Славетне життя Ей Джея Фікрі

Інтертекстуальність – явище, коли на сторінках одної книги ти з радістю (чи сумом) бачиш героїв, події, відсилки чи цитати з інших книжок. Сьогодні вже важко знайти книгу, яка б не була просочена інтертекстуальністю, свідомою чи несвідомою самому автору.

Але чи можна вважати інтертекстом прямі згадки інших творів, авторів ба навіть мінівідгуки у одній вигаданій історії на реально існуючі у об’єктивній реальності книги? І чи не є така інтертекстуальність (якщо погодитися, що це таки вона) варіантом для слабаків? Мовляв, як не зміг вписати філігранно омаж на По, то хоча б надай творам По додаткової вартості у своєму світі?

Насправді, це я просто ходжу колами, аби не зізнаватися, наскільки мені сподобалась (і змусила скласти ще один список to read) тоненька книжечка Габріели Зевін із отою круглою блямбою «бестселер Нью-Йорк Таймс» на обкладинці, яка будь-яку книгу робить трішки попсою.

Ну бо здавалося б, чим ще може вразити сюжет із чоловіком середніх літ, який не бачить подальшого сенсу житті після загибелі дружини у автокатастрофі, і якому велінням долі випадає опікуватися дворічною-дівчинкою сиротою, яку, наче пакунок із сливовим пирогом, залишили у його книгарні напередодні Різдва? Які ще кліше та штампи можна всунути у ці рамки? Взбалмошену свояченицю, що не може дати ради своєму гульвісі-чоловіку? Є така. Розлученого копа, що любить пончики і не любить читати? Додамо і його. Спільноту турботливих жіночок, які прониклися долею сирітки і навипередки змагаються за право дати ще одну пораду щодо годівлі, купання чи розваг для малої? Ставте «галочку» - і вони тут присутні.

Як бачите, книга – на позір – складається з суцільних передбачуваних подій та штампів і може розрадити хіба що юного недосвідченого читача чи читачку або людину із підвищеним вмістом сентиментальності в організмі. Але це тільки на позір.

Бо тут вступає у гру та сама інтертекстуальність для слабаків і навіть всі ті банальності, на кшталт одинокої жінки «злегка за 30», яку звісно що головний герой при першій зустрічі приймає вороже, а потім через кілька років одружується на ній, абсолютно не здешевлюють твір.

Отже, чи можна вважати конкретні згадки і цілі відгуки на реально існуючі твори – інтертестуальністю для слабаків, якщо дія відбувається у книгарні, головний герой – її власник, а маленька дівчинка-сирітка виростає у письменницю? Залишу це питання без відповіді.

Бо насамперед, «Славетне життя Ей-Джея Фікрі» - це роман про те, що насправді робить нас щасливими. Про те, що інколи жахливий вчинок сьогодні через кілька років виявляється справжнім подарунком, що змінив на краще долі багатьох людей. Про те, що ми – це те, кого ми любимо.

А потім вже про тексти і книги.

Чим більше читаєш, тим більше книг тобі не подобається. Просто кількість вже давно набралася, тепер хочеться виключно якості, але ж це не так просто. Можливо, саме тому у мене частим гостем стала класика? Але ця книга мені сподобалася. І чесно можу рекомендувати і вам.

Про що? Про життя та трансформацію цього самого Ей-Джея. Хто він? Власник книгарні на острові, який стає дуже залюдненим влітку, а при негоді - відрізаним від решти світу. Чого він тут? Бо його загибла дружина звідси родом, вони вирішили відкрити тут єдину книгарню, тут він і залишився.

"Хоча в Ей-Джея власна книгарня і він любить книжки, до письменників він не надто прихильний. Ті видаються йому розхристаними, нарцисичними, дурними і здебільшого неприємними людьми. Він уникає зустрічей із тими, хто написав книжки, які йому подобаються, через острах, що зустріч назавжди зіпсує враження від їхніх творів."

Та що там письменників, він і людей взагалі не дуже любить, тому хотів спитися і виїхати. Але книгу, яку хотів продати, викрали, тому залишилося просто спиватися. Але одного дня йому підкинули дівчинку, дворічну, але балакучішу за усіх дітей світу. І життя змінилося. І не тільки у нього. Боляче, що люди не завжди людяні... Але, на щастя, є книги, що багато допомагають пережити усе

А ще тут є тут два К - кохання та книги. І, як завжди, деякі я не читала, але і в українському перекладі поки що не знайшла. Тому, видавництво має цю прогалину надолужити. Бо якщо гарна книга рекомендує інші книги, ми ж просто маємо їх прочитати. Згідні?

Мила та затишна історія про маленьку книгарню на острові Аліси.

Ей-Джей Фікрі власник єдиної на острові книгарні. Здається, не маючи конкурентів, книгарня мала процвітати, але справи з кожним місяцем стають гірші, а все через самого Ей-Джея. Він впертий, прискіпливий, ще той сноб, має цілий перелік книг, які йому не подобаються і він ніколи їх не продаватиме у своїй книгарні. Але таким він був не завжди, а ще кілька років тому книгарня мала непоганий успіх. Все змінилося, коли трагічно загинула його дружина.

Ей-Джей переживає складні часи. Він пиячить аби хоч на якийсь час перестати відчувати і пам'ятати, живе самітником і планує продати книгарню. Але все знову змінюється, коли повернувшись після пробіжки до книгарні, знаходить покинуту дворічну дівчинку.

Зворушлива, душевна, щемка історія про чоловіка, який здавалося втратив все, навіть бажання жити. Про сім'ю, яка може знайти тебе випадково, навіть у пустій книгарні. Майя стала для Ей-Джея новий початком, стимулом жити і насолоджуватися життям, кохати самому і дозволити собі бути коханим.

Окремо я кайфанула від згадки серіалу "Реальна кров". З нього почалася моя любов [читайте - обсессія] вампірами. Тепер у мене з'явився новий приклад жертовності заради кохання: подивитися цілий серіал, бо твоя половинка шаленіє від нього, незважаючи на те, що сам ти ненавидиш вампірів. Ну хіба це не романтично?)