Габріель Зевін

Хочу по-перше відмітити, що ця книга одна з небагатьох, яка заслужено отримала від мене 5/5 (о, я досить вимоглива, повірте), це книжка про життя.

Часом мені здавалося, що героям іноді просто потрібно поговорити і все б вирішилося, що вони занадто інфантильні, занадто... горді?
Але... коли я ловила себе саме на цих думках, я просто усвідомлювала, що в більшості своїй людство так і влаштоване, людям важко говорити про свої травми, проблеми, про свої претензії. Аби говорити словами через рот потрібно мати неабияку сміливість, у кожного з нас є страхи і це природно, це нормально, що іноді нам важко просто поговорити, а не замикатися в собі і нести всю непосильну ношу лише на своїх плечах без можливості делегувати частину цієї ноші комусь. Тому саме цей аспект дав мені класне розуміння персонажів, вони стали для мене живими.

Авторка майстерно підіймає питання расизму, нацизму, лгбт, інвалідності, аб’юзивних стосунків. Вона дуже реалістично змогла змоделювати ці ситуації в книзі.
Вона показує нам розвиток та становлення персонажів, їх шлях, ідеї, які ними рухали і акцентувала увагу на тому, що ідеї часом можуть бути досить звичайні і примітивні, і це ок.

Вона дуже цікаво підходить до концепції любові та безпосередньо кохання, гортаючи сторінку за сторінкою читача буквально огортає атмосфера кохання або ж... любові(?) вона нам подає її як явище, яке може бути різним, всеохопним, яке може штовхати на різні вчинки і яке часто важко розпізнати, а ще говорить нам про те, що кохання не завжди слід розуміти в класичному контексті цього слова, адже в якомусь розумінні у Сема, Сейді та Маркса було необ’ємне взаємне кохання.

Окрему увагу слід приділити Марксу (приборкувач коней🥹❤️‍🩹), його не дарма називали другорядним персонажем, навіть він сам себе так називав, він не виконував основних місій і не був головним в цій історії, але він був головним в серцях Сема та Мейзер, він дійсно був рушієм всіх їх взаємостосунків і рушієм певним чином цієї книги. Це персонаж у якого закохуєшся, щирий, відвертий, відкритий, позитивний, він вмів зцілювати людей, він заслуговує місця у ваших серцях, так-так, ваших, читачі!

Не можу не сказати, що я була досить упереджена до цієї книги так як весь сюжет побудований довкола створення ігор, а я не сильний фанат гейміндустрії та й не сильно в цьому розбираюся, але це було захопливо, авторка змогла передати через ці ігрові аспекти багато всього.

Ну і звісно не можу не подати кілька важливих цитат:
1. Альтернатива апропріації — це світ, у якому білі європейці створюють мистецтво для білих європейців, у якому є лише покликання на білих європейців. Замініть африканську, азійську, латинську чи іншу культуру на європейську. Світ, де всі сліпі та глухі до будь-якої культури чи досвіду, який не є її власним. Я ненавиджу цей світ, а ви? Я жахаюся цього світу, і я не хочу жити в цьому світі. Мене буквально не існує в ньому — як людини змішаної раси.
2. Той самий світ, — подумала вона, — але я інша. Чи це інший світ, а я та сама?
3. Перемога — це визнання того, що є забіги, у яких людина не може перемогти.
4. Їй здавалося, що вона досягла мети. Але життя завжди продовжується. Завжди будуть нові ворота, крізь які треба пройти. (Допоки їх не стане.)
Вона пройшла через ще одну браму.
Що таке брама?
Дверний отвір, — подумала вона. Портал. Можливість перейти в інший світ. Можливість увійти у двері й переродитися на щось краще, ніж ти був раніше.
5. Відеоігри не роблять людей жорстокими, мабуть, вони помилково дають їм уявлення про те, що можна бути героєм.

