У «Книзі сміху і забуття» Мілан Кундера вкотре нагадує читачам загальновідомі, проте призабуті тези. Забуття постає в романі окремим лихим персонажем, який пожирає людські стосунки, країни і цілі народи. Цього монстра завжди провадить диявольський сміх — на противагу сміху янгольському, який супроводжує Пам’ять. Грань між цими сміхами тонка, бо якщо на світі існує забагато смислу (янгольської влади), людина знемагає під його тягарем, та якщо світ втрачає будь-який смисл (панують дияволи) — жити теж немає сенсу.

Роман складається із семи окремих історій, об’єднаних спільними темами.