Мілан Кундера

Нові відгуки

«А хто я взагалі? І чи той я, ким мене бачать інші?» Мілан Кундера знову грає з нашою свідомістю, почуттями та межами реальності. Це історія, яка починається майже буденно – кохання, стосунки, самотність поруч із близькою людиною. Але потім, сторінка за сторінкою, ти починаєш втрачати ґрунт під ногами. Де межа між реальністю та ілюзією? Чи справді ми бачимо своїх близьких такими, якими вони є, чи лише відображаємо на них свої страхи? А ще Кундера бере одну просту, але божевільну ідею – що ідентичність не належить нам самим – і доводить її до межі. Бо що, як одного дня ти зрозумієш, що люди навколо сприймають тебе не так, як ти бачиш себе? Що, як це не просто непорозуміння, а щось більше – якась тріщина у власному сприйнятті світу? Але не думайте, що це лише важкий філософський екзистенціалізм, від якого хочеться закутатися в плед і мовчки дивитися в стіну. Кундера майстер іронії. Він підсовує абсурдні ситуації так ненав’язливо, що ти раптом ловиш себе на тому, що смієшся… і тобі трохи страшно. Бо цей сміх – з того, що могло б трапитися з кожним. Тут багато психології, багато роздумів, багато моментів, коли ти відкладаєш книгу і думаєш: «Чорт, а якщо це правда?» Але разом із цим – легкість, магнетизм і той фірмовий стиль Кундери, коли просте стає складним, а складне – іще заплутанішим. Чи варто читати? Якщо вам подобається копирсатися у свідомості, якщо вас захоплює тонка межа між любов’ю і страхом, якщо ви готові до історії, яка залишить у голові післясмак невизначеності – то так. Якщо ж хочете простої відповіді на питання «що таке ідентичність?», то… перепрошую, вам не сюди. "Ідентичність" – це книга, яка підштовхує до дзеркала і змушує запитати себе: «А що, як я – це не я?»

Анонім

📗 Ще одна історія, коли ми з книгою зʼєднались в потрібний момент) До героїв дуже багато питань. Як сказав сам Кундера колись в інтервʼю: "Парадоксальність вчинку — ось одне з найбільших відкриттів роману". Багато дивного, багато іронії. І постійно хочеться говорити жінкам, що вони варті більшого, а чоловікам — вдячність за ще одну демонстрацію, як креативно можна сублімувати кризу будь-якого віку. • у Бертлефових очах вона почувалася делікатною, ніжною, чистою, почувалася шляхетною, мов королева. Її раптом охопило таке відчуття, наче вона зліплена з меду і запахущого зілля. • Я не люблю навʼязувати людям щастя. Кожен має право на своє вино, свою дурість і на свій бруд під нігтями. • Каміла обернулася до нього і подумала, що як перестане ревнувати, то вже нічого не залишиться. • Як ото закоханість робить кохану жінку ще вродливішою, так і страх перед жінкою, яка становить для нас загрозу, у стократ перебільшує кожен її ґандж. • Повір мені, немає нічого кращого в житті, ніж утілювати несусвітні ідеї. Мені хочеться, щоб життя моє було суцільною низкою таких ідей.

Анонім