«Багато речей, які на перший погляд видавалися випадковостями, насправді були просто наслідками дії непомітної, проте цілком реальної причиновості».

Давно у мене ця книга лежала, й коли настав її час, я була шокована, бо я не очікувала того, що саме там буде відбуватися. Гадала, що це буде щось з розряду високого фентезі, де є героїня, її друг-дракон та багато класичних пригод й перешкод. Але ні, я отримала дещо дивне, проте максимально цікаве чтиво: бували такі незрозумілі моменти, що треба відкласти книгу й подумати про те, що щойно ти прочитав. Іноді було смішно, іноді було дуже лячно й гидко, тому спектр емоцій я впіймала дай боже.

Уявіть світ, який схожий на наш, але замість людей там багато різних створінь, назв яких мало хто знає; де в війнах участь беруть не танки та військові, а сталеві дракони, які мають свій інтелект, в основі якого є лише підступність й жага до руйнувань і хаосу; світ, де досі існують древні магія та ритуали, майстерність яких можна досягти завдяки сильних емоцій, а саме оргазму. Уявили? Розумієте, що для звичайної людини нема можливості у такого жити? Але серед усіх створінь, розпочинаючи з ельфів й закінчуючи піксі, все ж таки живе, а точніше виживає, важко працюючи на заводі з виробництва драконів, дівчина-підміна Джейн, яку вкрали з реального нашого світу задля своїх огидних ідей. Розуміючи своє становище, Джейн хоче втекти у першу чергу з заводу, а в другу — взагалі зі світу, місця в якому їй не знайти. Та як це зробити? Але... одного дня дівчина відчуває якийсь дивний потяг до чогось незвіданого. Йдучи, Джейн серед купи сміття знаходить те, що дасть їй змогу здійснити свої першочергові мрії: вона знаходить механічного дракона-ветерана, який має свої думки на жорстокі плани щодо світу, в якому його й створили. Чи зможе тиха та непримітна людська дівчина домовитися з драконом, у якого на думці лише існує помста, задля спільної мети? Які перешкоди очікує новий й максимально нестабільний союз?

Хочу попередити, що в книжці є багато сексу, але це скоріш не "секс заради сексу", а чудернацький спосіб у магію цього світу. Але знову ж, це не робить книгу поганою... навпаки це щось новеньке що для мене, що й для інших теж.

«Але головне — впевненість. Навіть якщо ви не впевнені у власних силах, демонстуйте впевнену поведінку — людей це заспокоює».

Не повірите, але це мабуть перший нонфік (або щось типу цього) на сторінці! Спочатку мені не хотілось мати цю книгу, але побачивши пару моментів й фото, я вже тоді зрозуміла, що вона мені стовідсотково сподобається. Й це саме те, що відбулося: «Вогонь драконів не пече» буде в топі найкращих книг цього року. Вона настільки мене зворушила, що перше, що я почала читати після неї, стало... так, «Гра престолів» — перша частина незакінченого (Мартін, ну йомайо) циклу «Пісня льоду й полум'я»! Оці фото, частини інтерв'ю відкрили знов мою любов до цього світу: що у вигляді книг, що у вигляді серіалу, який я, до речі, зараз переглядаю 🔥

«Вогонь драконів не пече» відкриває вам, як читачу, нові таємниці зйомок телесеріалу: від деяких можна посміятися й поплакати, зловити шок й навіть позлитися 😱. Також ця журналістська робота підійде тим, хто збирається сам створювати фільми, бо інтерв'ю режисерів та продюсерів дають декілька лайфхаків у цій не легкій справі.

Коротше кажучи, якщо ви фанат «Гри престолів» або/й збираєтесь самі щось знімати, то максимально рекомендую «Вогонь драконів не пече»!

«Найяскравіший вогонь розпалюють інші вогні. Самотня ж свічечка приречена вигоріти».

Почали так гарно, і так погано закінчили. Ну ось й класна задумка, й початок реалізації крутий, але кінець просто ніякий: все дуже швидко відбувається; пояснень чому й що до чого призвело нема; персонажі не знають, чого хочуть, постійно змінюється їх мотивація; та й взагалі усе наче притягнуто за вуха... Розчарувала книга сильно.

Ще історія ця є ретелінгом казки «Рапунцель». Й, як поціновувач інтерпретацій, можу сказати, що це було дуже слабко...

Два роки тому доля розділила Кає та Аву — найкращих подруг-відьм... подруг, які не могли існувати одна без одної. У той же час маму однієї з них було вбито головним ворогом магів Полум’я — вампіром. Кає зарікається, що після такого вона теж стане, як її мати — відьмою вогню —, й буде вбивати кровопивць. А де ж тоді Ава, від якої так потрібна підтримка у той важкий момент? Її мати каже, що ту відправили навчатися в інше місто. Та це чи справді так? Невже Ава не змогла найти хвилинку, аби попрощатися з подругою? Щось тут не так... Кає прагне дізнатися правду.

