Дуже красива обкладинка, нюдово-яскрава, така, як я люблю. Сама книга щедро прикрашена ілюстраціями, наповнена поясненнями. Сторінки мають приємний кремовий відтінок. Текст написаний просто і легко. Одна проблема - тема не моя) На жаль.
Свого часу я прочитала (промучила) "Роксолану" Загребельного, "Яничари" та купу інших історичних романів. Мабуть наситилася) І не маю більше бажання читати про складну долю полонянок у гаремі. Тим більше, наші героїні, якщо про них написані романи, переборюють свої слабкості та стають сильними Валіде. І тут колесо історії починає обертатися знову.
"- Не плач, не плач, маленька, - жінка заходилася заспокоювати дівчинку. -Ну ж бо, годі! Годі! - її теплі долоні ніжно торкнулися мокрих дитячих щік. - Усі ми тут пережили те саме. Заспокойся й намагаюсь якнайшвидше пристосуватися до нового життя "
І наша Надійка (красива дівчинка-полончанка) вижила, призвичаїлася і стала Обраною. А потім, не питаючи її згоди, доля запропонувала безліч випробувань, які загрожували смертю і самій Надії, і близьким їй людям . Вистояла, витримала, перемогла
Але битва тут ніколи не закінчується, плести інтриги та розробляти стратегії, спираючись на ситуативних союзників, треба буде увесь час.
Чи готова вона? Побачимо. Бо попереду ще дві частини)
Читаю і пропоную тим, хто любить таку тематику, бо виконання дійсно на висоті.
Я з тих людей, хто не бачив ні одної серії турецьких серіалів «Величне століття», про Османську імперію XVII ст. теж маю дуже поверхові і обмеженні знання. Про Хатідже Турхан (Надію з Поділля) так взагалі і не чула.
Отже, початок 40-х років XVII ст., валіде Махлейкер Кьосем дарує своєму синові, султанові Ібрагіму Першому, дівчину з України, намагаючись таким чином втримати свою владу над молодим сином, який після тривалого ув’язнення у палаці і після вбивства його братів, став султаном, і як свідчать історичні джерела, мав проблеми із психікою та потенцією, що через певний час стало причиною його страти.
Через деякий час, в 1642 році, закохана Хатідже Турхан народила султану первістка Мехмеда, якому в недалекому майбутньому, ще дитиною, судилося стати султаном Мехмедом Четвертим. І хоча історичних відомостей про ранні роки перебування Хатідже у гаремі дуже мало, бо вона не брала участі у гаремних інтригах, як інші жінки Ібрагіма, але майстерність О.Шутко, як письменниці, і як мистецтвознавиці, допомогла заповнити ці прогалини картинами гаремного життя. І зробила це так яскраво, що читаючи роман, переносишся в ту епоху, у той побут, знаєш культуру та релігією тих людей, як власні. Для цього письменниця проробила колосальну підготовчу роботу, вивчила турецьку мову, відвідала турецькі архіви і опрацювала сотні архівних справ, опрацювала сотні праць турецьких, європейських та американських істориків, завдяки цьому максимально наблизила наше світобачення до способу життя людей Османської імперії.
На сторінках книжок О.Шутко ми побачимо реальний, а не вигаданий світ турецького гарему тих часів. Побут, інтриги, культура, релігія, політичні розклади в Османській імперії, процеси, які відбувалися на цих територіях, як імперія існувала і завойовувала території інших держав, як здійснювалося управління в цій державі, чому і як відбувалися заколоти, повстання, хто і як провокував і здійснював зміни в державі, реформи. Так, безумовно, це художній роман, тож тут є любовна сюжетна лінія, пригоди, заколоти, їх придушення, інтриги та певні сюжетні ходи, щоб тримати читача в напрузі. Та й написано гарною українською мовою, живо, легко, зрозуміло. Так що на перешкоді не стають незвичні турецькі імена, назви посад чи назви територій. Та для мене головною виявилася атмосфера, історичне і культурне підґрунтя роману. Бо пані Олександра дуже прискіпливо і ретельно прописала історичні, культурні факти в сюжет роману.
Попри те, що спочатку Хатідже кохала свого чоловіка, його жорстокість, божевілля, зради, загроза від нього життю та здоров’ю малому синові, все це відвернуло молоду дружину від чоловіка-султана. А незабаром не лише її, а й багатьох впливових посадовців, його було засуджено і страчено. Султаном було проголошено малолітнього сина Мехмеда. Але Хатідже, яка мала за звичаєм, стати валіде, тобто регентшею при синові, була ще занадто молода на думку посадовців та гарему, а свекруха Хатідже, мати Сулеймана, бабця Мехмеда, Махпейкер Кьосем ще мала забагато впливу, тож 21-річна Хатідже залишилася в тіні свекрухи. Але недовго.
Також цікавою виявилася історія брата Хатідже, Юсуфа-аги, якого султана зустріла випадково на базарі Константинополя. Так від нього вона дізналася про долю інших членів своєї родини на Поділлі. З часом він став вірним її вивідником серед турецьких можновладців. Окремими розділами в книжці розповідається про долю і інших жінок Ібрагіма, про дітей цих жінок, одна з них, дочка Ібрагіма, Фатіма, після смерті її матері, стане вихованицею та падчерицею султани Хатідже.
Цікаво було дізнатися і про долю багатьох інших знатних жінок гарему, про звичай віддавати заміж малих султан, для вирішення державних справ, деякі з них до п’ятирічного віку вже встигали вийти заміж 3 рази і стільки ж разів овдовіти, в деяких султан було до 7 і більше шлюбів за їх життя (як от у сестри султана Ібрагіма, султани Айше) За вимогою свекрухи, Хатідже та Ібрагім так само згідно звичаю, віддали заміж свою малолітню дочку, султану Атіке, вперше в 5 років за пашу Сери Кенана, який у минулому був українським козаком.
В романі використані реальні діалоги, взяті з історичних праць, подані чорно-білі ілюстрації, світлини, портрети історичних персон, все це з підписами і поясненнями, є посторінкові посилання з поясненнями до подій чи звичаїв, подані вірші Хюррем, Мухіббі, згадуються реальні листи Роксолани, дуже багато пояснень історичного та культурологічного характеру. В кінці роману додано 20 сторінок короткого викладу історичних подій з культурними вставками про епоху, суспільні звичаї, релігію, політику, посилання на історичні джерела, перелік історичних постатей сім’ї султана, посадовців, обслуги, прислуги гарему, пояснення тих чи інших звичаїв тощо. Це значно полегшило читання і було цікавим саме по собі.
