Донато Каррізі

«події, які з нами відбуваються — навіть найгірші, — сприяють тому, щоб ми стали тими, ким є. Вони — частина нас, навіть якщо ми робимо все, щоб їх забути.»


Це було цікаво та захопливо!
Карізі точно знає формулу, як написати так, щоб ти думав про його історію навіть якщо якимось дивом вдалося від неї відірватися!

Ту кількість теорій та варіантів розвʼязання загадок я не згадаю в якій ще б книзі я зміг побудувати. І навіть те, що деякі моменти вгадалися, це не значить що ви вгадаєте все і це не значить що зіпсується якесь враження.

По атмосфері все прекрасно, адже в нас тут Флоренція зимою, містичні італійські вулички та затишні кімнати з камінами (що ще треба?)

Для основи сюжету взятий гіпноз, який взагалі може дозволити придумати будь-який хід чи поворот, і автор користується цим майстерно.

Для мене найголовнішою темою цієї історії є саме питання сімʼї та місця дитини в сімʼї, дитячі травми та втрата близьких людей. За стрімким та напруженим сюжетом вистежується чіткий посил автора (та навіть у присвяті це вказано), яке значення для батьків мають діти і навпаки, і про ось цю любов, любов яку не може ніхто окрім тебе відчути до дитини і про те на що ми здатні коли питання стосується дітей.

«той, хто не має сім’ї, не знає, що таке боятися по-справжньому»

В центрі сюжету у нас дитячий гіпнотизер або «той, що присипляє дітей» Пʼєтро Джербер, син видатного дитячого гіпнотизера, та й просто нормальний чувак з дружиною та дворічним сином. І все наче добре, робота йде, сімʼя не бідує, поки йому не телефонують із Австралії та просять взятися за справу Ханни Холл. Ханна 30-річна жінка, яка хоче розібратися в собі та своїх дитячих спогадах, бо вона думає, що вбила свого маленького братика в дитинстві, і просто не памʼятає цього і де він захований, тому їй потрібен гіпноз.
Пʼєтро береться до цієї справи досить скептично, але з кожним сеансом (з кожною сторінкою), Ханна зацікавлює його все більше, а клубок загадок стає все заплутанішим.

Здалося ніби переповів анотацію (саме тому не люблю писати відгук з частиною про сюжет), але хіба це вже не цікаво?

Розвʼязка в дусі фільмів «Невидимий гість» чи «Транс», чим не варіант як приємно й атмосферно провести свій вечір?
Читається легко, але деталей та підказок розкидано просто безліч (це лише в кінці ми всі такі, «ааа, ну так це ж було очевидно»), тому будьте уважні!

Дім без спогадів є продовженням Дому голосів і читати треба саме починаючи спочатку, бо хоч розслідування різні, особисте життя П’єтро Джербера тут відіграє не останню роль і його історія йде крізь всю серію.
В другій книжці основою розслідування також є гіпноз, але тут все влаштовано ніби небезпечна гра, де треба шукати підказки як в реальному світі так і в спогадах незнайомця. І знову я не могла відірватись від книги і проковтнула її за день. Бо чим далі, тим сильніше все закручується, а кінцівка буквально заставляє верещати в очікуванні продовження. Бо від трилера я такого кліфгенгера не очікувала!

Я обожнюю детективи і трилери і Каррізі є одним з авторів, книги якого мене одразу захоплюють.
Читаючи Дім без голосів, було дуже важко зрозуміти, чи є тут містика, чи нема, що правда, а що брехня. Також в історії нам лишали чимало загадок, розгадки на які хотілось дізнатись якнайшвидше і відкласти книгу було просто нереально.
Тут основою розслідування є сеанси гіпнозу і було дійсно цікаво дізнатись трошечки про те, як все працює. Відчуття, наче ми проходимо шлях разом з Ханною, потроху вибудовуючи минуле дівчини. Історія тримала в напрузі до самого кінця, а розв’язка, якщо чесно, приголомшила. Я трохи здогадувалась, але щоб прям аж так все вивернулось — не очікувала

Нарешті дочитала...
Любові не сталося, сподівання не справдилися.
Купа персонажів, перестрибування в часі, стільки всього лишнього, що я заплуталася і геть знудилася. Було бажання залишити книгу і не мучити ні себе ні її, щоправда, після сторінки 250 стало троооошечки цікавіше, проте... Книга не моя і на ній знайомство з автором закінчилося.

З плюсів - гарна обкладинка.

Щодо сюжету. Події розгортаються в Римі. Із зачиненої зсередини квартири безслідно зникла студентка Лара. Поліція не може її знайти і тому за пошук дівчини взявся спеціаліст з аномалій Маркус. Його шлях перетинається із Сандрою - криміналісткою, яка хоче з'ясувати обставини смерті свого чоловіка. Чи вдасться їм розв'язати усі загадки?

