Нові відгуки

7,5/10 Ох, скільки ж емоцій викликала в мене ця книга! Я вже й не пригадаю, коли востаннє я мусила так часто ставити читання на паузу та жалітися подрузі в голосових на героїв та на авторку😁 а оцінка вкінці то висока вийшла! Як же так? Розказую👇🏻 "Пачінко" — це сімейна сага, у якій розповідається про чотири покоління однієї корейської родини, яка емігрувала до Японії у 20му столітті. Я люблю сімейні саги, люблю гарно прописаний історичний контекст, драму та опис складнощів людського життя. І у цій книзі є все з вищепереліченого. Перша половина зайшла мені на ура. Оповідь дуже гарна, темп прекрасний. Авторка не затягує з описами, але й атмосфера від цього не втрачається. Вона концентрується на найголовніших подіях, тому немає ні одного нудного епізоду. Дуже цікаво читати про Корею в той період, а потім про Японію та реалії життя емігрантів у цій країні. Хочеться гуглити більше про контекст та дізнаватися детальніше про описаний історичний період. Як на мене, це дуже круто, якщо художня книга зацікавлює в історії та підштовхує вивчати її глибше. Так само сталося у мене з книгами "Що знає вітер" та "Віднесені вітром", і я всім серцем їх люблю💘 Проте, мені здалося, що в другій частині книги авторка змінила манеру оповіді. Текст став якимось куструбатішим, чи що? Ось, наприклад: описує вона сцену. Нічого супер важливого в ній не стається, але вкінці авторка скидає на нас дуже емоційну, трагічну подію. Звісно, я очікую прочитати пояснення в наступній главі: чому герої так вчинили, чи як інші відреагували на це. Як ця події змінила їхні життя. Хочеться концентрації на головних героях, на сім'я, що знаходиться в центрі сюжету. Але в наступній главі авторка перемикається на якихось другорядних героїв, і розказує про їхні проблеми, повністю ігноруючи трагічну подію з минулої глави🤦🏻‍♀️ І все було б нічого, якби вона все ж через главу чи дві повернулася до тієї події. Я розумію, що хочеться охопити ширшу проблематику, більше героїв та їхніх життів. Але ж ні, авторка повноцінно так і не повертається до того, чого я хотіла прочитати. І вона також не повертається до того епізоду про другорядних героїв! Прописує зав'язку конфлікту, але так і не розв'язує його. Повністю забуває про цих героїв, і ні разу більше про них не згадує😔 Мені було сумно від такої зміни оповіді. Постійно було відчуття, що авторка не договорює найголовнішого, залишає те, що я хочу побачити за кулісами, і кидається в мене описами менш важливих подій. Проте час від часу додає трагічних моментів, щоб я не розслаблялася, і моя увага була прикута до тексту! Однак навіть попри це історія дуже мені сподобалася. Я прикипіла до героїв, щиро їм співпереживала, сумувала, раділа та проживала це життя разом з ними. Злилася, коли вони стикалися з несправедливістю; горювала, коли в їхні двері стукало горе; боялася, коли їхнім життям та добробуту загрожувала небезпека... Я обожнюю історії, в яких описується життя людини від народження до старості. Тоді виникає якась особливіша прив'язка до персонажа, аніж коли ми знайомимося з ним на короткий період часу. Було дуже цікаво та трепетно спостерігати за ростом та зміною героїв. Саме за це книга мені полюбилася. І я буду рекомендувати її попри все. Можливо, комусь навіть сподобається зміна манери оповіді авторки, й ця історія зайде ще більше аніж мені😌

