Це перша книга В. Винниченка, з якою я познайомилася у свідомому віці. Його стиль написання цікавий і читається дуже легко.

Історія написана ще на початку минулого століття, та все ще є дуже актуальною. Книга про втрату віри, про пошуки себе і того, про існування чого раніше навіть не підозрював. Книга про те, як розчулюєшся, почувши рідну мову на чужині, й що головніше - вона про людей.
Було цікаво стежити за головним героєм, деякою наївністю його думок, його ростом і тими, хто спричинив ці зміни. Читаючи промови Андрія Степановича, бува не помічаєш, як загораєшся його словами, ідеїми. Навіть зі сторінок відчувається його незадоволення, любов до рідного краю, що вже казати про головного героя, який чув це все особисто.