Більше нікому

🎨 "Немає правильних шляхів у цьому житті. Є лише твої шляхи, які можуть подобатись чи не подобатись оточенню. Але вони можуть піти на хрін, бо це твоє життя, ти його живеш".

🎨 Руслан Шовковий - пересічний хлопець, що живе своїм звичайним (нудним) життям. Робота в офісі, дім, який він ділить з другом. Ніяких пригод, різноманіття і розваг. Натомість купа таємниць у минулому, причому таємниць для самого Руслана.

🎨 Колись він був скандально відомим художником, відверті роботи якого коштували шалених грошей. Полотна хотіли всі, