Коли порівнюють російську та українську літератури, чогось часто не зважають на контексти. Російська розвивалася за рахунок інших, українська - всупереч. Григорій Сковорода, Леся Українка, Михайло Коцюбинський... А потім Винниченко... А потім ціла плеяда молодих та талановитих, чиї життя обірвалися в польоті. Імперія не могла дозволити. То ж єдине, чого нам не вистачає, - це розумної програми з ознайомлення світу з нашим багатством.
Про що? Книга складається з сатиричного твору на радянську дійсність (і так, інколи не можна не сміятися, інколи - сумувати з приводу нашої безхребетності), а також з настанов письменникам, як писати оповідання різних жанрів. Думаю, що сучасним авторам варто їх прочитати, а подекуди і законспектувати)
Уявляю, як цікаво було спілкуватися з чоловіком, який мав таке дошкульне почуття гумору, бо перли його творів вражають. Як і сила духу.
"Я гадаю, що це наше щастя, що Маркс, Енгельс і Ленін мало цікавилися теорією мистецтва, бо, коли б дорогоцінний час їхнього думання витрачався б на таку другорядну справу, вони, очевидно, не встигли б повершити того, що вони повершили."
І не думайте, що він міг лише критикувати, Йогансен чітко показав, що може писати "красивості" не гірше за інших, просто йому це не цікаво, він хотів справжньої літератури, а не беззмістовної писанини.
"Якась нова кров, п’яна й гіркіша за полин, попливла по жилах і ударила йому в голову. Він ясно відчув, що згорів на попіл і народився знов. Він був уже не Дон Хозе Перейра, інтеліґент і тираноборець, а Данько Харитонович Перерва, степовик і член степового райвиконкому."
Тому щиро рекомендую, якщо не читали, про особливості я вас попередила. І так, він був ще й поетом. І це теж на висоті.
ОФІЦІЙНО найкраща книжка з усіх, які прочитав 2023 року. Взагалі люблю жанр химерного реалізму. Та донедавна чесно не знав, що в нашій літературі вже сто років тому був такий сильний «химерник», як Майк Йогансен. Вірші читав – не зацінив, а за прозу взагалі не брався. Дарма, бо як казав класик, це скарб))
І якщо вам, як і мені, заходять книги типу «Остання любов у Царгороді» Мілорада Павича, «Метафізичне Кабаре» Мануели Ґретковської, «Ключ з жовтого металу» Макса Фрая чи, боронь Боже, «Трилогія Пацюка» Харукі Муракамі, то «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» точно сподобається. Самі перевірте.😎
