Оцінку поставити важко, бо вона складається з двох діаметрально протилежних - 9/10 за сюжет і 1/10 за переклад і вичитку.
Сюжет чіпляє елегантною моторошністю. Окрема прекраснота - дитяча гра, за діями безневинна, але з макабричним флером; гра, яка наклала певний відбиток на життя всіх учасників, і подальше відлуння цієї гри в дорослому житті. Надзвичайно сподобалися докладно продуманий хибний слід, шлях розкриття істини, психічно-психологичні нюанси, які допомогли цьому розкриттю. Лячна жінка з минулого - теж цікавий момент, хоча передісторії не знаю (так вже вийшло, що цю книгу прочитала першою). Згодна з думкою, яку тут вже висловлювали, що підвело товариство гіпнотизерів - хотілося більш камерного, традиційного завершення детектива, а не падіння в пучину рептилоїдов та інших світових змов.
А от переклад... Я не читала оригінал, але з деяких моментів вважаю, що провина все ж перекладачки та редакторки, а не специфіки авторського стилю.
Перше - замінники. їх багато. Стосовно доцільності використання замінників суперечки точаться, але в адекватних українських книгах і перекладах я їх майже не бачила. А тут бідолашний персонаж П'єтро Джербер в одному абзаці встигає побути і П'єтро, і Джербером, і чоловіком, і психологом. Особливий цимес, коли він спілкується з детективом, і титул "чоловік" рикошетить то одному, то іншому, в результаті вже перестаєш розуміти, хто саме щось сказав або зробив. В одному місці П'єтро у нас "блондин". Мимохідь, без відповідного контексту назвати головного героя "блондином" посеред книги - це якось безодня безсмаку. Ну і стиль загалом...
"Неважливо, що заява Джербера не відповідала істині його думок. Він просто прагнув заспокоїти дитину ще й тому, що психолог уже зробив свій вибір".
Друге - банальні помилки. П'єтро "перебиває" людину, яка до того мовчала. В парі місць репліки різних людей подані в єдиному абзаці без розбивки. Загалом настільки багато ляпів, що виникає враження перекладу через гугл-транслейт з подальшою фаршировкою замінниками і все на тому.
Анонім
Друга книга про розслідування психолога П'єтра Джербера зайшла мені менше, ніж перша.
В лісі знаходиться хлопчик, який зник декілька місяців тому разом із матір'ю. Він не в собі, лякає всіх, дивлячись скляними очима вперед себе, не моргаючи.
Соц. служба звертається до психолога-гіпнотезера, аби той допоміг докопатись до істини, провівши із ним декілька сеансів гіпнозу.
Під час першого сеансу, 12-річний хлопчик говорить дуже дивні речі, що наштовхує на думку, що він вже перебуває в трансі та розмовляє про події, що стались років так з 20 до його народження.
В цілому, ідея цікава, до кінця підтримувався інтерес щодо справжніх причин такої поведінки хлопця, але в книги немає динаміки, дуже багато дрібниць, які, в принципі, несуттєві в розслідуванні.
Анонім
Котолог
