Офігезна та неординарна задумка книги- істоти що харчуються книжками і поглинають знання разом з текстом, обіцяла незабутні пригоди.
Але, на жаль, через мої високі очікування (бо я думала це буде мега пригодницьке фентезі на рівні з Гаррі Поттером) була розчарована.
По-перше, дизайн обкладинки дуже гарний і красивий, але зовсім не відповідає похмурій навіть депресивній атмосфері фентезі. Так це темне фентезі)
По – друге, забагато філософських роздумів героїні про те яке життя жорстоке та не справедливе у співвідношенні до пригод, це ж фентезі і мені хотілося більше динаміки.
Але це все не так критично, як єдиний момент, який я не сприймаю в цій книзі взагалі, це занадто сильна жорстокість заради жорстокості.
Авторка створила, на мою думку, не логічний світ, виникає багато запитань до сюжету і створіння які всотують в себе купу знань і є по суті ходячі бібліотеки, вийшли якісь недалекоглядні і примітивні. Головна героїня для мене є негативним героєм, яка не викликає співчуття та симпатії, через що я не співпереживала їй.
Але є і хороше, що сам текст написано легко, не нудно і читається доволі швидко. Також є декілька часових ліній і авторка вдало їх розділила, в цьому плані все чітко і зрозуміло.
Та все ж це не моя історія, проте я і не є сильною шанувальницею дарк фентезі. Гадаю що саме фанатам жанру ця історія може сподобатись, бо ідея, повторюсь, дійсно унікальна і не схожа на щось інше.
Інколи мені здається що книги більше не зможуть мене здивувати, бо скільки існує тих базових сюжетів? 7? 4, або 36. Вибір усе одно не великий, але, як ми знаємо, диявол ховається в дрібницях. І в цій книзі такою дрібницею стає сутність головної героїні.
Девон - книгоїдка, вона представниця однієї з шести сімей які мешкають на території Англії. А ще вона принцеса. Звісно, це не офіційний титул, але у книгоїдів дуже рідко народжуються дівчата, тож їх балують та оберігають. У дівчат, в свою чергу, тільки одне завдання - народити дітей. Двох, або, якщо пощастить, трьох і далі книгоїдки живуть своє спокійне життя в маєтках подалі від народжених дітей. І все могло б бути чудово, якби Девон виконала старовинні закони.
Ця книга з ноги жбурляє читача в вир подій і на перший погляд цей вир доволі бридкий та непривітний, але чим далі розкручується сюжет тим важче відірватися від книги. Ми постійно переміщуємося між сьогоденням та минулим, аж доки не дізнаємося історію від початку до самого кінця.
Мене захопила історія боротьби Девон за своїх дітей. Відчайдушність та самопожертва матері не могла не відгукнутися, та й книгоїди в цілому заінтригували, тому якщо ви шукаєте чогось не тривіального в фентезі то я вам раджу книгу С. Дін. Але-е-е... так, тут є декілька моторошних моментів, тому будьте готові до них. В усьому іншому це моя щира рекомендація🔥.
Найкраща книжка року знайдена!
«Книгоїди» – це фентезі про книжки, хоча б тому вам варто її прочитати. Так, про книжки не в тому розумінні, як нам звично, але цим вона й унікальна.
Ласкаво просимо у світ книгоїдів, які ніколи не матимуть нічого спільного зі звичайними людьми. Вони живуть як відлюдники і мають свої правила. Вони розкидані по всій Британії, і є лише Шість Родин книгоїдів, на чолі кожної з них стоїть патріарх (чоловік, звісно).
Книгоїди бувають двох типів: власне книгоїдами або драконами (їдцями свідомості). Раніше драконів вбивали при народженні, проте зараз одна з Родин винайшла Спокуту, яка приглушує бажання їсти людей і вони можуть їсти книги.
Дівчатка дуже рідко народжуються, тому до них ставлення більш «привілейоване»: не сперечатись, виходити заміж за чоловіків з інших Родин, народжувати дітей і жити самотнім життям, більше ніколи не маючи права побачити своїх дітей. Класно, скажіть?
