Книга, з якою у мене склались досить складні стосунки, і причин на те декілька.
Це офігенно захоплива історія про загадкове зникнення школярки, від якої важко відірватись - але час від часу хотілося кинути і не продовжувати, бо я аж закипала з деяких моментів. І такі контрасти мені трапляються дуже рідко.
Я почну відразу з недоліків, щоб завершити на позитивній ноті - бо зрештою, коли я трохи охолонула, враження лишились приємні.
Тож, мінуси:
👉 Провальний переклад. Питання не тільки до лексики, а й до формулювання фраз - часто це просто калька з іспанської, ніяк граматично не адаптована
👉 Місцями надто пафосні монологи і клішовані сцени - не ключові сюжетні моменти, а скоріше ті, що мають на меті глибше розкрити персонажів
👉 За хронологією встежити було важко - і я зрештою не стежила, і це мало вплинуло на загальне сприйняття історії
👉 Діри в логіці є. Не прям рясні, але дещо викликає питання. І це в мене - я взагалі-то не прискіплива до таких моментів
І плюси:
👉 Релігійний фанатизм - одна з ключових тем книги, і розкрита вона шикарно. Автор копнув дуже глибоко і дослідив тему з різних ракурсів. Досить мало зустрічала книжок українською про це, а для мене це - одна з найцікавіших тем у трилерах
👉 Напруження ойойой. Дуже міцно тримає. І то весь час - чіпляє від самої завʼязки і не відпускає до кінця, через що сторінки так і гортаються
👉 Кілька сюжетних ліній, що то перетинаються, то розходяться. Дуже захопливе розслідування, жоден з моїх здогадів не був точним на 100% майже до фіналу, хоча деякі були близькі до істини
👉 Окремо зацінила акцент на правилах роботи журналіста-розслідувача. Можна перенести ті ж правила на роботу дослідника трукрайму. Відгукнулося і підкинуло тем для роздумів
Скоріше раджу, ніж ні, але врахуйте всі «за» і «проти» - все залежить від того, що важить для вас більше.
Якщо мене хтось спитає, навіщо ти почала читати цю книгу, я певно не зможу відповісти... Бо це, однозначно, не мій жанр... Але почавши, вже не змогла покинути. Бо вона цікава та інтригуюча, але одночасно наповнена гіркотою та неспокоєм та залишає по собі важкий післясмак. У "Дівчинці снігів" переплітаються болючі теми: втрата, деградація, травми й пошуки справедливості, які розгортаються на тлі напруженого трилера. Читаючи її я відчувала, як по спині пробігають мурашки, а інколи доводилося глибоко зітхати, щоб трохи відірватися від тяжкої емоційної атмосфери. Це історія, яка зачаровує, навіть якщо здається, що подібне вже зустрічалося раніше.
Історія починається у Нью-Йорку під час святкового параду до Дня подяки. Трирічна Кера Темплтон зникає, коли її батько на мить випускає її руку. Пошуки не дають результатів, і з часом поліція здається. Родина дівчинки не витримує тиску: батько тоне в алкоголі, мати впадає в глибоку депресію. Але молода журналістка Мірен, яка має власний травматичний досвід, вирішує знайти дівчинку, навіть якщо ніхто не вірить в успіх її пошуків. Через п’ять років після зникнення батьки отримують відеокасету: на ній зображена їхня донька — жива й підросла. Але навіть із цим доказом розслідування заходить у глухий кут. Події розгортаються протягом дванадцяти років, наповнених болем, сумнівами й напругою, а істина відкривається лише в самому кінці.
Це не просто детективний трилер із динамічним сюжетом. Це книга про втрату, відчай і людську витримку. Мене глибоко вразила реалістичність зображення емоцій: я буквально відчувала, як батьки повільно опускають руки, перестають боротися, а разом із тим зникають як особистості. Їхній біль настільки реальний, що інколи хотілося закрити книгу, аби віддихатися.
Історія Мірен додала ще більше неоднозначності. Її травма нагадує про те, як болісні події формують нас, роблячи сильнішими, але водночас залишаючи шрами. Її дії викликають співчуття, але й змушують замислитися, чи варто так глибоко занурюватися у чуже горе. Особливо вражає доля Кери. Роки в неволі, позбавлені світла, тепла, любові... Це завжди викликало бажання, щоб справедливість восторжествувала якомога швидше. Читати про її життя було важко, але необхідно, бо такі історії змушують цінувати власні моменти щастя.
Спочатку книга здалася трохи затягнутою, і я навіть думала відкласти її. Але варто було пережити цей старт, як сюжет розкрився на повну: кожна глава додавала напруги, і відчуття, що розгадка близько, не дозволяло зупинитися. Це одна з тих історій, які ще довго згадуються після останньої сторінки. Вона змушує замислитися про те, як важливо боротися, навіть коли здається, що все втрачено. "Дівчинка снігів" показує, що кожна історія заслуговує свого завершення, а навіть у найтемнішій ночі може з’явитися проблиск світла.
Вже читаючи книжку я дізналась, що в неї є продовження, але чи буду я його читати я ще не вирішила...
Щиро Ваша #Клякса.
Першу книгу своєрідної дилогії іспанського письменника Хав’єра Кастільйо «Дівчинку снігів» я прочитала дуже швидко, тому як тільки вийшло продовження взялася майже одразу.
Було дуже цікаво, напружено. Подобається як пише автор - без зайвих непотрібних фактів і описів. Переживала за головних героїв. Співчувала батькам зниклих дітей. Кожен розділ закінчувався на самому цікавому моменті. І розв’язка шокуюча. Прочитала книгу за два дні.
Мірен Тріґс настільки віддана своїй професії журналістки, що незважаючи на популярність книги про зникнення маленької Кери Темплтон, вона береться за нову справу. Відбувається вбивство п’ятнадцятирічної дівчинки Еллісон Ернандес і в той час згадують про зникнення Джини Пеблз дев’ять років тому. Чи є між ними зв’язок? За справу береться також професор Джим Шмоер і агент ФБР Бен Міллер. Мені здається якби вони почали з самого початку працювати втрьох, то злочинця було б знайдено набагато раніше.
Також автор у кінці натякає, що може бути продовження даної історії. Син агента ФБР також багато років зник - може буде історія про нього, а може зовсім інше розслідування... Подивимося...Одне скажу - якщо книги Хав’єра Кастільйо будуть перекладати українською, то я обов’язково їх читатиму.
