"Чи достатньо ïй слави й грошей, чи все ж єдине, що важливе, це правда?"
🌴Уявіть величний і спокійний острів Сент-Люсія🏝️ у Карибському морі, що славиться своїми прекрасними пляжами. Саме тут, серед цієї екзотичної краси, Джуліан Кріст вирішує освідчитись💍 своїй коханій Ґрейс Сіболд.
Хлопець вибирається на скелю Пітон, розкладає ковдру, на яку кладе пляшку шампанського🍾 та келихи🥂. Він підходить до краю скелі й милується чудовим краєвидом.
В цей час позаду хтось таємничо підкрадається, вдаряє його по голові та зіштовхує з гори.
Що ж, у вбивстві Джуліана звинувачують його наречену🤷. І от вже десять років Ґрейс знаходиться у виправному закладі, звідки вона пише сотні листів до давньої подруги Сідні Раян, відомої продюсерки та режисерки, що займається виробництвом кримінальних документальних фільмів, які допомагають невинно засудженим вийти з в'язниці.
Чи вдасться Сідні довести непричетність Ґрейс до цього злочину?
🌴Я не великий знавець детективних історій, але ця мені сподобалась.
Чарлі Донлі вважають майстром саспенсу. І недаремно, бо історія - цікава, напружена, інтригуюча. Вже від половини книги я нетерпляче хотіла дізнатися, хто ж убивця? Тому швидко гортала сторінку за сторінкою.
Та ще й твір написаний дуже незвично. Я ніби передивлялась реаліті-шоу, адже документальний фільм, за який взялася Сідні, виходив у форматі реального часу, а глядачі дізнавались про новини розслідування майже одночасно з телевізійниками.
В романі є кохання, скелети в шафі, таємниці, людські емоції, самопожертва та егоїзм, який вбиває.
Єдине, що трохи мене засмутило, - це те, що одна з моїх теорій справдилась. Тож фінал не став для мене повністю неочікуваним. Але, все ж автор зумів мене здивувати і кінцівка 😱😬 була незвичною.
Чи то в мене період такий, чи щось останнім часом трилери мене розчаровують.
Я обожнюю тру крайм документалки. Щоб розслабитись я дивлюсь саме їх. Тож, у "Не вір у це" були високі шанси мені сподобатись — амбітна журналістка починає роботу над документалкою про вбивство десятирічної давнини. Перспективна студентка медичного, Грейс, весь цей час сидить у в'язниці і намагається довести свою непричетність до вбивства її коханого. Чим не ідеальний (або найбанальніший) сюжет?
Журналісти на чолі з Сідні (дивно називати таку персонажку на честь племінниці — це до автора) починають зйомки на курорті, де трапилась трагедія. Серії починають виходити в етер, і ніхто не знає, як закінчиться ця історія. Вірити поліції, чи вони просто хотіли якнайшвидше закрити справу, щоб не втрачати туристів? Вірити ув'язненій, яка каже, що й досі любить свого вбитого хлопця? І взагалі, він же хотів зробити їй пропозицію — нащо їй це? Або не знати, у що вірити взагалі.
У цій книзі я побачила забагато сюжетних дир, про які не розповісти без спойлерів. Але точно скажу, що ніяк не можу повірити, що поліція чи суд просто не помітили чи проігнорували те, що ЦЕ Ж БУЛО ВЖЕ. Розслідування не було жодного, і як сказала Грейс — вони просто відкидали все, що вказувало не на неї.
Для себе розумію, що книжки, назва яких прямо каже про те, що правди нам не побачити, більше читати не буду.
"Це було в її стилі: перетворювати радісні миті на тривожні страждання"
Мені сподобалось майже все:
Об'ємність в плані подій.
Інтерв'ю з членами сім'ї Ґрейс, друзями, детективами по справі. Поїздки Сідні на Кариби, до в'язниці... Залучення керівництва країни.
Велика кількість героїв. Але це не плутало, а навпаки. Кожен розповідав свою частину історії. Особливо цікаві були експерименти криміналістів із знаряддям вбивства та як одні й ті самі докази по різному можуть обіграти сторона звинувачення і захисту.
Події розгорталися насичено.
Десь на половині я здогадалася хто вбивця, але це не тому, що я супер - детектив, а тому, що авторка вміло підвела читача до розгадки. Я вже було подумала, що все ну дуже просто, але розв'язка...
Розв'язка.
Не вистачило більш розгорнутих відповідей. Якось все швидко відбулося.
Відкритий фінал залишив простір для роздумів та фантазії.
Вцілому написано легко, з другої половини хотілося читати швидше.
Книжка, однозначно, буде для мене серед кращих.
