Мілан Кундера

Хоч це і найкоротший роман автора (всього 116 сторінок), але не радила б починати знайомство саме з нього. В тексті чітко простежується іронічний стиль автора, який пише про стосунки людей, любов, страх старіння, самотність, індивідуальність, переплітаючи дійсність з фантазіями.

Головні герої твору Шанталь та її молодший коханець Жан-Марк заплутались у собі, своїй ідентичності, своїх почуттях і вчиняють помилку за помилкою. Одна брехня породжує іншу і вже не знаєш, де правда. Вони намагаються розібратися у всьому цьому, намагаючись зберегти стосунки та власну ідентичність.

✨ Як можна було потерпати від відсутності того, хто був присутній?
✨ Я сказав би, що кількість нудьги, якщо її взагалі можна виміряти, сьогодні набагато більша, ніж колись.
✨ - Я уявив собі, що ти стала кимось іншим.
- Що?
- Що ти не така, якою я тебе уявляю. Що я помилився у твоїй ідентичності.
- Я тебе не розумію.
✨ Утім, подумалося йому, що таке інтимна таємниця? Хіба це там криється все найбільш індивідуальне, найбільш само-бутне і таємниче людини? Хіба роблять із Шанталі її інтимні секрети оту унікальну істоту, яку він кохає? Ні. Секретним є найбільш спільне, звичайне, повторюване і властиве всім: тіло і його потреби, недуги, манії, наприклад, закрепи чи менструації. Ми соромливо приховуємо ці інтимні явища не тому що вони особистісні, а навпаки, тому що такі жалюгідно безособові. Як може він гніватися на Шанталь через те, що вона належить до своєї статі, схожа на інших жінок, носить бюстгальтер, а разом із ним має бюстальтерну психологію?
✨ «Проміскуїтет ідей». У який спосіб ці дві такі суперечливі ідеї могли поміститися в тій самій голові, немов дві коханки в тому самому ліжку?
✨ Ми підмальовуємо вбогість!
✨ Свобода? Живучи в цій убогості, ви можете бути щасливі або ж нещасливі. У цьому виборі й полягає ваша свобода. Ви можете розчинити вашу індивідуальність у многоті інших людей із почуттям поразки або ж ейфорії. Наш вибір, люба моя пані, це ейфорія.
✨ А я питаю себе: хто ж марив? Хто наснив цю історію? Хто вигадав її? Вона? Він? Обоє? Кожне для іншого? І від якої миті їхнє реальне життя обернулося цією підступною фантазією?

Вперше читаю щось у автора. Враження склалось неоднозначне. Важко визначити чіткі межі "сподобалось/не сподобалось".

Події розгортаються на тлі вторгнення російських танків до Праги у 1968 році. Томаш та Тереза подружжя, які постійно ставлять собі запитання, щодо свого буття. Намагаються визначити в чому щастя та чи потрібно їм продовжувати бути разом. Тим самим займаються й інші пари в романі. Якщо вірити анотації, то в книга сповнена дуже глибоким сенсом. В ній згадуються різні міфи, релігії, філософи та їх праці. Книга точно викликає багато запитань та тем для роздумів.

Тут і про дитячі травми, і про різні погляди на речі, про сон та реальність, про духовне та фізичне, про пошуки щастя, і вже тільки потім про подружні зради.

Думаю, читаючи, кожен сам розставить акценти на що звернути увагу.

🔹Герої цього роману - мої нереалізовані можливості.

🔹Людське життя буває лише раз, і ми ніколи не зможемо перевірити, добре чи недобре було наше рішення, тому що в будь-якій ситуації можемо вирішувати тільки раз.

🔹У царстві тоталітарного кічу відповіді відомі наперед і не допускають нових запитань. З цього випливає, що справжній суперник тоталітарного кічу - людина, яка ставить запитання. Запитання - це той ніж, який розтинає помальоване полотно декорацій, щоб поглянути, що ж криється за ним.

Читала цю книгу разом із читацьким клубом. Суть книги та іронія в ній дуже круті. Проте манера написання та атмосфера надзвичайно гнітючі. Мені було дуже цікаво дізнатись чим же це все закінчиться для головного героя, проте я насилу пробралась крізь ці тяжкі слова, якими наповнена книга, до її кінця. Можливо, це просто не мій автор.

Мені не до кінця зрозуміла суть книги. Щоб її зрозуміти, треба знати історію. Не знаючи історії, напевно важко зрозуміти такий галас навколо неї, бо по сюжету там немає такого, щоб прям "вау". Але тим вона і хороша.