Ця книга наситить вас різними емоціями та переживаннями, різними сенсами та ідеями і безпосередньо точно дасть вам харч для мозку, дасть поштовх щось переосмислити та проаналізувати.
Тому моя щира рекомендація усім, кого я змогла зацікавити, а кого не змогла то спробуйте зацікавити себе самі і хоча б спробуйте її почитати🙌🫀

Було відчуття, що ця книжка ніколи не закінчиться, в поганому значенні. Розповідь про стартапи відеоігор та про друзів, які вирішили для цього об'єднатись після 6 років сварки. Два часові проміжки — дитинство двох друзів, Сем потрапив в лікарню через серйозну аварію, та Сейді, що знаходиться в лікарні для підтримки своєї сестри, хворої на рак. Вони ніби товаришують, але Сейді робить дуже не гарну річ по відношенню до Сема, про що він дізнається, і їх дружба переривається. Через 6 років вони випадково зустрічаються в метро і їхня дружба воскресає, не зважаючи на всі образи. Друзі створюють цікаву і згодом дуже популярну відеогру та самі стають популярні, на цьому їх співпраця не закінчується, але відгук буде без спойлерів. Щодо романтичних відносин — мені все стало зрозуміло ще на початку книжки, тому вона для мене посередня. Сейді якась неврівноважена, не цінує себе і має низьку самооцінку, романтичні зв'язки, які вона мала — були не здорові, а Сем же дуже м'який і намагається всім догодити, в нього класні і цікаві ідеї, він міг би набагато краще себе реалізувати якби також мав більший рівень самооцінки та більше піклувався про себе. Якихось позитивних емоцій книжка не викликала взагалі, можливо, бо я не люблю комп'ютерні ігри.

Це перлина, читати і ще і перечитувати.

Дуже раджу, це шедевр.

Абсолютно всі проблеми між головними героями через те, що вони не говорять одне з одним про щось, крім ігор, і додумують те, чого нема, за іншого.
Книга хороша, але стосунки між Сейді і Семом все псували (

Вона про реальне життя, але я щиро хотіла, щоб вони були разом, бо всю історію наголошувалось, які вони розумні і які підходящі одне одному

Зворушлива історія про книгаря 🥹 Порівнюючи з іншою книжкою авторки, «Завтра, завтра, завтра», ця видалася мені трохи слабшою, деякі події відбувалися надто швидко, і я не встигала пройнятися якимись почуттями. Але Зевін тут теж тримає марку, читається твір дуже легко, звхопливо, і є коронне foreshadowing. Також є неочікувані повороти сюжету, а ще багато-багато згадок книжок. Книголюбам точно зайде! Словом, хороша книжка, на яку не шкода витратити кілька вечорів🧡

~ Ми — те, що ми любимо ~

Скільки позитивних відгуків я прочитала про цю книгу, як мені хотілося її прочитати після "Славетного життя..." І я зрозуміла: якщо книги мене дуже цікавлять, то і Життя прочиталося майже на одному подиху, а ось комп'ютерні ігри - аж ніяк не моє. Максимум, на який я спроможна, -Мухи та Зума😄 Але, не дивлячись на далеку тему, книга однаково не відпускала, бо тут були ще й люди та їхні карколомні стосунки (національності, прошарки, наркотики, театр, музика, культура - усе змішувалося, як у калейдоскопі).

Про що? Про заснування компанії з розробки відеоігор. відносини між засновниками, причини певних дій і що з того сталося. Отже, Сем, перебуваючи у лікарні, де медики намагалися зберегти його ногу, що постраждала в автотрощі, познайомився з Сейді, яка була в тій же лікарні через онкозахворювання сестри. Діти зблизилися на фоні спілкування та відеоігор, але через певні непорозуміння посварилися. Відновили стосунки знову вони вже через кілька років, коли навчалися у вишах, і до них долучився сусіда Сема по квартирі, який взяв над останнім "шефство". Зустрілися, щоб створювати ігрові шедеври.

