Майк Йогансен
Харківʼянин, який першим почав писати нариси в українській літературі, ще й допомагав упорядковувати правопис. Йогансен був дуже різностороннім — мав купу талантів, обожнював мандрувати, грати в теніс та шахи, був вправним мисливцем. Донедавна про нього знали не всі, тож познайомимось ближче з ним просто зараз.
| Роки життя | 16 (28) жовтня 1895 — 27 жовтня 1937
|
| Місце народження | Харків |
| Діяльність | поет, прозаїк, перекладач, критик, лінгвіст
|
| Освіта | ХНУ ім. В. Н. Каразіна
|
| Мова текстів | українська |
Життя Майка Йогансена
Майк Йогансен — письменник, поет і перекладач. Належав до покоління харківських літераторів 1920-х років. Народився 28 жовтня 1896 року в місті Харків у родині вчителя німецької мови, вихідця з Латвії. Освіту здобував у Харківському університеті, де вивчав філологію. Письменник володів кількома мовами, зокрема латинською, німецькою, іспанською, англійською.
Особисте життя
Про особисте життя письменника відомо мало. У Майка була сестра Тетяна, і батько часто змушував їх разом читати Ґете «Фауста» — вважав, що це допоможе їм краще вивчити німецьку. Точно відомо, що Йогансен був одружений, мав сина — Гай Йогансен, який разом із мамою у 1945 році виїхав до Німеччини.
Творчість
Тексти Йогансена — справжній калейдоскоп. Він не зупинявся на чомусь одному — писав для дітей, дорослих, перекладав, досліджував мову, експериментував з формами.
Поезія
Свою поетичну кар’єру він розпочав як представник літературного угруповання «Гарт», пізніше співзаснував з колегами «ВАПЛІТЕ». За сімнадцять років творчості він написав вісім поетичних книжок, десять прозових, чотири дитячі й дві з літературознавства — міг би позмагатися своєю продуктивністю зі Стівеном Кінгом!. Найважливішою серед доробку для себе вважав саме поезію. На п’ятнадцятому році своєї роботи над поезією він видав підсумкову збірку, хоча й не вважав, що сказав у віршах усе, що хотів.
Проза
Майк Йогансен написав чимало прозових творів — від гумористичних оповідань і сатир до експериментальних романів, серед яких особливе місце займає «Подорож доктора Леонардо…» — яскравий приклад поєднання філософії, іронії та мовної гри.
Нариси
Створив низку подорожніх нарисів, у яких описував поїздки в різні регіони СРСР та за кордон, зокрема Болгарію, Дагестан. У нарисі «Подорож людини під кепом» описує подорож Нікопольським районом Дніпропетровської області.
Твори для дітей
Письменник створював також літературу для дітей — у простій формі передавав важливі ідеї та цінності: повага до тварин, допитливість та любов до природи. Йогансен написав кілька збірок оповідань для дітей, зокрема «Хитрі качки», «Кіт Чудило», «Краби».
Літературознавство
Йогансен писав не лише художні тексти — цікавився також літературознавством та мовознавчими питаннями. У праці «Як будується оповідання: аналіз прозових зразків» він розібрав, як працює прозова форма, а в таких статтях, як «Пристосування латиниці до потреб української мови» чи «Аналіза Фантастичного Оповідання», міркував про мову та специфіку жанрів.
Переклади
Майк Йогансен перекладав з німецької, французької. Англійську та іспанську мови вивчив самостійно. Перекладав Шиллера, Шекспіра, Едґара Аллана По, Редьярда Кіплінга, Герберта Веллса.
Загибель
У 1937 році письменника заарештували за звинуваченням у приналежності до контрреволюційної організації. Він відмовився визнати провину. 27 жовтня того ж року Майка Йогансена розстріляли. Його вбили напередодні 41-го дня народження.
Видання
Після реабілітації в 1957 році тексти Майка Йогансена почали знову видаватися. У 1990-х і 2000-х роках надрукували збірки його поезії, романів, нарисів і перекладів. Сучасні українські видавництва дедалі частіше повертаються до спадщини цього харківського поета.
Найкращі тексти
- «Подорож ученого доктора Леонардо…»
- «Як будується оповідання: аналіз прозових зразків»
- «Подорож людини під кепом»
- «Під парусом на дубі»
- Поетична збірка «Кроковеє коло»
Цікаві факти про Майка Йогансена
- Йогансен майстерно грав у більярд.
- Попри німецьке походження, він принципово писав українською.
- Майк — це літературний псевдонім, справжнє ім’я — Михайло.
Однозначна рекомендація людям, які звикли не тільки до белетристики та полюють на дозу сюжетів вартих екранізації.
Неймовірна гра з читачем, приємний фльор тогочасних реалій, змішаний, зміксований та приправлений Європейським маренням, пресингом української літератури закрученим в метафори, що оформлене з цікавим аспектом нашого тогочасного правопису.