📌"Як правило, останній день напередодні кінця світу минає спокійно".

В мене рівне враження від книжки. Не виникло дикого захвату і повного розчарування теж не має.
Тяжко дався початок. В мене був більш позитивний і легкий настрій, а повільне розкачування сюжету наганяло апатію, тому я двічі відкладала читання.
На фоні "Нашіптувача", ця частина більш спокійна, повільна і розмірена. Без різких сюжетних поворотів і кривавих подробиць.
Каррізі зробив акцент саме на психологічну складову, а не на розслідування. Мені сподобалось як була обіграна Гіпотеза добра і зла. Цікава подача мотивів злочинів.

Я так і не визначилась з моїм ставленням до  Міли. Розумію, що вона героїня з темним минулим і всяке таке, але от не імпонує вона мені. Проте, з'явився цікавий персонаж - Саймон Беріш, сподіваюсь, що він буде і в наступній частині. Своїми філософськими роздумами він нагадав мене Маркуса із "Ловця невинних душ".
Ця частина сподобалась мені на порядок менше, чим перша. Але чекатиму на заключну, бо цікаво як закінчиться історія Нашіптувача.

📌"Часом кінець світу наступає для всіх. Часом лише для декого".

Скажу дуже коротко: Каррізі - це шикарно. Відразу у топ авторів, яких можна купувати всліпу.

Мені заходять майже всі притомно написані трилери, але є такі, що чисто на раз - і то більшість, а є отакі, як цей - що чимось так сильно чіпляють, що історію не хочеться відпускати.

Ті, в яких інтрига і розгадка таємниці - не головне, які можна перечитувати і щоразу відкривати для себе щось нове.

Ті, атмосфера яких настільки зачаровує, що рано чи пізно закортить зануритись у неї знов.

Цю історію для мене, насправді, зробила саме атмосфера і стиль оповіді.

Але є в неї і пара мінусів.

По-перше, реалізм тут насправді хромає, і це при тому, що в основі лежить кілька реальних злочинів.

Але у такому вигляді, як автор все закрутив, історія виходить за межі пересічної реальності і стає трохи… ну, майже надприродною.

Втім, вона офігенно захоплива, дуже складна і заплутана (хоча деякі пазли я таки змогла скласти самостійно), до біса моторошна і напружена.

І дуже непересічна.

Другим мінусом для мене стало те, що автор використав у тому числі недоказові методи розслідування. Та все одно не спромігся зіпсувати загальних вражень.

Ну а з плюсів, окрім вже перерахованих - ще персонажі: обʼємні, живі, справжні і проблемні, як усі люди.

Сильний вайб Ганнібала (особливо серіала) і Кінгівського цикла про містера Мерседеса - тож якщо ці історії вам зайшли, Каррізі прям маст рід.

Це просто злочин - завершувати книжки ТАК. Бо як тепер дочекатись на вихід нової частини?!

Шо можу сказати вже напевне, Каррізі обирає дуже нетривіальні сюжети. Вишукані, вигадливі і не схожі ні на що інше.

І навіть при тому, що загальна історія надто епічна для того, щоб бути можливою у реальному світі, в неї важко не повірити, бо автор тонко вплітає купу елементів з реальних кримінальних справ, які роблять цю книжку переконливою і страшенно моторошною.

Це друга частина циклу, ніби й окрема історія, але міцно переплетена із першою. І підозрюю, що у фіналі циклу все сплететься ще сильніше.

Найбільше вражає масштабом і глибиною.

✨ От фентезі буває епічним, і хоч щодо трилерів таке визначення зазвичай не застосовується, я б ввела його спеціально для цього циклу. Бо це не просто один з сюжетів, що розгортається десь у світі - це і є цілий всесвіт.

👁 Глибокі психологічні проблеми і травми персонажів, загадкові події і непоясненні злочини. Дуже темна атмосфера і постійне відчуття, що ситуація значно більша за героїв, і що що б вони не робили, впоратись із цим у них ніколи не вийде.

А наймоторошніше стає саме тоді, коли вимальовується зв’язок із першою частиною. Здається, у моєму топі книжкових злочинців зʼявляється новий потужний лиходій 🥰

🩸 Історія з міцним присмаком містики, але повністю у рамках реальності.

Ні, це не той випадок, коли автор змушує сумніватись, чи присутній тут містичний елемент - в цьому плані все чітко і ясно, про надприроднє тут не йдеться. Але відчувається так, ніби межі реального розширюються.

Ну і ще тут знов одна з моїх улюблених тем у трилері, але не казатиму, яка саме, бо то буде сильним спойлером.

Карочі, Каррізі повністю полонив моє серце, особливо оцей цикл про Мілу Васкес - ну, хоча це поки що все, що я у нього читала, тож порівняти з іншими циклами ще не можу.

