Якщо ви довго не могли вирішити, з чого ж почати знайомство з манґою або в цілому жанром фентезі - не роздумуйте і беріться за цю історію. Якщо ж навпаки давно варитеся у подібних історіях - робіть те ж саме, бо це - справжній скарб.

В першу чергу не можу промовчати про магічну систему в цій історії й те, наскільки ж гарно вона виглядає, як і мальовка самої манґи. Процес створення картини справді дуже схожий на магію: в обох випадках завдяки фарбам і чорнилам твої руки створюють щось нове, щось, чого досі у цьому світі ще не існувало.

З кожною сторінкою дізнаєшся все більше про те, як усе працює, але навіть так ти не перестаєш чудуватися горам, що ширяють у повітрі. Як і сама Коко, головна героїня даної історії.

Дівчинка з самого дитинства мріяла навчитися чаклувати й о диво, вона нарешті бачить, як це робиться. Перо в руці, папірець перед обличчям і - що ж таке, чому нічого ніколи не буває так просто! Першими ж успішними чарами її мати перетворюється на камінь, а чаклунський світ виявляється не таким радісним, як могло б здатися здалеку. Але про останнє вона дізнається згодом.

Дівчатка з ательє, в яке потрапляє Коко, як і їхній вчитель Кіфлі, теж мають досить цікаві особистості. Проходить всього декілька днів, мить на самоті й вони вже демонструють, чому ж у магічному світі не варто залишати дітей без вчителя.

У кожної є свої цілі, бажання і, можливо, деякі з цих цілей можуть здатися дещо наївними, але на те вони й діти, щоб боротися з суворою сірою реальністю дорослих. Сподіваюся, далі вони не потраплять в ще більші неприємності, хоча, скоріше за все так і буде...
(А ще Аґатта потеплішає до Коко. Бо, моє ж ти сонечко, чому ти злишся, що Коко не вміє малювати відразу рівні печатки, коли сама вчилася цьому з самого дитинства ㅠ.ㅠ)

Історія неймовірна й однозначно відправляється в список улюблених. Стиль написання, світобудова і те, як читача занурюють у цей світ — те, заради чого я б радила прочитати цю книгу всім. (А найбільше — тим, кому хочеться чогось новенького серед одноманітних фентезійних світів).

Моменти, яким спочатку не надаєш значення, стають тими, заради яких безліч разів повертаєшся до початку книги, щоб перечитати, коли нарешті приходить усвідомлення чи розкривається якась таємниця і я вважаю це найкращою частиною.

І якщо ви все ж вирішили взятися за цю історію, то не забувайте про словник в кінці книжки, бо без нього наврядчи зрозумієте багато!!

До того ж, незрозумілі терміни це не єдина причина, чому деякі розділи можуть даватися важко. Тож не варто очікувати історії з легкою атмосферою. Ця книга — скоріше невловима тривога, яка постійно нависає десь за спиною. Але яка ще може бути атмосфера в історії про кінець світу, правда ж?

Це перша книга В. Винниченка, з якою я познайомилася у свідомому віці. Його стиль написання цікавий і читається дуже легко.

Історія написана ще на початку минулого століття, та все ще є дуже актуальною. Книга про втрату віри, про пошуки себе і того, про існування чого раніше навіть не підозрював. Книга про те, як розчулюєшся, почувши рідну мову на чужині, й що головніше - вона про людей.
Було цікаво стежити за головним героєм, деякою наївністю його думок, його ростом і тими, хто спричинив ці зміни. Читаючи промови Андрія Степановича, бува не помічаєш, як загораєшся його словами, ідеїми. Навіть зі сторінок відчувається його незадоволення, любов до рідного краю, що вже казати про головного героя, який чув це все особисто.