем, як із близьким другом. Це дозволяє її словам більше вкорінилися у вашій свідомості і прийняти підтримку й поради, яку вона майстерно подає без осуду чи зайвої нав’язливості. Для тих, хто переживає важкі часи або шукає способи подолати власні внутрішні бар’єри, це буде гарна терапія. Тож беріть олівець і записуйте, підкреслюйте, нотуйте, бо ці «уроки життя» дійсно можуть врятувати ваше.

Едіт Егер. Вибір.

Ви точно чули про цю книгу хоч раз за останній час, або бачили у книжковому.
Особисто я почула про неї в інтерв'ю Ярослави Гресь у Раміни і до цього в інтерв'ю одного політв'язня. Вони говорили про те, що ця книга допомогла їм пережити важкі часи і усвідомити, що кордони і стіни ми будуємо самі у свої голові.

То про що ця книга? Про стіни, кордони, двері, вікна, страх, зневіру в себе і картання себе. Вона про все. Людина, яка майже померла, вижила і ділиться з вами своєї історією, це уже цікаво.

Я люблю слухати розповіді літніх людей, про їх молодість, життя. У мене була родичка, яка пережила блокаду Ленінграду і вона розказувала про це майже всю ніч, вона пам'ятала ці дні так чітко, ніби вони були вчора.
Мої бабусі пережили Голодомор у дитинстві і все життя про це пам'ятають.
І всі ці мої жінки, прожили не найлегше життя, але вони не втратили себе. Вони виростили дітей, у них не було феєричної кар'єри, але вони робили роботу, яка їм подобалась. А люди, які їх знали, продовжують згадувати їх з теплом і повагою.

Ви скажете, це не рецензія на книгу. Це відгук книги в мені. Історія Егер надзвичайна, але не унікальна, просто вона змогла донести її до людей. Якщо ви слухали історії Ваших прадідів, бабусь і дідусів, які народилися під час союзу, пройшли війну, колгоспи, репресії і дожили до вільної України, то кожна їхня історія заслуговує на книгу. Вони це змогли, не дивлячись ні на що, там де не було дверей вони заходили крізь вікно.

Історія життя Егер, одна з історій успішного успіху. Вона проходить через найважчі часи, а потім доля її винагороджує. Але це точно не усіх так, але вибір кожного залежить від того, що ти має у себе в голові. Слова матері Егер, щоб з тобою не було, головне, що у тебе в голові, цього ніхто не забере.

Життя в концтаборі. Егер описує його, воно жахливе, воно нелюдське, огидне відношення нацистів. Як, як люди так можуть відноситися до людей? (Але зараз ми бачимо, що можуть). Загалом Егер і її сестра мужньо проходять його, вони не очікували, що все це скінчиться завтра, вони продовжували жити заради один одного і жили спогадами, які в них були (те, що у вас в голові, цього ніхто не забере).
Вони змогли вижити.

Життя Егер після концтабору, це життя сповнене щоденної боротьби зі своїми думками, зі своїм тілом, болями, з невизначеністю. Одруження, просто як можливість сховатися від труднощів і не думати про них. Про кохання тут не йшлося. Інколи ми просто хочемо, щоб нас не чіпали і ми не думали ні про що, щоб хтось зробив це за нас. Таке буває після потрясінь, коли мозок не хоче працювати, мислити, ти хочеш плести по течії.

Але коли сили повертаються, ти починаєш плести проти течії.
Так відбувається з Егер, коли її життя в США стає стабільним, вона починає про щось мріяти, шукати себе. Вона наважується розповісти про своє життя, поділитися своєї історією і це дає їй сили. Адже інколи ми тримаємо в собі свій біль, страх і вважаємо, що наша історія не така печальна або важлива, як історія інших, що вона тільки наша і нам краще її тримати в собі. Але поділившись нею, ми від неї не відмовимось і незабудем, але нам стане легше, ми відчуємо свободу.

Велике щастя знайти те, чим ти хочеш займатися. Егер змогла віднайти себе, і на своєму горі, побудувати своє життя. Історії її пацієнтів, можливо дещо літературні, але це як мільйони подібних історій зібрані в одну маленьку по кожній проблемі: кохання, яке руйнує; сімейне життя; втрати найближчих; кризи особистого життя.
Вона не пише, що кожна історія закінчилась гарно, про кінець деяких вона не знає, а деякі ще в процесі.

Історія Егер закінчується на військовій базі, тієї частини, яка її врятувала у 1945. Цей момент мене розчулив.

Це історія жінки, яка могла стати балериною, спортсменкою, але доля мала на неї зовсім інші плани. Тому як би не ламало нас життя, треба йти до кінця і пам'ятати, що "Свобода полягає в тому, аби прийняти все, що сталося".

Вітаю. Придбала цю книгу за рекомендаціями і ні в якому разі не пожалкувала. Мені дуже сподобалось. Читається легко, а скільки суттєвих слів і рекомендацій. Дякую 🤩

Книга Едіти Егер "Вибір" справді вражає. Її розповідь про виживання, силу духу та можливість змінювати своє життя надихає. Текст написаний так майстерно, що повністю занурюєшся в історію, ніби переживаєш захопливу пригоду. Однак моторошно усвідомлювати, що все це — правда. Кожна сторінка наповнена мудрістю і емоціями, і я читала її на одному диханні.
Цю книгу має мати кожен на свої полиці. Тоді ми матимемо змогу повертатись до неї у скрутні моменти життя за відповідями.