Більшу частину книги я не могла зрозуміти, шо взагалі відбувається і де межі реальності🤪

Власне, однозначних відповідей я не отримала і наприкінці.

Ця книга дуже відрізняється від того, що я читала у Каррізі до того - і в той же час, це досі його впізнаваний і унікальний стиль.

До дитячого психолога-гіпнотерапевта звертається доросла пацієнтка, впевнена, що у дитинстві вона вбила іншу дитину. Лікар погодиться допомогти їй пригадати минуле, але те, що відбуватиметься далі - то якийсь сюр.

Все заплутано, дуже моторошно , купа гіпотез. Присмак темних казок і вишукані ігри розуму.

Дуже тривожна історія, де до останнього складно зрозуміти, хто злочинець і чи він взагалі є. Я б сказала, атмосфера трохи наркоманська, але реально пробирає і лякає.

Сюжет складний, непередбачуваний і заплутаний. Сильно скидається на містику, і я досі не виключаю, що містичний елемент таки мав місце.

Ця історія поки сподобалась мені трохи менше, ніж цикл про Мілу Васкес, але теж досить добре, тож чекатиму на наступні частини - може, хоч там стане трохи зрозуміліше😅

Не дочитала.

Навіть до середини.

Мене зупинила просто нереальна кількість сюжетних ліній. Автор починає одну, а потім ще одну, і ще одну, і ще одну. І так, я розумію для чого це робиться, розумію що вони мають в результаті переплестися, можливо утворити спільну лінію, але ... мене це втомило.

На рахунок Маркуса в мене є дуже велика здогадка, але відкривати її покищо не буду.

Атмосфера Риму досить загадкова, добре вписується в детективний сюжет.

Не сумніваюсь що багатьом сподобається ця книга, знаю що в неї є багато фанатів, але на даний момент мені хочеться чогось іншого.
Відкладаю її на потім, колись дочитаю її, але не зараз.

Книжка точно буде в моєму ТОПі  психологічних трилерів за цей рік 🔥

За браком часу, читала я довго, але за вільні вихідні, можна прочитати запросто.
Автор утримував мою увагу постійною напругою і нагнітанням атмосфери.

Я здивована, що в мене не вийшло розгадати "секрет-секрет". Зазвичай, подібні розв'язки я передбачаю 🤭 А це означає, що всі підказки, які давав автор, вели хибним слідом і ще більше заплутували мене.

Мені дууже сподобались, частини де П'єтро вводив Ханну в стан гіпнозу. Я повірила у розповідь десятирічної Ханни. Автору вдалося створити непересічну героїню. Я і співчувала і боялась і захоплювалась нею. Для П'єтро, насправді, все тільки починається. Я чекаю у наступних частинах поглиблення у його історію, його дитинство.

Розповідь не динамічна і не насичена подіями, але від цього не менш захоплива. Не знаю як у Каррізі це вийшло, але спокійна манера оповіді притягувала мене як магнітом.

Розв'язкою я задоволена і однозначно читатиму продовження 🙂

Події відбуваються в Римі. Сандра розслідує загадкове вбивство чоловіка Давіда, який ніби навмисно залишив їй підказки. А в той же час Маркус намагається в обхід поліції знайти зниклу студентку Лару.

Книга зацікавила з перших сторінок, мене тримало інтригуюче очікування дізнатися хто ж вбивця дівчини, Давіда і ще багатьох людей. Чи повʼязані ці вбивства? Який мотив злочинів? Протягом читання книги думки крутилися таким клубком, однак я й гадки не мала хто вбивця чи вбивці і чому.

Я так прониклася історією, що сама ніби була детективом і разом з Сандрою та Маркусом шукала злочинця чи злочинців. Це неймовірно захоплюючий трилер, продовження, якого я обовʼязково прочитаю.

Крім того дуже ретельно досліджується такий психічний розлад, як «дзеркало» або «ефект хамелеона», ще таких людей називають транформістами, а я просто обожнюю психічно хворих героїв, коли сюжет тісно переплітається з психіатрією.

Детектив, після якого ну дуже хочеться відвідати Рим, адже події відбуваються саме там, і описи архітектури і історії просто перехоплюють подих. Не менш інтригує головний герой, який не тільки розгадує таємниці, він і сам повний секретів.

В цій книзі мені дуже сподобалось, як одна справа перетікає в іншу, і ти наче видохнув, що все добре, як тебе знов кидають у вир подій. Трохи нагадує атмосферою книги Дена Брауна, тому якщо ви його любите, то Каррізі вам має сподобатись.

Я читала з величезною цікавістю і не могла відірватись, поки не закінчу книгу.
Любителям захопливих детективів і історичних таємниць - рекомендую!