Тигролови

Григорій Многогрішний — нащадок славного гетьмана Дем'яна Многогрішного, опиняється у спецешелоні смерті ОГПУ — НКВД. Його, як і усіх, везуть етапом на Колиму в лагеря. Але Григорій вирішує, що краще смерть, ніж неволя і на ходу вистрибує з потяга. Декілька днів він бреде по тайзі спраглий, голодний, виснажений і волею долі потрапляє в українську сім'ю, що давно осіла тут. Вони прийняли його як рідного, виходили і навчили полювати. Та минуле ніяк не хоче залишити хлопця у спокої. Роман частково автобіографічний - Багряного в 30-ті роки теж заслали в дальньосхідні табори, але він утік і блукав по тайзі, переховуючись в родинах українців. Вся книга побудована на символах та уособленнях, автор доступно і легко доніс до читача реалії тогочасної системи.

P.S. Мого дідуся вивезли юнаком на Донбас ґарувати на шахтах. Утримували в жахливих умовах, годували баландою. Він утік з товаришем і пішки йшов додому. Ночували у лісі, у копицях сіна, скиртах соломи, на цвинтарі між могилами, інколи добрі люди впускали до стодоли; пили воду з ровів та калюж... Та дідусь повернувся додому)

"Сміливі завжди мають щастя",- каже Іван Багряний.

Ця книга має бути прочитаною кожним.

"Скільки тієї мужності простої, скільки тієї певності, може, неусвідомленої, а звичайної, стихійної. І скільки тієї гордості волелюбної, природної, як оті могутні кряжі гір!"

У 1932 році був заарештований Іван Лозов'ягін (псевдонім - Багряний), близько року провів він за гратами, після чого був засуджений на 5 років заслання. Подальші події його життя дуже розмиті: втеча, переховування. Саме враження від цих подій увійшли в основу твору "Тигролови". Цей твір для себе я сприймаю як сеанс психотерапії для автора. Він мав якось пережити ці події і переживав як умів - пишучи.

Ось як сам Багряний відгукувався про твір.
"Я не просто писав, я - жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів".
Григорій у мисливстві намагався забути про все- про свою дурну долю, про невідоме майбутнє. Коли краще не думати, а жити, поки можна, дивитися на сонце, що сліпить сяючи в снігах, вдихнути вітер, що гойдає велетні кедри... За милуватися тією казкою зимової тайги, почути шим могучого Амура.
І на фоні цієї дикої, вільної краси письменник зіштовхує українську людину з її цінностями, життям, мріями з радянським стандартом.

Цей твір потрібно читати між рядками, там і можна знайти те, що заховав автор.
9 з 10

"У сміливих щастя завжди є"

🐯 Григорій Многогрішний - український інженер-авіатор. Йому лише 25 років, він ув'язнений, якого везуть етапом на Колиму. Найнебезпечніший злочинець, якому присудили 25 років каторги. Лише сміливість може його врятувати і подарувати надію іншим мученикам, які ще довго переповідатимуть легенду про гордого сокола, який не побоявся кинути виклик смерті.

Доля посміхається Григорію і дарує зустріч з українською родиною, прекрасними людьми, які приймають його, як рідного сина. Саме тут він отримує захист, людське тепло та життя без страху, болі та відчаю."То були дивні, чарівні ночі в казкових первісних пралісах, на бистрiй мерехтливій воді, на чорній воді з золотими арабесками".
Тут, на краю світу Григорія знаходить і кохання, ніжне почуття, в якому він не осмілюється зізнатися.

🐯Цей твір є автобіографічним. В його основу покладено зіслання Багряного на далекий Схід, в ГУЛАГ. Автор «Тигроловів» також був серед смертників. Йому вдалося втекти і майже два роки він жив iз тайгою одним життям, глибоко пізнав і полюбив цей далекий і суворий край та його мешканців, людей та тварин.

🐯Мені було дуже цікаво читати цю книгу. Тут є жахливий відчай, захоплюючі пригоди, людські цінності, щире кохання, неймовірна любов до рідного краю та відчайдушна хоробрість, яка кинула виклик усій тоталітарній системі.

В творі автор відкрито критикує, висміює радянську владу та сталінський режим. Роман дуже людяний, водночас - емоційний та патріотичний. Він наочно показує, що з несправедливістю можна та потрібно боротися. Бо лише здолавши ворога, отримаємо шанс на щастя у вільній та незалежній країні 💙💛

📌- Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи! Та з розпукою крізь стиснені щелепи:
- Жить!
- Відплатить!
... Або вмерти.