На початку читання книги творчість Джо Гілла мене не надто вразила - цікаво, але ніби нічого особливого. Проте за якийсь час зловив себе на думці, що деякі з них прям міцно засіли в голові - раз по раз прокручував розвиток подій у них, обдумував кінцівки. Кінцівки оповідань у Гілла, до речі, часто відкриті, причому прям відкриті-відкриті, іноді навіть раптово обірвані - є про що потім подумати. Згодом почав просто таки смакувати прочитане, насолоджуючись незвичайним сюжетом, несподіваним поворотом чи й просто самим досконало написаним текстом. Жанрова палітра оповідань доволі різноманітна - у збірці маємо фантастику, готику, жахи, а є також глибоко психологічні твори, без втручання надприродного. Моторошні чи просто химерні, однаково їх відзначає майстерність та елегантність у побудові історії. Відзначу також яскраво змальованих багатогранних та реалістичних персонажів, котрі так і просяться зі сторінок книги одразу на широкий екран. Не можу назвати цю книгу прям шедевральною, але свої 8 балів вона цілком заслуговує.

Спершу розповідь була радісно-романтичною: курортний мальовничий острів Броді, літо щойно закінчилось, погожий теплий день. Джун Бренч приїхала провідати свого хлопця, Ліама Еллсворта, який тільки-но закінчив літню службу в місцевій поліції. Вони юні й закохані, будують плани на майбутнє. Найближчий - вечеря з сім'єю комісара Вейда Клозена, Ліамового шефа, в його розкішному маєтку. Раптово починають з'являтися провісники майбутнього лиха: на волі опинились четверо в'язнів-втікачів з Шоушенка. Хмари густішають, здіймається вітер, на острів насуває тропічний ураган. Гадаєте, тут уже не важко здогатись про майбутній розвиток подій. Як би не так! Історія повсякчас підкидає нові факти і підказки й кожного разу, як тільки виникає думка "так ось воно що!" - починають з'являтися нові деталі, що показують усе геть з іншого боку! Чим далі, тим похмурішою й жорсткішою стає розповідь: напади, допити, переслідування, катування, пролита кров, втрачені кінцівки… Величезний заплутаний клубок брудних таємниць і жахливих злочинів нещадно розмотує й шматує люта буря. А в її епіцентрі волею чи то долі, чи то випадку, опинилась Джун. В помічники їй - лише древня вікінгська сокира з дивним різьбленням на лезі. До останньої сторінки Джун по крихтах розкриває чужі секрети й збирає цілісну картину подій, а разом з тим її кошичок стає все важчим. Лиш світанок зможе розставити усе по місцях… Мені дуже сподобався цей мальопис: цікавий, динамічний, непередбачуваний, божевільний, моторошний, але з гумором, з оригінальною містичною складовою та харизматичною героїнею - звичайною дівчиною, котра опинилась в надзвичайних обставинах. Сюжет - 5/5 без жодних нюансів. Малюнок теж гарний: виразний, контрастний, атмосферний, однаково гарно передає і радість та безтурботність, і страх, жах та напругу. Щоправда, дивно виглядають окремі динамічні кадри, коли в персонажа немовби з'являється два обличчя чи дві голови ?. Проте деякі сторінки просто шикарні! До того ж є декілька чудових артів й альтернативних обкладинок, а також кілька ескізів та інтерв'ю з Джо Гіллом та художником Леомаксом наприкінці.

Чудова книга. Короткі атмосферні оповідання, кожне з якоюсь недосказанністю, що примушує ще довго після прочитання обдумувати, будувати власні версії того, що насправді відбулось і чому. Через це читав не більше одного оповідання на день, насолоджуючись книгою.

Син пішов у батька — профемініст, оповідач гарних історій, вміє в жахи й гумор. Мені загалом сподобалося, але це мій перший комікс, і місцями було доволі важко звикнути до стилю малюнків. Проте сюжет непоганий, тримає в напрузі, а фінал й взагалі чудовий. Окрема дяка за скандинавську міфологію.

