Катя Бльостка

Дуже сміливо ділитися такою інтимною частиною свого життя. Неймовірно легко читається

У цьому відгуку буде один спойлер, бо на ньому власне і побудована ця книга. Але здається у ЗМІ вже і так обговорюють це.

Я відчула, що ця книга найбільше була потрібна авторці. Вона наче вкотре розказує собі, як так сталося і переконує, що інакше вчинити не можна було.

Після прочитання, що сталося з Катею у 16 років у мене був шок, а після завершення цієї історії - спустошення. Вагітність у 16 років.

Я зовсім по іншому тепер дивлюся на книгу “Матера вам не наймичка…”, адже там про її підліткову вагітність ні слова, ні натяку! А вона ж про материнство.

Я щиро радію, що авторка народила після цього чотирьох дітей і та перша вагітність, яка не закінчилася появою малюка, не перекреслила можливість стати мамою. Я не знаю статистики і зовсім не орієнтуюся в цій темі, але телебачення у фільмах та серіалах сформувало стереотип - аборт під час першої вагітності - це ймовірність ніколи не мати дітей.

Не хочеться навіть уявляти чи наважилася б авторка на цю сповідь, якби в неї не було досвіду материнства.

І хоч як авторка намагається відпустити ситуацію, зізнається, що приміряє часом, а скільки б було б дитині на даний момент, якби не…

Назва книги для мене зовсім не відповідає змісту. Бо 80% тексту - це історія знайомства з хлопцем в якого закохується Катя, їхні бурхливі стосунки, вагітність, припинення вагітності та і стосунків врешті. Назва “Вагітна в 16” більше б розкривала її зміст. Так, це було б максимально спойлерно, зате чесно. Бо зізнатися, про вибір себе тут дійсно дуже-дуже мало.

Зовсім трохи авторка розповідає про свій перший шлюб і ще менше про свій другий. Але судячи з того, що саме в другому народилося троє дітей і цей шлюб триває - отже, все чудово! І я щиро радію.

Авторка фіналізує книгу своїми роздумами та баченням щасливого сімейного життя.

Так, ті для кого танці в клубі, куріння за школою, алкоголь не відомо як отриманий будуть близькими темами, то вони точно спіймають хвилю ностальгії.

І хоч ми наче з авторкою і майже одного віку, (вона трохи старша) та описані події не викликали в мене хвилю спогадів. Хіба якщо пригадати геть дитинство, то і в нас були випускні з пишними сукнями у дівчат та місцевому будинку культури, куди сходилося все село.

Я здивована сміливістю авторки поділитися досвідом підліткової вагітності. Адже очевидно, що подібні ситуації трапляються. Та ми знаємо тільки про ті, які завершилися народженням дитини. Але якщо ця історія завершилася за участі гінеколога і не на користь нового життя, то про це не говорять.

Ця історія точно має бути в інформаційному просторі, як нагадування, що дітям потрібно розповідати звідки вони взялися.

І ще, захоплює тираж - 20 тисяч примірників. Звертаю увагу на це останнім часом і для українського книжкового ринку - це дуже багато!

І так, авторка любить довгі назви своїх книг. А втім, ця книга зовсім не подібна на першу. Якщо в “Матері…” є де посміятися, то в цій я здається ледь усміхнулася один раз. Але може хтось не такий вразливий побачить більше дотепних моментів. Бо я не змогла. І звісно треба бути готовим до нецензурної лексики та суржику.

Книга, попри складність теми, читається дуже швидко та легко. Написано гарно і дуже талановито!

Дякую Каті за сміливість!

💓Ця книга як чудодійні пігулки в алябастровій плящині під назвою "Впевненість у собі"! Після прочитання хочеться вдягти нову шифонову сукню у волошки та маки, кремові капрони, зручні кросівки й куртку-косуху поверх цього багаташорового образу. Пройтися містом, замовити у кав'ярні улюблену каву з подрібленими кедровими горішками й спостерігати як із незримої клепсидри витікає час. А потім хвилини метеликами-брошками всідаються на сумку й кажуть: "Насолоджуйся життям сповна, крихітко, ми не втечемо"!

