Друга книга про розслідування психолога П'єтра Джербера зайшла мені менше, ніж перша.
В лісі знаходиться хлопчик, який зник декілька місяців тому разом із матір'ю. Він не в собі, лякає всіх, дивлячись скляними очима вперед себе, не моргаючи.
Соц. служба звертається до психолога-гіпнотезера, аби той допоміг докопатись до істини, провівши із ним декілька сеансів гіпнозу.
Під час першого сеансу, 12-річний хлопчик говорить дуже дивні речі, що наштовхує на думку, що він вже перебуває в трансі та розмовляє про події, що стались років так з 20 до його народження.
В цілому, ідея цікава, до кінця підтримувався інтерес щодо справжніх причин такої поведінки хлопця, але в книги немає динаміки, дуже багато дрібниць, які, в принципі, несуттєві в розслідуванні.
Анонім
Цікава книга про психолога, який допомагає дітям за допомогою гіпнозу. Завдяки цим сесіям, він прискорює процес боротьби із важкими спогадами та розуміння причин закритості, ворожості та інших психологічних проблем маленьких пацієнтів.
Одного разу до нього поступає нетипова пропозиція: допомогти дорослій жінці, відкривши в ній спогади з дитинства, в якому вона, нібито, вбила свого маленького братика. Він погоджується і ця нова практика затягує його з головою, адже він знаходить багато загадок та нестиковок у розповідях пацієнтки.
Правда доволі жорстока, але, щоб дійти до неї, психологу приходяться також "поковирятись" у своїй голові.
Книга цікава, загадкова, тут і про психологію, і про травми дитинства, і трохи власного розслідування головного героя.
Мені дуже сподобалось ця історія та я вже поспішаю приступити до книги 2 "Дім без спогадів"
Анонім
Уявіть книгу, де правда зникає так само швидко, як і надія… і ти вже не знаєш, кому можна довіряти..
Історія, про людську уразливість, про темряву, що живе всередині нас. Книга доводить: іноді найбільший монстр - це тиша, яка лишається після зникнення правди.
Я не фанат жанрів детектив, психологічний трилер, але знайомство з цим автором змінило мою думку, я отримала неабиякі емоції від сюжету, який з перших сторінок занурює у темряву людських страхів та вразливостей. Атмосфера гнітюча, але водночас захоплива: Каррізі майстерно грає на межі між реальністю та ілюзією, змушуючи сумніватися навіть у власних здогадах.
Історія розгортається навколо двох ліній: Сандра, яка намагається розслідувати загадкову смерть чоловіка в Римі, та священника Маркуса, що бореться з часом, аби врятувати викрадену жертву. Обидві сюжетні лінії поступово сплітаються в складну й багаторівневу картину. Тут немає ідеальних персонажів усі зламані по-своєму, і саме це робить їх живими.
Донато Каррізі вміло вибудовує сюжет: постійні натяки, фальшиві сліди, несподівані повороти. І навіть коли здається, що вже все зрозуміло, фінал вибиває ґрунт з-під ніг. Це саме той випадок, коли розв’язку важко передбачити, і вона вражає продуманістю.
Проза чітка, напружена, без зайвих відступів. Описані сцени працюють на атмосферу - відчувається тривога, постійне очікування небезпеки. І так, іноді автор зумисне "гальмує", щоб посилити ефект, і це працює.
Що сподобалося:
Атмосфера саспенсу.
Багатошарові персонажі з глибокими травмами.
Непередбачувана розв’язка, яка справді шокує.
Що могло бути кращим:
Замість глибокої розробки ключових
фігур, він сипле другорядними героями, яких важко запам’ятати. Як результат - "віінегрет", і ти більше плутаєшся, ніж занурюється. У книзі багато релігійних підтекстів, філософії зла й психології злочину, але без персонажів, за яких хочеться вболівати, усі ці трупи лишаються холодною статистикою без емоційного відгуку.
Не всі сюжетні лінії зійшлися так чітко, як очікувалось.
Анонім
Котолог
