«Чорний телефон» Джо Гілла — це збірка оповідань, що захоплює своїм контрастом. Деякі оповідання моторошні ?, деякі реалістичні, деякі чудернацькі, а подекуди й відверто гидотні. Не всі історії мені сподобалися, але деякі хотілося розсмакувати більше. Візьмімо центральне оповідання збірки — «Чорний телефон». Це історія про хлопчика Джона, який став жертвою маніяка та опинився замкненим у підвалі. У приміщенні є лише старий матрац і телефон ? Але телефон — зламаний. Та раптом він дзвонить, і хлопчик чує голос однієї з жертв маніяка. Це одна із моїх улюблених ? історій, і я дуже рада, що її екранізували. На мою думку, фільм ? вийшов напрочуд вдалим і навіть розкрив сюжетні лінії, які в оповіданні лишилися поза увагою. Читаючи цю збірку, я зрозуміла, що все ж більше люблю довгу прозу. Мені подобається можливість зануритися в історію та по-справжньому відчути похмуру атмосферу. Саме тому я обожнюю Кінга за його довгі описи. Комусь вони здаються зайвою «водою», але для мене це спосіб глибше поринути у світ, створений автором. У збірці є безліч цікавих персонажів: надувний хлопчик, юнак, що перетворився на саранчу, жінка, яка померла в кінотеатрі та тепер її привид оселився там… Який із цих персонажів стане вашим улюбленим? Пи. Си. Хочу зазначити щодо оформлення книжки. Обкладинка — моторошно-прекрасна, чи то прекрасно-моторошна ?

На початку читання книги творчість Джо Гілла мене не надто вразила - цікаво, але ніби нічого особливого. Проте за якийсь час зловив себе на думці, що деякі з них прям міцно засіли в голові - раз по раз прокручував розвиток подій у них, обдумував кінцівки. Кінцівки оповідань у Гілла, до речі, часто відкриті, причому прям відкриті-відкриті, іноді навіть раптово обірвані - є про що потім подумати. Згодом почав просто таки смакувати прочитане, насолоджуючись незвичайним сюжетом, несподіваним поворотом чи й просто самим досконало написаним текстом. Жанрова палітра оповідань доволі різноманітна - у збірці маємо фантастику, готику, жахи, а є також глибоко психологічні твори, без втручання надприродного. Моторошні чи просто химерні, однаково їх відзначає майстерність та елегантність у побудові історії. Відзначу також яскраво змальованих багатогранних та реалістичних персонажів, котрі так і просяться зі сторінок книги одразу на широкий екран. Не можу назвати цю книгу прям шедевральною, але свої 8 балів вона цілком заслуговує.

Спершу розповідь була радісно-романтичною: курортний мальовничий острів Броді, літо щойно закінчилось, погожий теплий день. Джун Бренч приїхала провідати свого хлопця, Ліама Еллсворта, який тільки-но закінчив літню службу в місцевій поліції. Вони юні й закохані, будують плани на майбутнє. Найближчий - вечеря з сім'єю комісара Вейда Клозена, Ліамового шефа, в його розкішному маєтку. Раптово починають з'являтися провісники майбутнього лиха: на волі опинились четверо в'язнів-втікачів з Шоушенка. Хмари густішають, здіймається вітер, на острів насуває тропічний ураган. Гадаєте, тут уже не важко здогатись про майбутній розвиток подій. Як би не так! Історія повсякчас підкидає нові факти і підказки й кожного разу, як тільки виникає думка "так ось воно що!" - починають з'являтися нові деталі, що показують усе геть з іншого боку! Чим далі, тим похмурішою й жорсткішою стає розповідь: напади, допити, переслідування, катування, пролита кров, втрачені кінцівки… Величезний заплутаний клубок брудних таємниць і жахливих злочинів нещадно розмотує й шматує люта буря. А в її епіцентрі волею чи то долі, чи то випадку, опинилась Джун. В помічники їй - лише древня вікінгська сокира з дивним різьбленням на лезі. До останньої сторінки Джун по крихтах розкриває чужі секрети й збирає цілісну картину подій, а разом з тим її кошичок стає все важчим. Лиш світанок зможе розставити усе по місцях… Мені дуже сподобався цей мальопис: цікавий, динамічний, непередбачуваний, божевільний, моторошний, але з гумором, з оригінальною містичною складовою та харизматичною героїнею - звичайною дівчиною, котра опинилась в надзвичайних обставинах. Сюжет - 5/5 без жодних нюансів. Малюнок теж гарний: виразний, контрастний, атмосферний, однаково гарно передає і радість та безтурботність, і страх, жах та напругу. Щоправда, дивно виглядають окремі динамічні кадри, коли в персонажа немовби з'являється два обличчя чи дві голови ?. Проте деякі сторінки просто шикарні! До того ж є декілька чудових артів й альтернативних обкладинок, а також кілька ескізів та інтерв'ю з Джо Гіллом та художником Леомаксом наприкінці.

