Майк Йогансен

ОФІЦІЙНО найкраща книжка з усіх, які прочитав 2023 року. Взагалі люблю жанр химерного реалізму. Та донедавна чесно не знав, що в нашій літературі вже сто років тому був такий сильний «химерник», як Майк Йогансен. Вірші читав – не зацінив, а за прозу взагалі не брався. Дарма, бо як казав класик, це скарб))

І якщо вам, як і мені, заходять книги типу «Остання любов у Царгороді» Мілорада Павича, «Метафізичне Кабаре» Мануели Ґретковської, «Ключ з жовтого металу» Макса Фрая чи, боронь Боже, «Трилогія Пацюка» Харукі Муракамі, то «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» точно сподобається. Самі перевірте.😎

Дочитала і почала по колу 🤭...
мала повернутися до пояснення Віри Агеєвої.

Стільки про цю збірку говорили, що я вже почала боятися, що то занадто для мене інтелектуально. Це справді так, але частково.

"Подорож.." я прочитала досить швидко і це було навіть захопливо. Вона написана з такою легкістю, гарними описами і якоюсь невимушеністю. Трансформації і видіння-сновидіння химерні, але я гартована Віаном, тому це мене не дуже й подивувало.

Проте я впевнена, що не все зрозуміла - наприклад, аби не ключик Віри Агеєвої, я б не розгледіла символів, які Йогансен вкладав у персонажів та сцени. Просто собі б насолоджувалася пейзажами.

А от "Як будуються оповідання" читалося складнувато. Автор аналізує твори Велза, Баррі, і то прискіпливо. Розбирає структуру, причини й наслідки - цікаво, але трошки я гальмувала 🙈.

Художка і поезії мені сподобалися найбільше - я б ще читала. Але збірка чудова, адже це гарний варіант познайомитися з творчістю Майка Йогансена.

«Подорож ученого доктора Леонардо …» - це пречудово, захопливо і не схоже на те, що я читала з української літератури 20-х

Але друга частина збірки з оповіданнями та віршами - вже не зовсім те