"Ми всі проживаємо принаймні половину життя, подумала вона. Є життя, що ти його проживаєш, яке складається зі зроблених тобою виборів. А є інше життя, яке складається з тих речей, яких ти не обираєш. Іноді це друге життя здається таким самим відчутним, як і те, яке ти проживаєш. Іноді здається, наче ідеш по Браттл-стріт, і без попередження можеш ковзнути в інше життя, як Аліса, що впала у кролячу нору, яка вела у Дивокрай. Ти можеш опинитися в іншій версії себе, в іншому місці. Але там не буде так дивно, як у Дивокраї, зовсім не буде так."

Але цю книгу описати просто не вийде, бо її сюжетна структура настільки стрибаюча, події то забігають наперед, то повертаються назад, але почуття! Почуття просто неосяжні. Я інколи навіть щелепу підіймала, щоб повернути на місце. Цей світ такий далекий від мого (хоча Сем за книгою лише на рік молодший за мене), що треба було б навіть прочитати, щоб просто ознайомитися з тим дивокраєм.

Я дочитала книгу "Славетне життя Ей-Джея Фікрі"
і якщо вам потрібна проста, коротенька, емоційна (напевно навіть я б сказала мила), вайбова книга - треба брати.
10\10❤️

от бувають книги, які ти полюбив, і навіть не можеш довго казати, чому ж так сталось
ось так. і цього досить.
як з людьми.

Сем не розмовляв 6 тижнів після аварії, що забрала його матір і розтрощила йому ногу. Поки в лікарні не зʼявилась Сейді. Та, що стане йому найближчим другом і, навіть, на якийсь час, - найгіршим ворогом, а ще сусідкою і колегою. Вона розділить з ним тріумф та принесе багато болю… Втім, як і він їй…

Але рівняння їхніх стосунків ускладнює ще одна змінна - Маркс. Вони втрьох - трикутник дружби, кохання, мистецтва, гри, роботи… Взаємини цієї трійці подекуди зігрівали душу, а часом викликали подив і нерозуміння. Як такі відмінні у світовідчутті люди утворили цей незвичний союз?! Довготривалий, гнучкий, сповнений самопожертви і любові, але водночас крихкий, нестабільний, замішаний на ревнощах та амбіціях.

Герої живуть на стику культур та рас, технологій та мистецтва, гри та реальності. Хоч більшу частину часу вони живуть у своєрідній бульбашці, але час від часу стикаються з расизмом, сексизмом, недооцінкою їхньої творчості, болючими втратами, непорозуміннями...

Цей роман багатошаровий. Він про пошук себе, про амбіції, взаємини, біль, про дружбу і кохання, про мистецтво і гроші, про гру і реальність… Він - про життя…

Нелінійність сюжету постійно повертає читача в минуле, розкриваючи персонажів, по краплині додаючи до розуміння їхньої сутності.

Легкий стиль авторки сподобався з перших рядків, тож книга «проковтнулась» швидко і з задоволенням.

Поділюсь улюбленими цитатами:

🎮 «Зрештою, краса - це майже завжди питання ракурсу та рішучості».
🃏 «Але Сем був завжди такий замкнутий - він був і хлопцем, і вежею без вікон і дверей. Вона так і не знайшла туди входу».
🎲 «У кожного неопереного митця трапляється момент, коли його смак перевищує його можливості. І цей період можна подолати тільки якщо продовжувати творити».

Чим більше читаєш, тим більше книг тобі не подобається. Просто кількість вже давно набралася, тепер хочеться виключно якості, але ж це не так просто. Можливо, саме тому у мене частим гостем стала класика? Але ця книга мені сподобалася. І чесно можу рекомендувати і вам.

Про що? Про життя та трансформацію цього самого Ей-Джея. Хто він? Власник книгарні на острові, який стає дуже залюдненим влітку, а при негоді - відрізаним від решти світу. Чого він тут? Бо його загибла дружина звідси родом, вони вирішили відкрити тут єдину книгарню, тут він і залишився.