Пройшло два роки. Кає нарешті наважується проникнути у дім Ави, бо відьма має відчуття, що подруга насправді там. Та ось підійшовши до будинку, Кає помічає когось біля вікна горищного поверху... когось, хто так нагадує її Аву й у кого скрапує кров з підборіддя. Як тепер бути, коли та, без якої ти не бачиш свого життя, є твоїм заклятим ворогом? А може вона й є тим самим вампіром, що вбив маму?

« — Навіть коли полум'я притоптують і здається, що все втрачено, під попелом можна відшукати одну-єдину жаринку. І доки та жаринка жевріє, усю темряву у світі ще можливо розігнати. Доки вона світиться, надія є».

Це було просто круто 🔥 Як же я давно не читала чогось епічного, настільки епічного, що забуваєш як дихати! Політика та бої, легенди й міти, перевороти й змови, класні герої, які мають як і хороші сторони, так і погані. Чесно, я реально кайфанула від книги, вона точно буде в найкращих цього року!

P. s. читати її можна й без знань гри Ліга Легенд. Хоча якщо ви знаєте чемпіонів, більш-менш знаєте їх ЛОР, то в книжці зустрінете приємні "пасхалки".

Старий король помер. Час для Камавора обрати того, хто посяде Сріберний престол замість Камаворського Лева. Та ось момент, короля обирає не просто люд, а сам легендарний меч Святість. Якщо він вбачає, що людина варта трону, то меч віддається їй, якщо не варта — вбиває. Святість вирішує, що Вієґо — спадкоємець минулого короля — має повне право посісти престол. Та чи не помиляється меч? Може він прирік Камавор та інші землі на загибель?

Тим часом Каліста — племінниця Вієґо та його воєначальниця — підтримує юного короля у всьому, бо Камаворський Лев просив, щоб та ні в чому не відмовляла своєму дядькові, навіть якщо це суперечить її думкам, так як це може призвести до неминучого. Але доля зіграла інакше... Дружину короля — Ізольду — отруїли, через що та повільно вмирає. Вієґо її настільки кохає, що готовий на все, аби її врятувати... готовий навіть повірити у легенди й міти, доказів яким просто нема... він хватається за все, що тільки може. Знайшовши один варіант, Вієґо відправляє Калісту у пошуки тих ліків. Й тут вже Калісті треба вирішувати на який бік їй ставати й чи допомагати все ж таки у цьому королю, бо ліки ті можуть призвести до руйнації усього світу.

«... на світі є злі люди, по-справжньому злі. Інколи ми про них чуємо, але частіше вони діють в абсолютній темряві».

Це було класне повернення до книг Стівена Кінга! Цілих 3 роки я нічого такого у нього не читала, а тут «бац!» й щось захотілось. Насправді я давно заглядала на цю історію, бо казали, що там є вампіри, та й сама назва інтригуюча. О, а ще я її читала в канун Геловіну! А що ще краще могло б підійти на той час, як не ця книга?

Згадала, чого я люблю Кінга: його описи пейзажів, людей, та самої атмосфери одночасно такі гарні й такі моторошні! Ти підсвідомо розумієш, що за описом прихований якийсь натяк, який несе за собою свою історію. Все «Салимове Лігво» було просочене оцим від самого початку, тому книга ні на секунду мене не відпускала!

Колись маленький хлопчик, Бен Міерз, на спір вирішив зайти у Дім Марстена... дім, який приховує не тільки свою моторошну історію, а й своїх привидів.

Пройшло багато років, тодішній хлопчик став дорослим чоловіком, який вже має популярність серед письменників. Та скільки б часу не пройшло, а страх дитинства — те, що він побачив в тому Домі — досі з ним. Аби його побороти й, може, написати навіть з цього новий бестселер, Бен повертається у своє рідне містечко з дещо дивною назвою: Єрусалимове Лігво, або як його називають місцеві, Салимове Лігво. Насправді нічого містичного за цією назвою нема, бо місто отримало його завдяки звичайної свині Єрусалими. Все було нормально, Бен готується відпустити свій страх та спогади, та ось Дім Марстена не хочу відпускати зі свого поля зору нікого. Та химерна споруда досі притягує до себе погляди... й не тільки їх: над місцем страху всіх з’являються нові темні хмари, а з ними зникають й люди. А ще більш лячно стає, коли зниклі, або й навіть мертві, повертаються серед темної ночі...

Я обов’язково буду надалі читати Кінга!