Я пережила цю історію (не історію) з захопленням, і сміялась, і дивувалась, і злилась. Особливо можливе розчарування та перенесення до реальності в момент, коли автор самостійно докидає нам в завершенні книги, звертаючись напряму та розвіюючи магію своїми репліками.
Про що? Книга складається з сатиричного твору на радянську дійсність (і так, інколи не можна не сміятися, інколи - сумувати з приводу нашої безхребетності), а також з настанов письменникам, як писати оповідання різних жанрів. Думаю, що сучасним авторам варто їх прочитати, а подекуди і законспектувати)
Уявляю, як цікаво було спілкуватися з чоловіком, який мав таке дошкульне почуття гумору, бо перли його творів вражають. Як і сила духу.
"Я гадаю, що це наше щастя, що Маркс, Енгельс і Ленін мало цікавилися теорією мистецтва, бо, коли б дорогоцінний час їхнього думання витрачався б на таку другорядну справу, вони, очевидно, не встигли б повершити того, що вони повершили."
І не думайте, що він міг лише критикувати, Йогансен чітко показав, що може писати "красивості" не гірше за інших, просто йому це не цікаво, він хотів справжньої літератури, а не беззмістовної писанини.
"Якась нова кров, п’яна й гіркіша за полин, попливла по жилах і ударила йому в голову. Він ясно відчув, що згорів на попіл і народився знов. Він був уже не Дон Хозе Перейра, інтеліґент і тираноборець, а Данько Харитонович Перерва, степовик і член степового райвиконкому."
Тому щиро рекомендую, якщо не читали, про особливості я вас попередила. І так, він був ще й поетом. І це теж на висоті.
Хоча, сучасність може дивувати формами та змістом, але щоб книга якій майже сотня років вибухала таким авангардом😱 для мене це шок. З якого одразу постає питання: чому ми не читаємо це в школі?⠀
Чому ми постійно обговорюємо панство-кріпацтво і не показуємо учням, що наша українська література може зривати дахи алюзіями та підтекстами.⠀
Знаєте, яке то було читання?⠀
Я йшла степом за Доном Хозе Перейрою, який виявився Данькою Перерва, а потім провалився в Тартар. Пливла річкою з Доктором Леонардо і прекрасною Альчестою, зустрічала студента, деревонасадця, коня Володьку... Все це змішувалося чи то в абсурд, чи в магічний реалізм. І раптом виявилося, що то все це було написано заради опису природи.⠀
Після цього я зрозуміла, що нічого не зрозуміла в треба перечитати з початку 😅. Ні, перечитувати одразу я не почала, але відтепер Майк Йогансен - це найбільше моє відкриття у українській літературі🔥.
⠀
Ця книжечка містить у собі не тільки оповідання, а і коментарі українських літературознавців. Це такі собі «ключі», які допомагають краще розібратися і зрозуміти історію. І це насправді дуже крута ідея🧡
⠀
Щодо самої «Подорожі», то скажу, що я насміялась від душі. Тут чудовий гумор і сарказм. І ще автор неймовірно вдало погрався зі стилем. Моментами зовсім не було зрозуміло, що правда, а що ні.
Мінусом для мене стали нескінченні описи місцевості, але це не трагічно🤔
Книжечка для підняття настрою і при цьому є над чим подумати.
Це чудовий твір, для поціновувачів жанру.
І якщо вам, як і мені, заходять книги типу «Остання любов у Царгороді» Мілорада Павича, «Метафізичне Кабаре» Мануели Ґретковської, «Ключ з жовтого металу» Макса Фрая чи, боронь Боже, «Трилогія Пацюка» Харукі Муракамі, то «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» точно сподобається. Самі перевірте.😎
мала повернутися до пояснення Віри Агеєвої.
Стільки про цю збірку говорили, що я вже почала боятися, що то занадто для мене інтелектуально. Це справді так, але частково.
"Подорож.." я прочитала досить швидко і це було навіть захопливо. Вона написана з такою легкістю, гарними описами і якоюсь невимушеністю. Трансформації і видіння-сновидіння химерні, але я гартована Віаном, тому це мене не дуже й подивувало.
Проте я впевнена, що не все зрозуміла - наприклад, аби не ключик Віри Агеєвої, я б не розгледіла символів, які Йогансен вкладав у персонажів та сцени. Просто собі б насолоджувалася пейзажами.
А от "Як будуються оповідання" читалося складнувато. Автор аналізує твори Велза, Баррі, і то прискіпливо. Розбирає структуру, причини й наслідки - цікаво, але трошки я гальмувала 🙈.
Художка і поезії мені сподобалися найбільше - я б ще читала. Але збірка чудова, адже це гарний варіант познайомитися з творчістю Майка Йогансена.
Але друга частина збірки з оповіданнями та віршами - вже не зовсім те