Чудова книга. Короткі атмосферні оповідання, кожне з якоюсь недосказанністю, що примушує ще довго після прочитання обдумувати, будувати власні версії того, що насправді відбулось і чому. Через це читав не більше одного оповідання на день, насолоджуючись книгою.

Син пішов у батька — профемініст, оповідач гарних історій, вміє в жахи й гумор. Мені загалом сподобалося, але це мій перший комікс, і місцями було доволі важко звикнути до стилю малюнків. Проте сюжет непоганий, тримає в напрузі, а фінал й взагалі чудовий. Окрема дяка за скандинавську міфологію.

?Джо Гілл "Чорний телефон" Це збірка, яка об’єднує 15 історій (плюс бонусна історія, «прихована» в подяках), з якими можна провести приємну або неприємну (залежно від вашої точки зору) годину перед сном. Ці оповідання описують сюрреалістичні та паранормальні ситуації, травматичні події, психологічне та фізичне насильство. Багато з них описують малозрозумілі моменти для нашого читача - американські види спорту, чимало посилань на кінематограф. Цікавими оповіданнями на мій смак є декілька з них. ❌Далі буде трохи спойлерів❌ ✨Ти почуєш спів сарани. Хлопчик із важким життям Френсіс перетворився на сарану заввишки більше двох метрів, і все місто здригнеться, коли нарешті почує його спів. Огидний кафкіанський кошмар та алегорія стрілянини в школах. Непогано. ✨Абрагамові хлопці. Макс і Рудольф — двоє синів найвідомішого мисливця на вампірів усіх часів, і нарешті настав час для них піти шляхом батька. Ким насправді був Абрагам Ван Гелсінг? Це справедливий вбивця створінь ночі чи психопат, якому ввижалися монстри? Наскільки обґрунтованим є його страх? Оригінальне продовження вампірської теми. ✨Чорний телефон. Джеку тринадцять років, і він у великій біді, бо опиняється замкненим у підвалі психопата. Але Джек не один. З ним старий чорний телефон, не приєднаний до мережі, який продовжує дзвонити серед ночі. Ті розмови - наслідок голоду і терору чи справжні? Коротка, напружена та хвилююча, одна з найкращих історій у цій збірці. Є також екранізація. ✨Плащ. Знайшовши пошарпану накидку, яку він носив, коли в дитинстві грав у супергероїв, Ерік виявляє, що насправді може літати. Але що може статися, коли небезпечний соціопат отримує надлюдські сили? Це переосмислення міфу про супергероя від Джо Гілла насправді непогане, як і пригоди Супермена в стилі горор. ✨За власним бажанням. Історія про творчий аутизм дитини, яка будує лабіринти-двері в інші виміри. Молодший брат Нолана, Морріс, загадково зникає з закладу, де він жив. Морріс має дар - будувати чудові лабіринти з картонних коробок і всілякого мотлоху. Іноді ви можете заблукати всередині й опинитися в далеких місцях, з яких немає вороття. Найдовша історія в антології, а також одна з найбільш образних і тривожних. Оригінальні історії, але як на мій смак, то надто дивні та химерні. Вони не є канонічно жахливими, а швидше тривожними. Рекомендовано тим, хто шукає історії з великою дозою психологічних жахів (і хто не має проблем зі сценами жорстокого поводженням з дітьми).

Нарешті я прочитала цей комікс, адже мені дуже сподобався серіал на основі іншого мальопису від Джо Гілла ("Ключі Локів"), до речі сина короля жахів - Стівена Кінга. Саме тому у цього графічному романі є багато відсилань саме до його творчості. Вважаю, що історія вийшла достатньо цікавою, динамічною, тримає до самого кінця, має круті "повороти" сюжету, закручена, читалася на одному диханні! Часом було моторошно: ще б пак - голови, що розмовляють, то не жарти. ? Піднімалися важливі теми корупції, перевертнів, кришування. Трішки не сподобалися місцями фрази, занадто грубі та в*дверті, та є декілька запитань до перекладача, тому що були словосполучення, ніби перекладені рос.мовою. Також не вистачило більш детальної інформації саме про сокиру. Я так розумію, що її образ було узято із скандинавської міфології, як і Одіна, і Тора. Але комікс класно намальований, за це дякую художнику Леомаксу! У кінці книги є інтерв'ю з ним та з автором + варіанти персонажів від інших художників. Цікаво було б побачити екранізацію.

Наразі це моя улюблена горор-збірка. Вона різноманітна, декоративна, щемка. Тут немає кривавих чи умисно драматичних описів. Але багато такої лірики і суму, від якого сироти виступають на шкірі. А ще містер Гілл дуже круто грає з недосказаністю. Я б сказала, що він пише витончено, і в його оповіданнях найстрашніше - це те, що відбувається поміж рядків. Особистий топ оповідань: 1. Хлоп-Арт 2. Мертводерево 3. Батькова маска 4. Ліпше, ніж удома 5. Абрагамові хлопці 6. Останній подих