Епічна історія про магію, помсту та імперію на краю загибелі.
Перший в історії роман, дія якого відбувається у всесвіті League of Legends.
Камавор — безжальна земля із закривавленим імʼям. Лицарі імперії несуть загибель усюди, куди ступають.
Каліста прагне це змінити. Після коронації юного й егоцентричного Вієґо Каліста присягається стримувати згубні інстинкти свого дядька й бути повірницею, радницею і генералкою його війська. Однак плани руйнує отруйний кинджал убивці-найманця: клинок ранить Ізольду, дружину Вієґо, і та занедужує від загадкової невиліковної хвороби.
Ізольді стає дедалі гірше, і Вієґо у своєму божевіллі та скорботі падає все нижче й от‑от потягне за собою весь Камавор. У спробі врятувати королівство Каліста наважується на відчайдушний крок — вирушає на пошуки загублених ще за давніх‑давен Благословенних островів. Подейкують, саме там можна віднайти порятунок для королеви.
Але в столиці Благословенних островів аж геть не все так чисто, і мстивий наглядач прагне використати Калісту у власних жорстоких махінаціях. Їй доведеться обирати між вірністю королю і вчинком, у правильності якого вона не сумнівається, — адже навіть перед лицем непроглядної темряви найменший прояв честі може запалити промінь, що врятує світ.
Чому варто прочитати книжку «Руйнація. League of Legends»?
- Захоплива, сповнена інтриг та екшену історія, яка неодмінно сподобається шанувальникам фентезі, тематичних подій в League of Legends та ігор від Riot Forge.
- Події книги відбуваються майже за 1000 років до подій Sentinels of Light і The Ruined King і детально описують те, як саме сталася «Руйнація».
- Гідне доповнення всесвіту League of Legends.
- Історія про кохання, втрату, війну та обов'язок.
Про автора:
Ентоні Рейнольдс — розробник ігор в Games Workshop (до середини 2000-х років), розробляв правила та написання історії для Warhammer, потім працював артменеджером студії. Свій перший роман опублікував у 2006 році. За цей час він написав кілька романів для видавництва Black Library, а також окремі книги, оповідання, аудіодрами. Розпочав роботу в Riot Games у 2014 році в Champ Team League of Legends, кілька років керував командою компанії Worldbuilding, написав купу оповідань. Працював над різними іграми, беручи участь у консультаціях, побудові світу, написанні сюжету та озвучуванні. Наразі працює над (начебто) надсекретним R&D проектом.
Цитати:
Про леді Калісту:
Відганяючи втому, Каліста обходила Військо. Вона хотіла, щоб солдати бачили свою генералку. Часто зупинялася: декого хвалила, відзначаючи успіхи, з деким жартувала, декому висловлювала співчуття. Ставала навколішки біля поранених, тримала за руки тих, кого було не врятувати, і кровʼю малювала тризуб на чолі тих, хто вже відійшов у засвіти, складаючи дяку за їхню сміливість — хоча їй ті слова здавалися пустими, але ті, хто досі був живий, ніби чули в них якусь утіху. Молодшим воїнам вона казала, що ті тепер ветерани, а справжнім ветеранам кивала — їх вона впізнавала за очима, які давно вже не знали спокою. Жерці в порцелянових масках обережно ступали полем, постукуючи пальцями в пружну шкіру маленьких барабанів, щоб душі померлих могли знайти дорогу до Шанованих Предків.
Про короля Вієґо:
Вієґо був першим монархом в історії Камавору з хистом до чарів: як уважалося, він успадкував його з материною кровʼю — і майже ніхто поза палацом не бачив використання тих здібностей на власні очі. Це, власне, було однією із причин, чому Вієґо хотів узяти участь у битві: щоб показати підданим і союзникам силу, якою володів.
Про магістерку Благословенних островів:
— Це дерево маленьке, але має вже понад триста років. Дивовижно, чи не так? А знаєте, чому воно так довго живе?
Ґраель витріщився на неї, насупивши брови.
— Не... не знаю.
— Бо його слабкі сторони вчасно відсікаються, — заявила вона. — Життєва сила дерев скінченна. Авжеж, допомагають сонце, вода й поживні речовини, але якщо за деревом не доглядати, воно розтратить цінні сили, розвиваючи листя й гілля, яке порушить його цілісність. Зашкодить естетиці.
— Ви говорите, що це шкодить естетиці, але тільки у ваших очах. Це ваша думка. Що з того дереву?
Вона чмихнула й знову опустила погляд до дерева, зосередившись на роботі.
— Я стежу, щоб його коріння отримувало вдосталь води. Щоб воно отримувало таке жадане сонячне світло. Воно живе або помирає, тому що я так хочу. Я для цього дерева — бог. Тож, гадаю, тільки моя думка й має значення.
Ерлок Ґраель нахмурився: він бачив у доводі магістерки безліч слабких місць, але мав обачність на них не вказувати. Від суперечки з нею краще не стало б.
— Сторожі рубежів — як це дерево, — розмірковувала магістерка далі. — Я доглядаю їх, піклуюся про них, годую їх. А іноді мушу відрізати листочок тут, відсікти гілку там. Заради здоровʼя цілого.