💓Втім, аби опанувати мистецтво святкувати це життя – треба прийти до цього! Навчитись, як еквілібрист у цирку, балансувати на межі, як вуличний факір – жонглювати скляними кульками "Самореалізація", "Час для себе", "Особисте життя"🧭Таким внутрішнім компасом, який дозволяє не збитися зі шляху, є впевненість у собі. Про це й книга Каті Бльостки💓Зізнаюсь, авторка мені нагадувала часом хрещену Попелюшки. Бо після прочитання серце скидає зі себе зайві обов'язки й одягається у легкість, невагомість. Щось таке повітряно-приємне як меренговий рулет з мигдалевою посибкою і зернятками гранату✨️

💓"Wow-ефекту" додає те, що Катерина описує всі свої граблі без їх присипання блискітками й декорування зайвими підтекстами. Все як є. В багатьох моментах, я впізнавала себе: як купляли з подругою сухарики зі смаком холодцю і пили один на двох апельсиновий лонгер; як переповідали одна одній побачення і часом кожна, в міру фантазії, домальовувала щось до того славнозвісного збірного образа ПРИНЦЯ; як подовгу збиралися на дискотеку, малювали нігті перед виходом і перетворювали дмухання у ефект вентилятора😃Було всяке. Але, як пише Катя і я згідна з нею, цей досвід не можна знецінювати❤️‍🩹

💓Якось те все привело мене до поціновувачки джазу Богдана Весоловського, любительки театру й кави по-східному, яку готують у джезві на піску. Якось те все сформувало у мені цілісне "Я" і стереотипні заголовки до скількох років варто би вийти заміж не хвилюють😄

💓Катя Бльостка чесна. Я читала цю книгу в маршрутці перед роботою і сміялася сама до себе. А то ж так потужно, коли книга [не обговорення, а саме книга] викликає емоцію, яку не стримати. Сарказм, гумор, лайка, фразеологізми, багатошаровість сюжету, цінні усвідомлення – тут є буквально все!

🪶"Цієї миті я відчула свою силу. Я відчуватиму її щоразу, коли відстоюватиму себе в житті. Симпатію до нього перемогла любов до себе. Принаймі в тій розмові. "У питаннях самоповаги компромісів бути не може", – одна з численних цитат, яку я підкреслила.

💓Тепер я завше обираю самоповагу. Байдуже, особисте життя чи робочий проєкт, творчість чи дозвілля. Самоповага – це про любов до себе. Турбота про себе: глибинна. Бо її не замінить ні ванна з пелюстками чайної троянди, ні келих білого сухого, ні брендовий двобортний піджак зі серпокрильцем на лацкані. Повагу до себе виховують, плекають у серці. Й така книга – інструмент, аби цього досягти!

Раджу всім: дівчатам, панянкам, поважним пані. Тим, які експериментують із хною і кольоровими тонуючими фарбами й тим, які вирішили – сивина, то гарно. А я мрію у свої сімдесят станцювати танго, під спів вуличного музиканта. Увіткнути у кучері білу троянду й подякувати світу, що він веде нас до себе. Через людей, через почуті діалоги, через цінні книги. Як ця!💓

Почала нещодавно читати і відразу зрозуміла яка це чудова книга. В перших главах покоління 30+ впізнає себе. Шкода що не могла прочитати подібну тоді, в часи свого першого кохання. Бо обирати себе - це прям супер необхідна навичка для молодих дівчат.

Ця книга реально класна. Хоч коли і починала читати то думала що швидко закину, бо ну вона ж для мам, для тих хто збирається невдовзі заводити дитину і т.д.🫣

Але це виявилась реально цікава та корисна книга. Більшість написаного для мене це було хіхі-хаха, але моментами я просто перелякана сиділа і читала сторінку за сторінкою (особливо коли описувались пологи).

Тут справді є багато класних порад і підняті важливі теми, такі як: сприйняття свого тіла після пологів, та ставлення людей до жінок що народили з кесаревим і ще багато чого до чого я поки не дійшла. Книга дууууже легка і реально цікава. Тут не все так яскраво і не прикрашено все блискітками, як на обкладинці, тут розповідається про реальний біль, переживання, комплекси.

Так воно подане,
можна сказати як якийсь стендап, моментами тут все розбавлено жартами, анекдотами, але блін воно все одно написано класно і реально! ❤️‍🔥

Неймовірна книжка! Тест на сприйняття себе. Хтось провалює і звинувачує Катю в будь-чому, а хтось проходить на відмінно і щиро насолоджується читанням. Хотілося, щоб більшість жінок так ставилося до себе! Дуже рада, що ця книжка зʼявилася! Не встигла дочитати свою, а вже купила другу для подружки! Дякую!

