Це перший роман Кінга, який я прочитала (до того були лише оповідання). І я отримала величезне задоволення від атмосфери, деталей і саспенсу.
Я не стану переповідати сюжет, бо хто не читав книгу - скоріш за все дивився кіно.
А щодо вражень - то це чисте задоволення. Те, як чергуються часові лінії, і поступово спливають спогади дитинства. Вже знайомий і впізнаваний образ маленького міста. Прості побутові дрібниці, за якими ховається щось дійсно страшне - але до останнього моменту не показується повністю. Жорстокість звичайних людей чіпляє так само сильно, як фантастичні деталі монстрів. Але цього я і чекала від Кінга, тож він справно тримає планку)
Книга довга, за період читання встигаєш прив'язатися до героїв - і тим страшніше за них у кінці, бо це вже не просто рядові персонажі. За рахунок "перемикання" сцен з минулого і теперішнього не встигаєш засумувати і знудитись. І, за рахунок атмосфери і занурення - ця книга насправді затишна. Наскільки затишним може бути горор, і навіть трошечки більше.
Не поставила десяточку лише тому, що у ритмі життя мені було важкувато читати такий об'ємний твір, і возити у сумці цю цеглинку)