Майк Йогансен

Коли порівнюють російську та українську літератури, чогось часто не зважають на контексти. Російська розвивалася за рахунок інших, українська - всупереч. Григорій Сковорода, Леся Українка, Михайло Коцюбинський... А потім Винниченко... А потім ціла плеяда молодих та талановитих, чиї життя обірвалися в польоті. Імперія не могла дозволити. То ж єдине, чого нам не вистачає, - це розумної програми з ознайомлення світу з нашим багатством.

Про що? Книга складається з сатиричного твору на радянську дійсність (і так, інколи не можна не сміятися, інколи - сумувати з приводу нашої безхребетності), а також з настанов письменникам, як писати оповідання різних жанрів. Думаю, що сучасним авторам варто їх прочитати, а подекуди і законспектувати)

Уявляю, як цікаво було спілкуватися з чоловіком, який мав таке дошкульне почуття гумору, бо перли його творів вражають. Як і сила духу.

"Я гадаю, що це наше щастя, що Маркс, Енгельс і Ленін мало цікавилися теорією мистецтва, бо, коли б дорогоцінний час їхнього думання витрачався б на таку другорядну справу, вони, очевидно, не встигли б повершити того, що вони повершили."

І не думайте, що він міг лише критикувати, Йогансен чітко показав, що може писати "красивості" не гірше за інших, просто йому це не цікаво, він хотів справжньої літератури, а не беззмістовної писанини.

"Якась нова кров, п’яна й гіркіша за полин, попливла по жилах і ударила йому в голову. Він ясно відчув, що згорів на попіл і народився знов. Він був уже не Дон Хозе Перейра, інтеліґент і тираноборець, а Данько Харитонович Перерва, степовик і член степового райвиконкому."

Тому щиро рекомендую, якщо не читали, про особливості я вас попередила. І так, він був ще й поетом. І це теж на висоті.

Я не знала що українська література може бути такою.⠀
Хоча, сучасність може дивувати формами та змістом, але щоб книга якій майже сотня років вибухала таким авангардом😱 для мене це шок. З якого одразу постає питання: чому ми не читаємо це в школі?⠀
Чому ми постійно обговорюємо панство-кріпацтво і не показуємо учням, що наша українська література може зривати дахи алюзіями та підтекстами.⠀
Знаєте, яке то було читання?⠀

Я йшла степом за Доном Хозе Перейрою, який виявився Данькою Перерва, а потім провалився в Тартар. Пливла річкою з Доктором Леонардо і прекрасною Альчестою, зустрічала студента, деревонасадця, коня Володьку... Все це змішувалося чи то в абсурд, чи в магічний реалізм. І раптом виявилося, що то все це було написано заради опису природи.⠀
Після цього я зрозуміла, що нічого не зрозуміла в треба перечитати з початку 😅. Ні, перечитувати одразу я не почала, але відтепер Майк Йогансен - це найбільше моє відкриття у українській літературі🔥.

У видавництва Віхола з’явилась крута серія «Неканонічний канон» і ось сюди увійшла збірка Майка Йогансена.
⠀
Ця книжечка містить у собі не тільки оповідання, а і коментарі українських літературознавців. Це такі собі «ключі», які допомагають краще розібратися і зрозуміти історію. І це насправді дуже крута ідея🧡
⠀
Щодо самої «Подорожі», то скажу, що я насміялась від душі. Тут чудовий гумор і сарказм. І ще автор неймовірно вдало погрався зі стилем. Моментами зовсім не було зрозуміло, що правда, а що ні.
Мінусом для мене стали нескінченні описи місцевості, але це не трагічно🤔
Книжечка для підняття настрою і при цьому є над чим подумати.

Це чудовий твір, для поціновувачів жанру.

ОФІЦІЙНО найкраща книжка з усіх, які прочитав 2023 року. Взагалі люблю жанр химерного реалізму. Та донедавна чесно не знав, що в нашій літературі вже сто років тому був такий сильний «химерник», як Майк Йогансен. Вірші читав – не зацінив, а за прозу взагалі не брався. Дарма, бо як казав класик, це скарб))

І якщо вам, як і мені, заходять книги типу «Остання любов у Царгороді» Мілорада Павича, «Метафізичне Кабаре» Мануели Ґретковської, «Ключ з жовтого металу» Макса Фрая чи, боронь Боже, «Трилогія Пацюка» Харукі Муракамі, то «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» точно сподобається. Самі перевірте.😎

Дочитала і почала по колу 🤭...
мала повернутися до пояснення Віри Агеєвої.

Стільки про цю збірку говорили, що я вже почала боятися, що то занадто для мене інтелектуально. Це справді так, але частково.

"Подорож.." я прочитала досить швидко і це було навіть захопливо. Вона написана з такою легкістю, гарними описами і якоюсь невимушеністю. Трансформації і видіння-сновидіння химерні, але я гартована Віаном, тому це мене не дуже й подивувало.

Проте я впевнена, що не все зрозуміла - наприклад, аби не ключик Віри Агеєвої, я б не розгледіла символів, які Йогансен вкладав у персонажів та сцени. Просто собі б насолоджувалася пейзажами.

А от "Як будуються оповідання" читалося складнувато. Автор аналізує твори Велза, Баррі, і то прискіпливо. Розбирає структуру, причини й наслідки - цікаво, але трошки я гальмувала 🙈.

Художка і поезії мені сподобалися найбільше - я б ще читала. Але збірка чудова, адже це гарний варіант познайомитися з творчістю Майка Йогансена.

«Подорож ученого доктора Леонардо …» - це пречудово, захопливо і не схоже на те, що я читала з української літератури 20-х

Але друга частина збірки з оповіданнями та віршами - вже не зовсім те