?Джо Гілл "Чорний телефон" Це збірка, яка об’єднує 15 історій (плюс бонусна історія, «прихована» в подяках), з якими можна провести приємну або неприємну (залежно від вашої точки зору) годину перед сном. Ці оповідання описують сюрреалістичні та паранормальні ситуації, травматичні події, психологічне та фізичне насильство. Багато з них описують малозрозумілі моменти для нашого читача - американські види спорту, чимало посилань на кінематограф. Цікавими оповіданнями на мій смак є декілька з них. ❌Далі буде трохи спойлерів❌ ✨Ти почуєш спів сарани. Хлопчик із важким життям Френсіс перетворився на сарану заввишки більше двох метрів, і все місто здригнеться, коли нарешті почує його спів. Огидний кафкіанський кошмар та алегорія стрілянини в школах. Непогано. ✨Абрагамові хлопці. Макс і Рудольф — двоє синів найвідомішого мисливця на вампірів усіх часів, і нарешті настав час для них піти шляхом батька. Ким насправді був Абрагам Ван Гелсінг? Це справедливий вбивця створінь ночі чи психопат, якому ввижалися монстри? Наскільки обґрунтованим є його страх? Оригінальне продовження вампірської теми. ✨Чорний телефон. Джеку тринадцять років, і він у великій біді, бо опиняється замкненим у підвалі психопата. Але Джек не один. З ним старий чорний телефон, не приєднаний до мережі, який продовжує дзвонити серед ночі. Ті розмови - наслідок голоду і терору чи справжні? Коротка, напружена та хвилююча, одна з найкращих історій у цій збірці. Є також екранізація. ✨Плащ. Знайшовши пошарпану накидку, яку він носив, коли в дитинстві грав у супергероїв, Ерік виявляє, що насправді може літати. Але що може статися, коли небезпечний соціопат отримує надлюдські сили? Це переосмислення міфу про супергероя від Джо Гілла насправді непогане, як і пригоди Супермена в стилі горор. ✨За власним бажанням. Історія про творчий аутизм дитини, яка будує лабіринти-двері в інші виміри. Молодший брат Нолана, Морріс, загадково зникає з закладу, де він жив. Морріс має дар - будувати чудові лабіринти з картонних коробок і всілякого мотлоху. Іноді ви можете заблукати всередині й опинитися в далеких місцях, з яких немає вороття. Найдовша історія в антології, а також одна з найбільш образних і тривожних. Оригінальні історії, але як на мій смак, то надто дивні та химерні. Вони не є канонічно жахливими, а швидше тривожними. Рекомендовано тим, хто шукає історії з великою дозою психологічних жахів (і хто не має проблем зі сценами жорстокого поводженням з дітьми).

Нарешті я прочитала цей комікс, адже мені дуже сподобався серіал на основі іншого мальопису від Джо Гілла ("Ключі Локів"), до речі сина короля жахів - Стівена Кінга. Саме тому у цього графічному романі є багато відсилань саме до його творчості. Вважаю, що історія вийшла достатньо цікавою, динамічною, тримає до самого кінця, має круті "повороти" сюжету, закручена, читалася на одному диханні! Часом було моторошно: ще б пак - голови, що розмовляють, то не жарти. ? Піднімалися важливі теми корупції, перевертнів, кришування. Трішки не сподобалися місцями фрази, занадто грубі та в*дверті, та є декілька запитань до перекладача, тому що були словосполучення, ніби перекладені рос.мовою. Також не вистачило більш детальної інформації саме про сокиру. Я так розумію, що її образ було узято із скандинавської міфології, як і Одіна, і Тора. Але комікс класно намальований, за це дякую художнику Леомаксу! У кінці книги є інтерв'ю з ним та з автором + варіанти персонажів від інших художників. Цікаво було б побачити екранізацію.

Наразі це моя улюблена горор-збірка. Вона різноманітна, декоративна, щемка. Тут немає кривавих чи умисно драматичних описів. Але багато такої лірики і суму, від якого сироти виступають на шкірі. А ще містер Гілл дуже круто грає з недосказаністю. Я б сказала, що він пише витончено, і в його оповіданнях найстрашніше - це те, що відбувається поміж рядків. Особистий топ оповідань: 1. Хлоп-Арт 2. Мертводерево 3. Батькова маска 4. Ліпше, ніж удома 5. Абрагамові хлопці 6. Останній подих

Мені збірка не дуже зайшла. Єдиний топовий топ там, на мою думку, це оповідання про надувного хлопчика, ну і, можливо, історія про чарівний плащ. Але їх я і так читав ще раніше. Все інше, я б сказав, "на трійочку". Ну або це просто не мій автор. Коли ти син самого Кінга, хоч-не-хоч, від тебе уже очікують чогось грандіозного - оповідань рівня "Джонт" або "Той, що хоче вижити". Хоча Джо Гіллу в цьому плані повага, що взяв псевдонім, а не виїхав на батьківському імені))