Ця історія не про Корею і не про пошуки національної ідентичності. Ця історія про втрату коріння і смиренність. Авторка написала про «дзайнічі» - японців корейського походження. Вимушених емігрантів із Кореї до країни-загарбника, а також про покоління їх нащадків. Санджа народилась в маленькому корейському містечку біля моря. 1933 року, ще підліткою, Санджа вимушена покинути батьківщину і опинитись на території окупанта — Японії. Там же зʼявляються на світ її діти, а потім онуки. Жоден з її нащадків не хоче вважати себе корейцем, але і японцями вони стати не можуть. Адже в Японії вони так і залишаються для місцевих «брудними свинями». Корейське походження-це тягар, пляма, яку всіма силами дзайнічі намагаються змити. Міняють імена, приховують інформацію про своє походження. Деякі з них не розкривають свого корейського коріння жодній живій душі. Або вони йдуть іншим шляхом і заробляють авторитет і гроші, адже тоді японці точно не будуть витирати об них черевиків. В цій гонитві за повагою дзайнічі не цураються таких джерел доходу як мафія або володіння салонами гральних автоматів пачінко. «Не тільки кров визначає людину» думає онук Санджі. І це так. Національна ідентичність-це, в тому числі особистий вибір людини. Це болюче усвідомлення, через яке пройшла і наша нація також. Нащадки Санджі зробили свій вибір і до останньої сторінки намагаються переконати в ньому суспільство. «Історія підвела нас, але нічого не вдієш». З цього речення починається книга. Але чи так це? Чи дійсно людина-безвільний листок, що хитається на кроні дерева і може відлетіти за будь-якого пориву вітру?

Дуже хороша історія - сімейна сага про кілька поколінь родини корейців, які емігрували до Японії і там з величезними зусиллями спробували інтегруватися в новій країні. Неприйняття, насмішки, бідність та щоденне виживання -саме таким був початок нової сторінки Санджі та Ісака Пека. Сини Ноа та Мозасу -хлопчики, народжені вже в Японії, але це не дає їм особливих прав. Головне бажання батьків -дати освіту і нові можливості, гарний заробіток. Але все складно, адже починається Друга світова війна. На сторінках роману ми проживаємо життя персонажів, співпереживаємо, десь підтримуємо ,а іноді їхні вчинки викликають нерозуміння та навіть злість. Але погляди на багато що таки відрізняються в європейців та азіатських народів.

Доволі цікава історія, унікальна. Тут піднімається питання окупації Кореї Японією протягом багатьох років, складного виживання людей в гето, осуд лише за те, що ти - кореєць. Це історія про сильну жінку, у якої було два чоловіки, один, якого вона кохала, а інший - який її врятував. В книжці змальована сила жінки, яка у важкий час готова страждати заради майбутнього своїх дітей. Історія дуже захоплива, це сімейна сага, яка охопила 4 покоління. Дуже цікаво читати про таку незвичну культуру, звичаї. Єдиний мінус, що останні 150 сторінок доволі нудно читати, адже вже не відбувається нічого важливого в оповіді.

Прекрасна родинна сага — історія чотирьох поколінь корейської сім’ї в Японії. Було надзвичайно пізнавально дізнатися більше про окупацію Кореї, її розділення та ставлення японців до корейців. Я зрозуміла, що в нас із корейцями багато спільного. Нас об’єднує не лише схожий історичний досвід. Один із героїв каже: «Ми корейці. Ми сперечаємося. Кожен вважає себе розумнішим за інших.» Хіба ж це не про нас, українців? Деякі сюжетні лінії, особливо ближче до кінця, здавалися зайвими й ніяк не впливали на історію родини — наприклад, введення ЛГБТ-персонажа просто заради його присутності. Натомість деяким моментам, навпаки, хотілося б більше уваги. В одній із сюжетних ліній трагедія докорінно змінила життя всієї родини, і ми бачили її наслідки для кожного. В іншій — подібна подія лишилася майже без розвитку, хоча мала не менший потенціал для глибокого розкриття теми. Загалом дуже хороша книга.