"Хоча в Ей-Джея власна книгарня і він любить книжки, до письменників він не надто прихильний. Ті видаються йому розхристаними, нарцисичними, дурними і здебільшого неприємними людьми. Він уникає зустрічей із тими, хто написав книжки, які йому подобаються, через острах, що зустріч назавжди зіпсує враження від їхніх творів."

Та що там письменників, він і людей взагалі не дуже любить, тому хотів спитися і виїхати. Але книгу, яку хотів продати, викрали, тому залишилося просто спиватися. Але одного дня йому підкинули дівчинку, дворічну, але балакучішу за усіх дітей світу. І життя змінилося. І не тільки у нього. Боляче, що люди не завжди людяні... Але, на щастя, є книги, що багато допомагають пережити усе

А ще тут є тут два К - кохання та книги. І, як завжди, деякі я не читала, але і в українському перекладі поки що не знайшла. Тому, видавництво має цю прогалину надолужити. Бо якщо гарна книга рекомендує інші книги, ми ж просто маємо їх прочитати. Згідні?

▫️«Що таке гра? Це завтра, завтра, завтра. Це можливість нескінченного відродження, нескінченного спокутування. Ідея в тому, що якщо ти продовжуватимеш грати, то зможеш виграти. Жоден програш не є постійним, тому що ніщо не є постійним, ніколи»

Спочатку Сем був один на один з грою після аварії, не розмовляв ні з ким. Потім в його життя вривається дівчинка на імʼя Сейді, з якою він під час гри починає говорити та дружити. Та чи справжня їхня дружба? 🤔

Сем бачить Сейді в дорослому віці, а вона вручає йому диск з своєю грою, на якому написана її зворотня адреса. Яке життя у кожного з старих друзів? ✨

Маркс, сусід Сема по квартирі, бачить диск з грою та вирішує пограти. І його поглинає ідея та сюжет цієї гри. Це щось незвичайне та цікаве 🤫

Тож разом вони вирішують створити, в подальшому відому, гру «Ічіґо», відкривають власну компанію та стають багатіями 💰

Все добре. Вони досі друзі, які разом створюють ігри, так? 🕑

Та чи може повпливати успіх та гроші на звичайних студентів? Адже, як відомо, життя є «нечесною» грою 💔

▫️«Тепер, коли ти граєш, ти не просто геймер. Ти творець світів, а якщо ти створюєш світи, власні почуття не такі важливі, як те, що відчувають твої геймери. Потрібно постійно уявляти їх. Немає більш емпатичного митця, ніж розробник ігор»

Від себе хочу додати, що ідея просто неймовірна та цікава. Але мені все-таки не вистачило емоційності та повноцінного розкриття персонажів та сюжету 📖

Такого я ще не читала раніше, книга мене приємно вразила, після прочитання замислюєшся над багатьма речами. Сем і Сейді розробники комп'ютерних ігор. Вони познайомилися у дитинстві, їх спілкування то обривалося, то відновлювалося, що тільки у них там не було.. Потім з'явився Маркс, знайомий Сема, який також почав захоплюватися іграми, але вже більш з практичного боку. Втрьох вони пройшли шлях від низів до вершин комп'ютерного світу. Якщо Сем і Сейді тільки створювали нові ігри, то Маркс робив все інше. Він дипломат, з усіма міг домовитися, згладити усі гострі кути конфлікти, вирішити усі проблеми, заспокоїти.. Маркс напевно найбільше мені сподобався з них трьох. Шлях успіху, злетів та падінь був непростий. Образи один на одного, злість, заздрість успіхам іншого, хтось придумав гру, а хтось пожинав плоди, або так здавалося іншому, хтось робив занадто багато, а хтось занадто мало. Ревнощі. Кохання. Але саме головне прощення і прийняття.

Назва книги розкривається у середині книги. Відсилки до "Макбету" Шекспіра. Для мене це "завтра" напряму пов'язано з комп'ютерними іграми. Для багатьох людей це віддушина, це втеча від жахливої реальності.. І у грі завжди є можливість почати спочатку, завжди є це завтра.