❤️ Мені сподобалася книга — змусила і посміятись, і поплакати. Вона як відверта розмова з давньою подружкою — цікава і важка одночасно. Бо саме таке життя.

Книгу я умовно поділяю на декілька частин.

Перша — найбільш кумедна — допомогла згадати підлітковий вік та юність, поностальгувати. Відгукувалось майже все, про що писала Катя — але й не дивно, ми майже одного віку та наше дорослішання відбувалося приблизно в ті самі роки. О, як знайомі ці збори на побачення й дискотеки:

"Як цікаво получаєцця…У шістнадцять ти малюєшся експресивно. Мета: здаватися старшою, візуально додавши до свого справжнього віку. У 35 декоративної косметики в арсеналі значно менше. Часто це елементарний мінімум, який надає шкірі сяяння та підкреслює рум'янець. Мета: показати людям, що нирки працюють добре."

"Так, а де мобілка? Фу, знайшла на ліжку закуйовджену в покривалі. Тьмяна, зелененька, Nokia 11, яскраво блакитна під світкою екрана. До недавно я демонстративно носила її на блискучому шнурку, вчепивши на лебедину шию. Чому? Щоб люди бачили, що в мене є мобільний телефон, звісно. Ще рік тому він вважався своєрідним символом достатку. Не зв'язку, а саме достатку, бо дзвонити з нього особливо не було кому й за що."

У другій частині Каті довелося зіштовхнутися зі складним вибором — не буду спойлерити з яким, тим паче не маю відповідного досвіду. Я співчувала героїні та жалкувала, що в ті роки ще не зверталися до психолога. Можливо, дещо тоді б склалося інакше. Добре, що авторка не зламалася та згодом змогла пробачити себе:

"Стоп, Катю, це ж знущання із себе! — казала я собі, а потім подумки додавала: Так тобі і треба, сама винна". Цей вечірній "мазохізм" став частиною моєї щоденної рутини. Ні, у правильності нашого з Андрієм рішення сумнівів не виникало. Виникав біль від усвідомлення, що той досвід тепер навіки наш."

В наступній частині авторка розповідає про ще один складний вибір — розлучення. Мені дуже відгукується ставлення Каті до цього питання та упевненість в тому, що треба завжди обирати себе. Я вражена тим, що вона дійшла до цього у 24 роки. Мені, щоб наважитися обрати себе - а не дітей, чоловіка, батьків - знадобилося набагато більше років. Якщо вам погано у шлюбі, але ви ніяк не можете наважитись його розірвати — читайте цю книгу.

"Я вчасно сказала стоп і обрала себе. Я не хотіла залишатися з чоловіком заради дитини. Наше дитя не заслуговує на тяжку роль клею, що тримає купи двох нещасливих людей. Я не можу звалити це на його плечі. Я не хочу, втративши розум у поважному віці, заявляти своєму сину, що моє просране життя – то жертва для його ж блага. І він мусить бути за це мені вдячним."

"Залежність від чужої думки найтоксичніша з усіх залежностей. Коли ми відчуваємо тиск впливу на своїх плечах, мусимо зупинитися, вдихнути та й поглянути, кого ми насправді наділяємо атрибутами влади над собою. Розбираємо це колективне «люди» на індивідуальні обличчя. Зазвичай поради берегти сім'ю будь-яким чином і терпіти, зціпивши зуби до кінця, ми чуємо від нещасливих у шлюбі людей. Вони самі живуть у страху осаду, поспішаючи перемкнутися на інших. То яка різниця, що вони, …, кажуть і думають?"

Останню частину можна назвати лайфгаками побудови щасливого сімейного життя. Читати про це мені було вже не так цікаво, але й звідси можна взяти щось корисне, особливо якщо не мали прикладу здорових стосунків перед очима.

"Важливо знати тригери одне одного. Усі ми приходимо у стосунки звідкись. Часто так буває, що це звідкись не про безхмарність мир та злагоду, а про щось потворне, травматичне і темне. Люди уважні одне до одного, свідомо оминатимуть ці тригери, знаходячи альтернативні механізми доставки своєї аргументації партнеру."