Мене завжди дивує дисонанс між милими обкладинками і безапеляційним текстом автора. Жодної романтики, жодної поблажливості, лише гіперболізована правда життя.

Курортне містечко, у якому лікуються сотні жінок, що хочуть стати матерями (хоча чоловіків ніхто не перевіряв) та дещиця мужчин, що мають проблеми із серцем. Переважання жінок просто зашкалює. І у цій тягучій, курортній атмосфері чиняться дивні речі. Хтось навіть наважується на непрошені проступки, а хтось - на злочини: ідуть на обмани з майбутніми дітьми, бояться, що запідозрять у батьківстві, ненавидять країну, а дехто рятує собак, але не такий поблажливий до людей... А темою любовних стосунків тут переймаються усі! Це Кундера: у нього адекватних героїв немає.

"Опинившись на самоті, він замислився над пропозицією того хлопця й над тим, що спонукало його відмовитися від неї. Сталося це не тому, що він був шляхетніший за гітариста, а тому, що був не такий відважний. Страх, що його обвинуватять у змові з метою вбивства, був дужчий, ніж страх, що його оголосять батьком тієї дитини. "

Цікаво було читати полілоги про сенс життя, вибір батьків, релігію. Про деякі аспекти я замислювалася і раніше, а тепер мої думки вкладені в уста не дуже симпатичних героїв. Якось це напружує)

Рекомендую для осмисленого читання. Бо ця книга мені дійсно сподобалася.

«Так завжди буває в житті: гадаєш собі, ніби граєш роль у якійсь виставі, й не підозрюєш, що декорації вже тихенько поміняли, тож несамохіть ти вже виконуєш роль в іншій виставі.»

Гумор по-кундерівськи - це не легкі анекдотичні історії, адже «сумно жити, коли нічого не сприймаєш серйозно, нічого й нікого!». У збірці є 7 оповідань, кожне з яких вміщує історію про те, як легковажне рішення може фатально змінити життя, до абсурду.

Вони про небажання сказати правду і жартівливі відмовки, які призводять до втрати своїх здобутків. Про те, як по-різному можна сприйняти гру і втратити зв’язок. Про те, як дурити себе задля примирення зі собою ж. Про те, як підтвердження кимось віри може надихнути зрадити її. Все це, зазвичай, на фоні реалій комуністичної Чехії.

А ще тут, як завжди у Кундери, багато зради, прикрих непорозумінь, розчарувань. Жінки постають керованими, жертвами навіювання, брехні та власних бажань. І цього надто багато, проте письменницький хист автора змушує його читати ще і ще.

Незважаючи на назву, книжка для серйозного читання. Часто навіть боляче читати через печальний комізм ситуації, у яку втягують себе герої.

«Синове обличчя знову було дитяче і покірне; перед нею раптом постав не чужий і незалежний чоловік, а її люба дитина, котра зазнала нестерпних страждань, дитина, яка ще недавно шукала в неї захисту і втіхи. Очей не могла вона відвести від цього пречудового видовища.»

Класичний неповторний Кундера. Світ комуністичної Чехії, де молодий поет Яромил намагається вписатись у вимоги режиму. Власне, і світ самого Яромила, від народження до смерті. Хлопець бажав би самостійності, але боягузливий конформізм перемагає у всьому.

Кундера цікаво роздумує над тим, який вплив мали жінки (переважно матері та сестри) на реальних поетів. І матір Яромила оточила його гіперопікою та ревнощами. Хоча він наче не проти.

Разом із особистими драмами героїв, автор описує особливості тогочасного режиму. Важливість для поширення ідеології різноманітних клубів по інтересах, диктування правил життя і творчості. «… ті поезіі, звичайно, хороші, та навіть із любовного вірша має бути видно, що його написав соціалістичний поет.»

Книжка написана у стилі Кундери, з численними відступами від основної лінії, іронічними зауваженнями, філософськими роздумами, закрученим сюжетом. Усе в ній має своє місце і є важливим. Як завжди в цього автора, у видуману історію героїв вплетені цікаві факти про справжні події.

Книжка вперше видана ще у 1973 році, проте актуальності не втратила, адже порушує питання, які існують поза часом.
«Гадаєте, минуле завершене і незмінне, оскільки воно вже відбулося? О ні, його вбрання пошите з мінливої тканини, й щоразу, коли ми обертаємось до нього, то бачимо його в інших барвах.»

страшно бісяча історія.
страшно бісячий опис комунізму і всі згадки рускіх поетів. (нуль книжок без русні. схоже, нам як суспільству є над чим працювати в сфері комунікацій про Україну.)
страшно бісяча мама головного героя. від якої нема спасу нікому. і навіть їй самій.
страшно бісячий головний герой. у ньому дратує все: його дії, погляди, слова, спосіб будувати стосунки…
єдине, про що я думала до передостаннього розділу (бо там уже все стає зрозуміло): сподіваюсь Кундера вбʼє цього героя в кінці.

