"Погляд кохання" – це не просто роман про таємниці та кохання, це ще й історія про сім'ю, прощення та зцілення. Книга наповнена емоціями, вона змушує задуматися про важливі речі та цінувати кожну мить.
Анонім
Вибачте, але для мене це не історія кохання.
Пристрасті - так. Все, що відбувалось на Бора-Бора - гарно, ніжно, чуттєво. За це пару балів. Ще бал за занурення в жахи війни без опису її самої через поранених солдат.
Але ж ми говоримо про книгу в цілому. А вона описує зраду, метання від одного чоловіка до іншого: в коханні зізнаюсь тому, весілля плануватиму з тим, думатиму все життя про цього. Маєш родину, але пишеш любовні листи іншій - для мене це не ало.
А що вони взагалі зробили заради такого сильного, як нам подавали, кохання? Ніхто не намагався розставити крапки над і. Навіть коли твоє ніби-то кохання на відстані витягнутої руки, ти розвертаєшся і йдеш, бо він з іншою жінкою говорить.
Оці моменти, де він думає, що вона його не любить, а вона те саме про нього і у нас виходять мільйони років, злиті в трубу.
Можливо, частково тому мене і розізлила ця книга. Бо я прямо зараз бачу жінок і чоловіків, які попри тяжку розлуку під час війни шукають можливості зустрічі, вирішення питань між ними, чекають, вірять, а не кидаються до когось іншого або й зовсім забивають на тих, кого називають коханими. Та я і сама свого часу їздила в дєбрі цієї країни, щоб раз на кілька місяців пару годин за руку потримати своє кохання😅 А тут мені за кохання подають це бе-ме?
Крім всього іншого я не люблю, коли подібні кінцівки подають, як хепіенд. Все життя в спогадах, сумнівах, брехні іншим, а в кінці ми типу щасливі.
За подругу і прощення взагалі мовчу.
Написано просто, легко читається, сюжет і поведінка майже всіх героїв роздратували.
Анонім
Це не зовсім відгук, я не можу його написати, це мої почуття після прочитання.
Декілька років я свідомо уникаю сюжетів про Другу світову та Голокост. З дитинства це для мене була найболючіша тема, а останніми роками моя менталка вже просто не стягує (максимально через повномасштабне вторгнення). Я не знала, про ЩО ця книга. В анотації і близько немає натяку, там якось лайтово все написано, тому я зовсім не очікувала, що мені доведеться зіткнутися з жорсткими тригерами на тему воєнних злочинів.
Не уявляю, як пані Джіо, мати трьох дітей (як я) та мачуха ще трьох, писала цей сюжет. Бо моє жіноче та материнське серце, здавалося, зупинялося кілька разів під час читання. А в кінці я дуже плакала.
Мої співчуття нашим жінкам та дітям, які зараз знаходяться в російській окупації. Вічна пам'ять жертвам нацистської окупації.
Анонім