Рецензія на роман «Пачінко» Мін Джін Лі Видавництво: Артбукс, 2024 Мова видання: українська Кількість сторінок: 480 Жанр: Роман (сімейна сага) Загальний час читання: близько 10 годин 30 хвилин “Коли у нас все добре, то нас не бентежить те, що в інших країнах, і ми продовжуємо жити власним життям. Власне горе робить нас ближчими з людьми, які пережили щось схоже.” Враження від читання Роман «Пачінко» Мін Джін Лі занурює читача в історію корейської родини, яка долає життєві складнощі на тлі колонізації Кореї, дискримінації корейців у Японії та воєнних подій ХХ століття. Книга доволі об’ємна, однак настільки захоплює, що я проковтнула її менш ніж за тиждень — попри загальний час читання в понад 10 годин. Це той випадок, коли масштаб сімейної саги не лякає, а навпаки, занурює у складний вир людських доль, про які важко забути й після останньої сторінки. Єдине, що може стати випробуванням для читачів із поганим зором, — це дрібний шрифт. Було б чудово, якби видавництво «Артбукс» зробило перевидання з трохи більшим кеглем, адже великий роман із мілким шрифтом стає справжнім випробуванням для очей. Історичний контекст і “класичний” вайб «Пачінко» нагадує мені класичні сімейні саги початку ХХ століття — щось на кшталт «Тягаря пристрастей людських» Вільяма Сомерсета Моема чи «Саги про Форсайтів» Джона Голсуорсі. Якщо Голсуорсі розповідає про життя британців, то Мін Джін Лі зосереджується на корейцях, які змушені були будувати своє життя на чужині, зазнаючи приниження й дискримінації. Тут ідеться і про різні етапи історії Кореї (зрештою розділеної на Північну та Південну), і про непросту долю корейської діаспори в Японії. В читанні чітко відчувається вплив великої класичної прози: поволі, але ґрунтовно розкриваються герої, їхні стосунки та сімейні таємниці. Саме цей “класичний фльор” надихнув мене знову повернутися до літератури модерну ХХ століття, яку я люблю як в контексті світової, так і української літератури. Сюжетні акценти (увага, спойлери!) Минуло вже одинадцять днів відтоді, як я перегорнула останню сторінку «Пачінко», однак у пам’яті міцно закарбувалися кілька ключових моментів: Принизлива система документів для корейців у Японії Один із персонажів — син Мозасу — отримує документи, що засвідчують його як “іноземця” в країні, де він народився і виріс, а мова і культура цієї країни стали для нього рідними. Цей момент нагадує сцену “номера замість імені” або таврування тварин: людина опиняється в ролі чужинця лише через походження. Самогубство Ноа Смерть Ноа стає трагічним відлунням дискримінації та расової упередженості: коли людина постійно чується “іншим”, це підточує психологічне здоров’я. Ноа жадає бути “справжнім японцем”, але його корейське коріння (та ще й зв’язок із якудзою через батька) стають нездоланним внутрішнім конфліктом, який призводить до фатальних наслідків. Образ Ханни Ханна — донька Ецуко, другої коханої жінки Мозасу. Зламане дитинство, сімейні конфлікти та зради призводять до того, що Ханна починає шукати втіху в безладних сексуальних стосунках, наркотиках і алкоголі. Її відчайдушний пошук себе найяскравіше проявляється у зв’язку з Соломоном (сином Мозасу від першого шлюбу). Їхні взаємини сповнені одночасно і натхнення, і руйнівної пристрасті — саме ця багатогранна, “хімічна” лінія стосунків вразила мене найбільше. Серіальна адаптація За мотивами книги знято серіал «Патінко» (або «Дорога в тисячу лі»), проте я його не дивилася і, правду кажучи, навряд чи переглядатиму. У мене особливість: тривога під час перегляду фільмів та серіалів, де треба довго сидіти й дивитися в екран. Натомість слухати чи читати я можу без проблем — тому й порадила «Пачінко» мамі, сподіваючись почути потім її враження. Що таке “пачінко” і чому це схоже на життя? Пачінко — це популярний у Японії гральний автомат, своєрідна суміш пінболу та ігрового “однорукого бандита”. Гравець запускає кульки, що летять униз через систему цвяшків, і ніколи наперед не знає, куди вони потраплять. Інколи вони проходять ідеальний маршрут, приносячи виграш, а інколи “застрягають” і призводять до програшу. У романі «Пачінко» це метафора людського життя: ми можемо мати блискучі миті успіху, можемо втрачати все, зазнавати болючих поразок — але продовжуємо “грати” далі, бо життя, попри всі перешкоди, залишається безкінечно цікавим. Підсумок «Пачінко» Мін Джін Лі — це глибока, багатопланова сімейна сага, що викликає асоціації з масштабними епопеями першої половини ХХ століття. Через історію кількох поколінь корейської сім’ї в Японії роман ілюструє складний історичний період, говорить про дискримінацію, пошук ідентичності, біль втрати й надію. Попри великий обсяг, роман захоплює і не відпускає до останньої сторінки. Єдиний технічний недолік — надто дрібний шрифт видання, однак зміст книги того вартий. Рекомендую всім, хто цікавиться життєписними історіями, несподіваними долями та історичними подіями Азії. Якщо вам до вподоби класичні родинні хроніки, “Пачінко” обов’язково займе особливе місце у вашій колекції улюблених книжок.

