«Нашіптувач» Донато Каррізі — це дебютний роман автора.
Книга, з якої міг би вийти непоганий мінісеріал. Особливо на початку складається таке враження — і це зовсім не випадкове відчуття, адже Каррізі за фахом також сценарист, журналіст і режисер.
▫️Почну з того, що для цієї історії 513 сторінок — це забагато. Вже з середини книги сюжет перетворюється на складний і хаотичний лабіринт: усе напруження поступово спадає, і хочеться просто дочитати, щоб дізнатися, хто ж убивця 🤷🏼♀️ Якби історія розвивалася динамічніше, вона читалася б краще.
▫️Хоч я практично не читаю детективів, але дуже люблю дивитися серіали про криміналістику. Тому в книзі, як на мене, було занадто багато нудних пояснень.
▫️Забагато персонажів. Ціла команда, яка розслідує злочин, але більшість із них лише відволікає від сюжету, а не доповнює його. Знову ж таки повторюся: якби це був серіал, де всіх персонажів розкривали поступово, вони б, навпаки, зробили історію цікавішою. А як для книги — їх забагато 🫣
▫️Ще трохи зіпсувало враження те, що на певному етапі розслідування команда залучає медіума, щоб вона допомогла у справі. Це дещо знищує відчуття справжності. Можливо, в реальності так і роблять, але ж це не передача «Битва екстрасенсів» 🤷🏼♀️
▫️Моторошності книзі точно додає те, що автор використовує історії реальних злочинів і деякі з них досі не розкриті.
▫️Загалом — непогана книга. Вона хороша, але я точно не погоджуюсь із тими, хто називає її шедевром.
▫️І ще важливо: ця книга — 18+. Це все ж таки поліцейський трилер-детектив, тому деякі сцени можуть бути травматичними.
▫️Читайте і робіть власні висновки
Анонім
Чергова частина серії "Слідство П'єтра Джербера" під назвою "Дім вогнів" і чергова історія, в якій автор крутив-вертів, плутав та й виплутав.
На цей раз автор занурив нас у світ доволі моторошно мовчазної дитячої гри під кодовою назвою арімо, яка перегукується з дитинством Джербера та сучасними подіями.
І для того, аби розгадати загадку, що на цей постала перед Джербером, і врятувати дитину, йому доведеться знову зануритися у спогади про своє дитинство. А ще, можливо, розгадати секрети свого сьогодення.
Як завжди, історія на висоті, хоч і все ще слабша за серію "Слідство Міли Васкез". Бо коли в книзі з'являється ось це таємниче товариство гіпнотизерів, до допомоги якого вдається Джербер, для мене історія стає якоюсь вигадкою 😅
Анонім
Я зрозуміла, що нічого не зрозуміла. Якось так я підсумувала для себе загальне враження від цієї книги 🙃
Як завжди у Каррізі все дуже заплутано та непередбачувано. Ігри з розумом читача - на висоті.
Я б умовно розділила цю книжку на дві лінії. Історія з дитинства П'єтро, де під час гри безслідно зник один з його друзів та історія нової маленької пацієнтки Єви, яка має уявного друга. Найбільш цікаве і моторошне почалось, коли те все поєдналося. Не знаю як ви, але в мене волосся завжди дибки стає у моменти, коли діти починають дивитися в одну точку і зависати 🫣 А додайте ще до цього великий занурений у тишу будинок на пагорбі, бррр 😨
Перша половина книги була просто Вау 🔥 Я не могла відірватися від читання. Хотілося розібратися де ж тут реальність, ігри розуму, а де містика.
У другій половині, коли почали з'являтися відповіді, я трохи розчарувалась (притому, що я не знала, якої розв'язки хотіла б 🙃) - це те, що стосувалось Єви. А от з П'єтро було складніше і цікавіше. Його минуле непросте. Втручання у свідомість та навіть її підміна, за допомогою гіпнозу, лякала та захоплювала одночасно.
Чи всі відповіді я отримала? Певно, що ні. Але все одно частково я задоволена фіналом. Радію, що П'єтро вийшов з депресії і життя його почало налагоджуватися.
Анонім
Котолог