"Вибір" — це надзвичайно глибока книга, що розповідає історію виживання, внутрішньої сили та прощення.

Авторка, психолог Едіт Еґер, ділиться своїм особистим досвідом як в’язня концтабору та описує, як пройшла шлях від болю до зцілення. Книга допомагає зрозуміти, що ми завжди маємо вибір — залишитися жертвою обставин або перетворити травми на джерело сили.

Рекомендую всім, хто прагне знайти натхнення, відчути силу вибору й побачити, як можна обрати життя, наповнене любов'ю, навіть після важких втрат.

Едіт Єва Егер – уродженка Угорщини, у юності – балерина. Єва була ще підлітком, коли у 1944 році її разом із сім'єю відправили до концентраційного табору Аушвіц. Там її батьки загинули в газовій камері, але хоробрість і внутрішня сила підтримували Едіт та її сестру в Аушвіці, потім у Маутхаузені та Гункірхені – огидних таборах смерті. І так,4 травня 1945 року американський солдат знайшов ледь живу Єву серед купи трупів.

Книга важка. Книга потрібна. Умовно я б розділила її на дві частини,хоча авторка пише про три. Перша-це перебування Єви у таборах і друга після них.

Частина про Аушвіц,місце де євреїв не вважали за людей,де ставили над ними страшні експерименти і змушували працювати- дуже болюча. І спостерігаючи за Євою і її сестрою,за тим,як вони тримаються завдяки одна одній було до сліз.

Багато фрагментів через які мене кидало в тремтіння і нагадувало місцями те,як чинять рашисти з нашими людьми. Я впевнена що там є щось спільне,а саме-ненависть до всього живого що не є їх крові.

Друга частина книги мене вразила дещо менше,адже місцями дуже виднілась художня вигадка. Хоча в цілому в картину я вірила,звісно. Але наче читала геть іншу книгу. Вже художню,з яскравим запахом американщини і флером перебільшення.

Можливо вплинуло те,що я не дуже полюбляю книги про успішний успіх і як до нього прийти,саме тому друга частина мене не вразила. Та людям котрі сумніваються що можуть вигрібних з якоїсь життєвої ситуації-дуже підійде.

У підсумку можу сказати що геть не шкодую що прочитала «Вибір»,адже з основним посилом книги я абсолютно згодна. Вибір робимо ми самі.

Я вчусь на психолога і мені дуже сподобалась книга. Авторка сама пережила жахливі травматичні події, але не здалась і змогла пережити цей досвід.

Книга дуже важка та болісна, але така потрібна. Що таке воля, свобода, душа, мрія, життя? Це неймовірний досвід, у який ми можемо зазирнути, непроходячи його. Дуже важливо!

Цю книгу рекомендують абсолютно всі мої знайомі, всі блогери і зірки. Це саме та книга, яка впливає на твій світогляд

«Вибір» Едіт Еґер – автобіографія лікарки-психотерапевтки, яка пережила концтабір Аушвіці. Я не можу передати, яке захоплення викликала і викликає в мене ця розповідь. Після прочитання власне життя і проблеми здаються нікчемними, хоча авторка зазначає, що її досвід не має впливати на сприйняття травм особистих. Пише: «Якщо я змогла вилікуватися, то впевнена і вам вистачить наснаги впоратись».

В книзі найкраще розкрита тема мрії. Мрії Едіт постійно змінювались. Дитинство – бути кимось більшим ніж «Кларина сестра». 15 років - стати професійною балериною в олімпійській тренувальній команді. Виселення із житла – зустріч із коханим Еріком, та думки про їх поцілунок. Селекційний коридор – повернення шовкової блакитної сукні, в якій почувалася бажаною. Переїзд в’язнів вантажним потягом до Польщі – мамина їжа. Танцюючи для доктора Манґеле балет – бажання власного блага, тобто життя для себе і сестри. І це навіть не третина випробувань, які випали на долю дівчини 16 років (ви тільки уявіть! я в 16 обирала лише університет). Час не вилікував Еґер, вона зробила це сама взявши відповідальність на себе, тобто відпустила журбу. Вона не обирала триматися за кривду, а отже, і не сформувала розум жертви. Себто, її мислення не перетворилося на жорстке, звинувачувальне, застрягле в минулому, Едіт не стала своєю тюремницею. Відкриттям для мене була ще ідея прощення. «Прощення не означає, що ти пробачаєш кривднику все те, що він зробив із тобою. Це ти прощаєш ту частину себе, що була жертвою, та відпускаєш усі звинувачення». Як на мене, то ця ідея перекликається із християнською «підстав іншу щоку».

Я раджу всім прочитати цю книгу, впевнена, що кожен знайде своє затишне слово і речення.

Дуже сподобалась книга. Глибокий сенс, важка емоційно, але дуже потрібна для розуміння життя. Однозначно варто прочитати🫶