Королівство Проклятих. Книга 2

Доля може провадити власну гру, заохочувати нас або, навпаки, втручатися в наше життя. Але, зрештою, ми самі обираємо долю. Ніколи не сумнівайся в цьому.⠀

«Ліпше бути паном у пеклі, ніж слугою в раю».⠀
⠀
Скажу відверто трон «slow burn» (повільне горіння між героями) не дуже моє 😅😅в цій частині так накаляються пристрасті між Гнівом та Емілією, що аж шапка злітає.⠀
⠀
За нечестивою угодою князь двору Гнів забрав відьму Емілію до пекла згідно підписаною нею угодою. Тут починаються пекельні пригоди😌😌😌⠀
⠀
Цю частину я прочитала надзвичайно швидко і відгук виношую в собі, бо роздумую над секретами, які розкриває героїня. Гнів звʼязаний прокляттям і його нечестиві брати теж, тому Емілія шукає відповіді на таємниці сама. І я вам скажу щелепа відпадає, як авторка закрутила сюжет.⠀
⠀
Гнів - має всі шанси стати ідеальним мужчиною в моєму книжковому всесвіті (поряд з Гантом, Гоуком і Кассіаном😈). Він захищає, оберігає,допомагає і і зовсім трошки спокушає Ем🤭⠀
⠀
Його характер і двір все що мені треба) от я би там була як рідна. Було цікаво дізнатись про світоустрій підземного світу та про всіх братів Гніва. Його основний секрет 😳😳та справжнє імʼя - звучить: та не може бути такого)⠀
⠀
Емілія попри все мені імпонує, чорнява, запальна, агресивна і трохи імпульсивна. В цій частині в неї присутнє оце жертва заради жертви, бо вона хоче знайти винних за смерть сестри і поквитатися. Їй дуже пасує царство Гніва)⠀

Я дуже здивована описом володінь гніву, могло його царське місто бути більш пекелтнішим) ⠀
⠀
Пристрасті між героями наростають просто нереально, їх тягне один до одного, вони це розуміють і знають, але трохи поводяться як малі діти і бісять мене) я чекаю багато пристрасті і розпусти в їхньому виконанні (можете мене засудити)⠀
⠀
Ми дізнались частину таємниць Емілії та Гніва, але не всі. Очікую на епічну розвʼязку і красивезну, пристрасну історію кохання.⠀
⠀
Ще мене цікавить князі Гординя і Лінь - їх поки мало розкрито🤔⠀

Чесно кажучи, книга мене розчарувала. Початок був цікавий, але далі сюжет став занадто передбачуваним і навіть трохи штучним. Головна героїня Емілія часом поводиться нелогічно, її вчинки важко зрозуміти. Деякі моменти здавались надто «драматичними» без особливої причини, а романтична лінія виглядала більше як кліше, ніж щось живе. Атмосфера, хоч і мала бути готичною й загадковою, швидко набридала через повтори. Очікувала більш глибокого сюжету й цікавіших персонажів, але, на жаль, цього не отримала.

▫️«Можна бажати багатства, влади, статусу, дружби чи помсти. Бажання складніші, ніж звичайні гріхи. Іноді вони виникають через щось хороше, іноді — через невпевненість. На цей світ впливають ті, хто ним править. Рано чи пізно кожен із нас стане частиною цієї гри»

Все, що зараз розуміє Емілія це те, що вона обовʼязково має помститись за смерть своєї сестри-близнючки Вітторії..

Для цього головна героїня робить багато не дуже обдуманих дій. Та це все приводить її до Королівства Нечестивих, де Емілія і планує дізнатись відповіді на таємниці, що приховані від неї 🤫

Проте, розум затуманює Гнів, який так і спокушає її до різних непристойностей 🤭

▫️«Кожен лиходій бачить себе героєм. І навпаки. А насправді в кожному з нас є маленький лиходій і герой. Усе залежить від обставин»

Ця частина вийшла динамічнішою за попередню. Але мені все одно чогось не вистачило 🤔

Тут вам і хімія головних персонажів, розкриття секретів, багато класних чоловіків 🤤

Та все-таки мене трохи підбішувало оце постійне хитання головної героїні, то «так», то «ні». Дякую, що Гнів, як джентельмен, повноцінно залишав Емілію зі своїми думками і давав їй визначитись 🤌🏻😀

Загалом, було цікаво! Все ж захопили мене найбільше таємниці цієї частини, і я вже чекаю, як нам розкриють їх, а особливо кінець 🤫, в заключній частині циклу 🤭