«Живи тихо. Дотримуйся правил. Радуй родину. Роби усе це, і жити буде добре. Жити і було добре».
А в хлопців є кілька варіантів розвитку життя. Бути драконом, лицарем, патріархом. Жінок одружують з чоловіками на кілька років, поки вона народить йому дитину, і коли вже буде не потрібне годування дитини матір’ю, її забирають назад до своєї родини, більше ніколи не маючи права побачити свою дитину. А потім тобі знайдуть нового чоловіка і все повториться.
– А у когось бувають нормальні сім’ї? Взагалі хоч десь?
– Іноді в книжках. Кілька рідкісних випадків.
Головна героїня Девон – одна з таких дівчат, і ми спостерігаємо за її життям у теперішньому і минулому часі (дізнаючись, що її привело до такого життя, до своєрідного бунту і чи буде в неї щасливий фінал).
Вона переховується зі своїм сином серед людей після того, що трапилось. Її син – дракон. І поки вони не зможуть дістатися до Спокути, вона шукатиме йому «їжу».
Ми бачимо, як їм нелегко, бо потрібно вдавати із себе людей. Ми бачимо, наскільки Девон любить Кая і готова ради нього на все. Вона – з тих жінок, які не захотіли розлучатися зі своєю дитиною. Тобто єдина.
«Її діти були вогнями, які потребували пального, і вона готова була спалити геть усе, щоб вони продовжували жити».
Розділи з минулим і теперішнім чергуються, через що дуже цікаво складати пазли і дізнаватися, що сталося в минулому, хто такі книгоїди, що вони отримують від того, що їдять книги, як вони вибирають, які їсти, про їхні сім’ї. І як складалося життя нашої головної героїні до втечі з Каєм.
«Сильний і незалежний, як і вона. Морально травмований, як і вона. Її серце боліло. Що вона з ним зробила… Що вони зробили одне з одним…».
Знаєте, книгоїди не асоціюються з чимось злим. Так, до їхнього патріархального устрою є багато питань, але вони їдять книги, тому що така природа книгоїдів, вони не вибирали, ким народжуватися і що їсти. Вони – нова раса – такі ж, як вампіри, перевертні.
Це не просто фентезі про книжки. Воно – про материнство, біль утрати, фемінізм, пошук себе, комфортного життя (і чи можливе воно для таких, як вона), дружбу, любов, турботу.
Кожен точно знайде щось, що йому відгукнеться. Бо якщо копнути глибше, то ви побачите, що це не просто фентезі. В ньому стільки сенсів, над якими можна думати, пасхалок, переосмислень життя, яким ти жи/в, ла.
Я дуже раджу її прочитати і знайти щось для себе, подумати над своїм життям і життям героїв. Хоч тема не та, яка може принести задоволення (ну мені, звісно, навпаки 🤭), але мені дійсно було так затишно читати її і починати з неї новий рік. Ти на кілька вечорів пропадаєш із реальності війни (хоч і гатить ппо) і знаходиш спокій у цій історії, хвилюючись за героїню і водночас читаючи щось захопливе і оригінальне.
І це той рідкісний випадок, коли мені сумно, що це одиночна книга, а не серія, я б ще читала і читала про книгоїдів, сама будучи стільки років Книгожеркою і ні разу не спробувавши книгу на смак. Треба це виправляти 😏
«Коли Девон була молодою, їй не завжди хотілось їсти книжки, інколи вона хотіла їх читати, але головне – вона прагнула обирати книжки сама, власноруч вирішуючи, як формувати та підживлювати своє «я» ».
«Одного разу вона з’їла роман у стилі фентезі, розкішну та незвичну книгу, повну слів, від яких у неї запаморочилося в голові, і та містила схематичну карту вигаданих місць. Тоді вона здалась їй величезною, але й близько не була такою великою чи детальною, як розмаїття реального світу перед нею».
