Я можу описати цю книгу лише одним словом - нудно. Авторка явно намагалася махати направо і наліво своїми знаннями в іграх ніби мечем, але вийшло так собі. Відсилки до ігор чисто заради відсилок.
Персонажі нецікаві, я не відчувала їх як окремих особистостей. Навіть Маркс, який, здавалося б, повинен бути тим сірником, який розпалює емоції у читача і розбавляє сіру картину, не чіпляє, не потрапляє в серденько.
А друга частина книги - це взагалі якась мильна опера пішла, Санта-Барбара.
Коли починала читати, думала, що події в їхньому житті будуть такими ж яскравими як і обкладинка, а всередині там повна меланхолія і нудьга.
Анонім
Вирішила дати авторці ще один шанс після "Завтра, завтра, завтра", яка мені не дуже сподобалася, і зрозуміла, що, напевно, це не моє, і продовжувати читати її книги я не буду🥲
Від "Славетного життя Ей-Джея Фікрі" я очікувала чогось в дусі "Чоловіка на ім'я Уве" Бакмана чи "Шепоту за дверима" Клюна. Тобто історії про перетворення хронічного буркотуна на сонечка. Проте у цій книзі перетворення трапилося дуже швидко і, як на мене, необґрунтовано, й історія неочікувано пішла іншим шляхом. Але й цей шлях мені не дуже сподобався🤔 Здавалося, авторка вирішила зачепити багато тем, але ні одну не довела до кінця. Оповідь дуже швидка та скута, мені не вистачило описів важливих моментів, розкриття психологізму героїв та правдоподібності їхнього росту.
📍 Частково персонажі рухалися ніби ляльки, говорили за заздалегідь прописаним сценарієм. Тому дуже рідко в мене виникали якісь емоції під час прочитання. Половину часу це відчувалося, як читання обов'язкової літератури для школи від якої мене хилило в сон. Все ж 250-ти сторінок для цієї ідеї було мало.
✅️ З хорошого, мені здебільшого сподобався сюжет та речі, які відкривалися під час читання. Деякі повороти були очікуваними, деякі ні, дещо серйозно вразило... А ще гумор авторки зайшов! Деякі речення та епізоди були дуже влучними та смішними
Я розумію, що майже все те, що я описала як мінуси для мене, було спеціально зроблено Ґабріель Зевін, бо саме такою вона і хотіла бачити цю книжку (все ж у "Завтра, завтра, завтра" стиль оповіді був інший"). Тільки от деякі речі з цього стилю мені зайшли, а деякі не дуже. І це нормально. Сама по собі книжка хороша, немає там непростимих гріхів, які б не дали мені її вам радити. Але особисто мене вона не зачепила🤷🏻♀️
Анонім
Останнім часом мені не щастить на книги, які всі хвалять. Як завжди, я очікую якогось вау ефекту, і в цьому очікуванні проходить все читання (а моя очікувалка так ні до чого й не дочікується)🙈
Тематика книжка для мене нова, адже я, здається, ще не читала нічого пов'язаного з розробкою ігор. Я сама не граю ні в що серйозніше за уно, але читати про це було цікаво. Було прикольно спостерігати за сюжетами ігор, які вони вигадували, і як відбувається процес перетворення однієї ідеї на щось масштабніше. Не бракувало тут і колоритних персонажів. Але сказати, що ця історія мене захопила так, щоб я не могла дочекатися, коли знову сяду читати — то ні. Це було просто добре: не погано, але й не так класно, щоб я повернулася до цієї історії(
Мабуть, зараз не час для книг, в яких структура сюжету відрізняється від класичної. Мені треба зав'язку, розвиток дій, кульмінацію, розв'язку. Просто читати 400 сторінок, як герої живуть життя, працюють, будують стосунки — мені не цікаво (принаймні зараз). У мене весь час в голові було питання: "Куди ми рухаємося?". От для чого я це читала?
Я майже впевнена, що в інший період життя я б зацінила цю книжку. Але зараз попадання в настрій не було. Я не заперечую те, що авторка гарно пише, бісячих моментів у стилі, чи то в сюжеті було мало (окрім того, що сюжет рухався в нікуди), але ну все воно щось не те🤷🏻♀️
Анонім
Котолог