добре написано. прийом сну уві сні, в якому сниться сон — взагалі топ. класний переклад. тонкий гумор. все по-кундерівськи. раджу читати!

"Вальс на прощання" або роман в п'яти днях авторства Мілана Кундери – це та книга, яка повинна бути у вас в домашній бібліотеці!

Я придбала цю книгу ще десь пів року назад, але почала читати лише минулого тижня. Дуже сподобалася обкладинка та назва – "Вальс на прощання" асоціюється з чимось красивим, ніжним та романтичним. Починаючи читати цей роман ви розумієте, що все зовсім не так.

Долі головних героїв переплітаються між собою незважаючи на те, що вони практично не знайомі між собою. Всі події відбуваються в маленькому курортному містечку, де зустрічається юна медсестра, фантазер-гінеколог, відомий американець, славетний сурмач, колишній в'язень та пацієнтка санаторію.

Безліч важливих питань автор висвітлює через призму легкості та блюзнірства, дозволяючи нам зрозуміти та відчути масштаб трагедії. Читаючи книгу виникає враження, що ми знайомі з героями та їхніми історіями. Когось ми підтримуємо, а інших відверто засуджуємо. Але в кінцевому результаті розуміємо, що це все неправильно та несправедливо.

Томаш веде полігамне сексуальне життя, однак впевнений, що кохає Терезу, яка знає про зради і з тяжкістю на душі терпить це. Також є Сабіна - Томаш часто з нею спить, але дівчина не сприймає все так серйозно як Тереза.

Книга про людей, які не знають чого хочуть в цьому житті, якогось глибокого сенсу про який я стільки чула, тут я не побачила. Було дуже нудно, депересивно і не цікаво. Не вмотивовує ні на що і зовсім не тягне на роздуми…я думала лише про одне:
- Коли вона скінчиться?

Вдруге вирішила почитати автора, однак ні перша його книга ні ця, не зацікавили мене. Мабуть більше не читатиму його, не мій це автор.

Можливо подивлюсь екранізацію, оскільки часто буває у мене - не зайшла книга, але фільм сподобався.

П'ять днів, вісім дивних героїв з їхніми не менш дивними вчинками, абсурдність життя і специфічний післясмак від прочитаного.

Попри це все Кундера захопив мене своїм особливим стилем написання. До жодного з його героїв не відчула співчуття чи симпатії. Тут швидше акцент на негативному боці кожного, ніж на позитивному. А ще - якась постійна боротьба "за першість" між чоловіками і жінками.

Книгу треба читати уважно й "обережно". Вона не для розваги і відпочинку (хоча події відбуваються у маленькому курортному містечку), а для роздумів.
Це книга-головоломка, до якої хочеться повернутися, і однозначно ця книга для розуму, а не для серця.
Та насправді хто зна)

Роман, який приніс його автору славу і світове визнання, і який остаточно не залишить байдужим читача. Бо це настільки різноплановий і багатошаровий твір, який, перечитуючи, щоразу можна відкривати по-новому.

І тут, аби зрозуміти героїв, потрібно й самому мати певний життєвий досвід: пережити любов, зраду і втрату.
Що вразило мене найбільше з усіх тем, які порушує Кундера, безперечно це самі герої - Томаш, Тереза, Каренін, Сабіна, Франц - їхні характери, життєві драми, роздуми, постійні сумніви...

Про особливості почуттів і життєву філософію кожного можна окремо говорити чималу годину. Та тема, що стосується батьків і дитинства, є теж цікавою. Оскільки саме батьки впливають на наші рішення, наші вчинки і, зрештою, на саме життя. Відносини Терези з матір'ю та Томаша зі своїм сином - яскравий тому доказ.
Ну і врешті - це тема самотності, яка є у кожного з героїв, і яка у кожного своя.

Чи потрібно виділяти тему зради? В романі вона досить яскраво простежується, починаючи з "походеньок" самого Томаша. Автор запитує: "Можна зрадити батьків, чоловіка, любов, батьківщину, та коли вже немає ані батьків, ані любові, ані батьківщини, що ж іще можна зрадити?" Певно, що не зрадити собі, адже життя дається лише раз, "адже життя не має дублів, воно водночас і генеральна репетиція, і, власне, вистава. ЖИТТЯ ЛЕГКЕ, ТА ЛЕГКІСТЬ ЙОГО НЕСТЕРПНА".