Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід

Хочеться зрозуміти цю країну.
Кортить пов'язати між собою усі її червоні й чорні ниточки міцними вузликами і створити власне візерунчасте полотно національної самоідентифікації. Закарбувати останню і передати генетичним кодом.

ФОРМАльно книжка є збіркою репортажів та інтерв'ю, а також описом мистецького проєкту "Метамісто: Схід" тривалістю у півтора року, довжиною у 6 мандрівок Донеччиною та Луганщиною.

СУТНІСНО "Я змішаю твою кров з вугіллям" - детальне і глибоке дослідження не лише українського Сходу, а й пострадянськості як характеристики української реальності. Тож у ній часто йдеться про знайомі нам речі, такі собі баги ментальності, на фіксацію яких потрібен час.

Разом із тим у книжці купа купезна неочікуваних фактів про український Схід. До прикладу,
▪️про його етнічний колорит: греки, вірмени, євреї, румуни, лемки (!)
▪️про релігіозну першочергову закладку;
▪️про шахти та міфологеми шахтарських міст;
▪️про важливі історичні постаті, яких несправедливо оминають увагою.

Книга виявилась багатогранною настільки, що беручись за її читання щовечора, спочатку я гортала сторінки навпаки, назад до вже прочитаного. Гортаючи, поверталась до nota bene на полях і знову занурювалась у роздуми над виділеним.
За бажанням тут можна копатись і продовжувати власні дослідження окремих граней.

Читати цей нонфік складно. Часом через своєрідний виклад думок, часом через ваготу піднятих тем. Проте ціннісно те, що автору вдалось - "... поламати час, побороти його. Дати голос мертвим, а забутим історіям — світло. Розібратися з речами, які очевидні для старшого покоління і вправніших дослідників, але не зовсім очевидні для тих, хто виростав уже в інших системах координат".

Я давно хотіла цю книжку прочитати і зробити спробу зрозуміти український Схід. Донецьк і Луганськ-великі міста, які вже 10 років не такі, як нам би хотілося. Чому не зовсім коректно називати цей регіон Донбасом. Чому так сталося, що частина України відкололась. Багато запитань і мало відповідей.

Мені було цікаво читати про міста сходу, які завжди були чимось незвіданим , бо я незліченну кількість разів була в Європі, але жодного разу далі Києва та Одеси.
Вугільний регіон, який фактично утворили переселенці з різних частин колишнього союзу. Про місцеве населення та корінне.

Дуже цікаві паралелі з творами Еміля Золя, які я прочитала всі і дуже люблю.
У книжці також розповіді від відомих вихідців зі східного регіону, зокрема Сергія Жадана.

6 міст розказують нам свої історії - про минуле і сьогодення. І це мій перший крок зрозуміти, чому все відбувається саме так.
Книжка дуже важлива, насичена, але не зовсім проста. Рекомендую.

Хочете дізнатись про долі шахтарів на сході України, про життя людей там? Олександр Михед проведе нас стежками вже окупованих і не окупованих міст та сіл таких, як Лисичанськ, Костянтинівка, Покровськ, Сєвєродонецьк, Бахмут, Добропілля.

Ми познайомимося з інтерв’ю автора з Іваном Мініним (займався питаннями шахтарів), Ігорем Козловським, якого у 2016 році захопили в полон бойовики днр за проукраїнські погляди і звільнили аж через 11 місяців. Також зустрінемося ми тут і з Сергієм Жаданом та письменником Володимиром Рафєєнком.

З книги ми вкотре впевнимося, що там були сепари всю незалежність, однак і були люди, які хотіли жити в Україні. Трішки дізнаємось про події початку війни (я говорю саме про 2014 рік), але основним акцентом будуть позиції різних людей та життя шахтарів.

Не легко було читати те, як деякі нас ненавидять, як у них промиті мізки кацапнею і боляче було читати про міста і села, які зараз вже окуповані😢