Гіпотеза зла. Слідство Міли Васкес. Книга 2

Це просто злочин - завершувати книжки ТАК. Бо як тепер дочекатись на вихід нової частини?!

Шо можу сказати вже напевне, Каррізі обирає дуже нетривіальні сюжети. Вишукані, вигадливі і не схожі ні на що інше.

І навіть при тому, що загальна історія надто епічна для того, щоб бути можливою у реальному світі, в неї важко не повірити, бо автор тонко вплітає купу елементів з реальних кримінальних справ, які роблять цю книжку переконливою і страшенно моторошною.

Це друга частина циклу, ніби й окрема історія, але міцно переплетена із першою. І підозрюю, що у фіналі циклу все сплететься ще сильніше.

Найбільше вражає масштабом і глибиною.

✨ От фентезі буває епічним, і хоч щодо трилерів таке визначення зазвичай не застосовується, я б ввела його спеціально для цього циклу. Бо це не просто один з сюжетів, що розгортається десь у світі - це і є цілий всесвіт.

👁 Глибокі психологічні проблеми і травми персонажів, загадкові події і непоясненні злочини. Дуже темна атмосфера і постійне відчуття, що ситуація значно більша за героїв, і що що б вони не робили, впоратись із цим у них ніколи не вийде.

А наймоторошніше стає саме тоді, коли вимальовується зв’язок із першою частиною. Здається, у моєму топі книжкових злочинців зʼявляється новий потужний лиходій 🥰

🩸 Історія з міцним присмаком містики, але повністю у рамках реальності.

Ні, це не той випадок, коли автор змушує сумніватись, чи присутній тут містичний елемент - в цьому плані все чітко і ясно, про надприроднє тут не йдеться. Але відчувається так, ніби межі реального розширюються.

Ну і ще тут знов одна з моїх улюблених тем у трилері, але не казатиму, яка саме, бо то буде сильним спойлером.

Карочі, Каррізі повністю полонив моє серце, особливо оцей цикл про Мілу Васкес - ну, хоча це поки що все, що я у нього читала, тож порівняти з іншими циклами ще не можу.

📌"Як правило, останній день напередодні кінця світу минає спокійно".

В мене рівне враження від книжки. Не виникло дикого захвату і повного розчарування теж не має.
Тяжко дався початок. В мене був більш позитивний і легкий настрій, а повільне розкачування сюжету наганяло апатію, тому я двічі відкладала читання.
На фоні "Нашіптувача", ця частина більш спокійна, повільна і розмірена. Без різких сюжетних поворотів і кривавих подробиць.
Каррізі зробив акцент саме на психологічну складову, а не на розслідування. Мені сподобалось як була обіграна Гіпотеза добра і зла. Цікава подача мотивів злочинів.

Я так і не визначилась з моїм ставленням до  Міли. Розумію, що вона героїня з темним минулим і всяке таке, але от не імпонує вона мені. Проте, з'явився цікавий персонаж - Саймон Беріш, сподіваюсь, що він буде і в наступній частині. Своїми філософськими роздумами він нагадав мене Маркуса із "Ловця невинних душ".
Ця частина сподобалась мені на порядок менше, чим перша. Але чекатиму на заключну, бо цікаво як закінчиться історія Нашіптувача.

📌"Часом кінець світу наступає для всіх. Часом лише для декого".