Усі квіти Парижа

Хочеться звернути увагу на оформлення від видавництва. Мені подобається багато книг, але от книги саме Сари Джіо можна купувати, не читаючи анотацію, ну такі вже вони гарні.

Це вже четверта книга цієї авторки, яку я прочитала, і хочеться сказати, що наразі найсильніша для мене.
Паралельно йде два сюжети - теперішній час і 1943-1944. Висвітлюється Париж сучасний і окупований нацистами. Як же боляче було читати ті сторінки, багато тригерів та рефлексій. Але по-іншому не можна.
Загалом сюжет мені сподобався, не можу сказати, що все передбачувано, книга легко читається та викликає різні сильні емоції.

🗼Уявіть Париж 1943 року, окупований нацистами. Атмосферу лиха, що нагадує Дамоклів меч: він застигає у повітрі, а втім певності у завтрашньому дні немає в нікого

📎 «Лихо охопило Париж, як чума. І хоча є певна сила, щоб продовжувати жити далі — відправляти в школу дітей, наспівувати під ніс, поки їдеш на велосипеді, пекти хліб, грати на піаніно, складати квіти в букети, повертатися додому до комендантської години, – усе це видається фальшем, коли інших позбавили того ж права?»

▫️В цьому розбурханому світі, напівзруйнованих будівель і вщент знищених мільйонів мрій, живе Селін разом із батьком та маленькою донечкою Коззі. В них є все для щастя: затишна квартира, квітковий магазин, теплі страви на обід і вечерю, взаємоповага.

▫️Та одного дня тонкий лід реальності дає тріщину. Окупант Рейнгардт розбиває скляну вітрину крамниці, наводить безлад всередині й... Виводить жовту зірку на вікні, позаяк батько Селін має єврейське походження.

▫️Вони планують втечу, але й цей план не спрацьовує. Літнього тата забирають у табір, де його чекає смерть, а донечка Селін змушена переховуватися у таємній кімнаті під дошками підлоги... Схожою на нірку. Вони удвох в кублі ворога, який має владу впереміш із безкарністю. І все ж згодом їм вдасться вирватися із клітки, кожен сантиметр якої просочений кров‘ю, ранами, болем, залякуванням. Єдине, що їх врятувало, відсутність страху. Бо, за словами головної героїні, біль не тотожний йому.

▫️Згодом, вже у наші часи, в цій розкішній квартирі з ліпниною біля стелі й величезними вікнами, оселяється Керолайн. Художниця, яка віднаходить стос давніх невідправлених листів Селін до свого коханого Люка. Й вона за допомогою інших віднаходить всі ниточки цієї нерозказаної історії.

▫️Важко подумати, скільки таких історій зараз у нас. В Україні. Тих замучених рашистами людей, які ніколи не зможуть розказати про пережите. Тих, чиї страждання залишились у братських могилах.

📎 «Зрештою я повернувся на вулицю Клер, де жив із двоюрідною бабусею, яка вижила під час окупації, – повів він далі. – Ми вдавали, що нічого не змінилося, та насправді змінилося геть усе. По очах видно було, хто пережив трагедію. Та й досі видно...»

Ця книга стане однією з улюблених😍

Дві героїні, дві різні часові лінії. Одна втрачає пам'ять і просто намагається зрозуміти хто вона і що робить в Парижі ось уже три роки? А інша під час другої світової війни намагається врятувати свою сім'ю від німців.

Обидві історії дуже зворушливі. Від обох у мене краялося серце. Я навіть уявляти не хочу, як було їм обом. Що їх об'єднує так це точно неймовірна сила волі і любов до своїх дітей.

Дуже важко читати про всі ті жахливі події, які люди мали зносити, щоб вижити. Як цілі сім'ї гинули лише через свою інакшу віру. Як люди відвертались від них лише через те, що вони мали єврейське походження. Кожен боявся за своє життя... І кожен намагався врятуватися як міг...

Такі щемливі, відверті історії про любов до дітей. Жодне материнське серце не залишиться байдужим.

💜💜💜