🔥 Якщо підсумувати, мені здається, що книга буде цікава й корисна і молодим, і більш поважним пані. Особливо тим, хто досі не обирає СЕБЕ.

Ця книжка викликала шквал емоцій) я прочитала її сама, і подарувала чотирьом подружкам) а ще мама взяла у мене її почитати)

Тут про шкільні роки старшокласниць в 2005-2010 роки, про пісні тих часів, переживання підлітків, ті серйозні проблеми і перше кохання. Все описано в таких деталях, що ти просто провалюєшся в свої власні спогади і наче знов з подружкою на лавці пʼєш викрутку))

А ще про щасливе і не дуже подружнє життя, правильні і не дуже рішення, про любов до себе, як жінки та особистості, а не тільки мами і дружини.

Незважаючи на гумористичний стиль цієї книги, і дуже влучне матюччя часом, після прочитання є над чим подумати.

Раджу дівчатам, які народжені в 90-ті) легко читається і піднімає настрій)

Це чудова книжка для вагітних та молодих новоспечених мам. Авторка в легкій гумористично-саркастичній формі розказує про всі етапи вагітності та перших років життя дітей, про забобони родичів, розвінчує стереотипи і відверто висміює старі непрацюючі методи, які молодій мамі може навʼязувати старше покоління.
Особисто мені ця книжка допомогла подивитись на деякі речі простіше і з гумором під час вагітності і перших місяців життя моєї дитини. Вселяє впевненість, що все можливо налагодити, що складно буде не завжди, і що дуже важливо, як ти дивишся на ситуацію.
А ще це проста, смішна і дуже легка книга з гострим слівцем, дивними цікавими словами з гощанського діалекту. Я щиро хіхікала під час читання)) дуже раджу прочитати і дуже жалкую, що у цієї авторки тільки дві книги)

Ну, це просто вау! 😍 Ця книга — як ковток свіжого повітря для всіх, хто хоч раз застрягав у токсичних стосунках або сумнівався, чи робить правильно, обираючи себе. Катя Бльостка тут реально порвала шаблон. Читаючи, відчуваєш, ніби сидиш на кухні з подругою, яка не боїться сказати все прямо в лоб. І це кайф!

Особливо запали її думки про любов до себе. Це як щеплення проти всіх тих установок, типу «терпи, бо так треба». Катя чітко пояснює: ставити себе на перше місце — це не егоїзм, а нормальний підхід до життя. І, якщо чесно, я після цієї книги почала трохи по-іншому дивитися на свої пріоритети.

Пишу цей відгук і досі «під враженням», бо текст реально чіпляє. То ти смієшся до сліз, бо її приколи про побут і стосунки прямо в десятку, то вже ковтаєш грудку в горлі, бо десь впізнаєш себе в її роздумах. Дуже круто, що стиль легкий і з іронією, немає цього «розумницького» тону, який тільки бісить.

Моя оцінка — 9/10, бо, як на мене, ще б трошки більше історій із життя самої Каті — і це була б просто «бомба-ракета». Але навіть так книга топ! Якщо шукаєте щось, що надихне й дасть копняка в потрібний момент — це воно.

Книга, яку хочеться взяти із собою в життя"

"Я не очікувала від цієї книги багато, але «Так тобі і треба» Каті Бльостки стала для мене відкриттям. Це історія, яку я б прочитала у 20, коли шукала себе, і точно перечитаю у 50, коли захочеться зрозуміти себе ще глибше.

Кожна сторінка змушувала мене думати про своє життя, вибори, моменти радості й болю. Я плакала, сміялася, ніби сиділа поруч із кимось дуже близьким, хто нарешті говорить те, що потрібно почути.

Це книга, яка ставить важливі питання: чи обираєш ти себе? Чи живеш ти так, як хочеш?

Однозначно моя рекомендація для всіх — і жінок, і чоловіків. Прочитайте. І оберіть себе.

В книзі описане життя жінки, що живе в оточенні стереотипів часів 90х, в когось це буде викликати ностальгію, в когось роздратування, а чому я не знала цього раніше, але навряд залишить байдужим, тому що слог пані Каті такий самий щирий, як і в її блозі)) Якщо ваше оточення не токсичіть і ви живете в постулатах доказової медицини, то будете вражені, як багато пригод мають жінки, що не отримали вашого бекграунду :)