👉Сімейна сага про життя іммігрантів і тяжку жіночу долю.  👉Історія розгортається в період з 1910 по 1989.  Головна героїня Санджа – єдина донька Янджін та Хуні, які тримають невеличкий пансіонат для рибалок на острові Йондо. Життя їх дуже скромне, але завдяки своїй працьовитості та наполегливості сімʼя дає раду з усіма труднощами й тримається один за одного.  👉Коли Санджі виповнюється 13, її батько помирає від туберкульозу. Разом із втратою годувальника сім’я все більше потерпає від утисків з боку колонізаторів. Уряд Японії підвищує податки та позбавляє корейців базових прав та свобод.  👉Санджі 16, вона допомагає матері утримувати пансіонат. Роботи завжди дуже багато і часу на навчання або розваги в неї немає. На ринку Санджу помічає рибний брокер, що керує продажем риби з Кореї до Японії маючи звʼязки та вплив в обох країнах.  Поміж людьми ширяться чутки, що професія брокера, то лише прикриття, насправді Хансу впливовий бізнесмен, який повʼязаний з якудза.  👉Санджа намагається не зважати на увагу старшого чоловіка, та за збігом обставин таки починає бачитись з ним регулярно.  Закохавшись, головна героїня піддається вмовлянням Хансу і незабаром вагітніє. Та замість пропозиції вийти заміж дізнається, що у її коханого є дружина та діти в Японії. Коханкою вона бути відмовляється і розриває усі звʼязки з чоловіком.  👉Незабаром до пансіонату приїздить молодий чоловік, тяжко хворий на туберкульоз. Санджа та її мати піклуються про подорожнього і незабаром дізнаються, що це священник, Пек Ісак, він їхав до свого брата в Осаку, та здоров’я підвело його.  👉Ісак тривалий час перебуває в пансіонаті і його стан покращується. Дізнавшись про вагітність Санджі та її скрутне становище він, в знак подяки за врятоване життя, пропонує їй одружитися та поїхати з ним в Осаку. Санджа погоджується. З цього моменту починається нова сторінка в її житті в ролі дружини, матері та імігрантки. Поступово історія переходить від Санджі до її дітей, а потім онуків.  🩵Мені історія сподобалась. Книга написана кінематографічно, під час читання ніби дивишся фільм.  Особливо цікаво було читати про християнство в Кореї, індустрію Пачінко, глибше поринути в культурні особливості такої далекої від нас країни та розуміти, що насправді у нас багато спільного. 

📌Історія підвела нас, але нічого не вдієш.©️ 🪔Цими словами починається історичний роман про корейську спільноту в Японії. Це сімейна сага, яка охоплює практично все XX століття, починаючи від японської окупації Кореї і розповідає про чотири покоління однієї родини. 🪔Головна героїня, Санджа, народилася у незаможній сім'ї корейського рибака. Простій і наївній дівчині, як і сотням тисяч жителів тоді ще єдиної Кореї, довелося імігрувати до Японії. У кожного з них були свої причини. Хтось втікав від війни, хтось від комуністичного режиму, а хтось, як Санджа, рятував власну честь. На жаль, нова країна так і не стала рідною для цих людей, навіть через кілька поколінь. Вони працювали, вчилися, пристосовувалися, вивчили мову, створювали сім'ї, виборювали місце під сонцем, але попри всі свої досягнення так і залишилися людьми нижчого сорту, людьми без громадянства, ніким... 🪔Раніше я мало знала про історію Кореї, а вона ж чимось перегукується із нашою. Мігранти, особливо з півночі, щиро сподівалися, що все скоро закінчиться і вони повернуться додому. Не повернулися..., а доля тих, хто ризикнув, - невідома 🤷‍♀️. 🪔Оповідь авторки дуже вдало передає час і події: повільна і меланхолійна на початку, у ритмі серця, коли Санджа закохується, обережно-спостережлива у перші роки імміграції, шалено-прискорена у часи економічного злету. Книга точно потрапить у топ прочитаного цього року. Нарешті оформлення виправдало наповнення. Єдиний недолік - дрібний, сіруватий шрифт, що ускладнює читання, але книга точно варта і грошей, і часу.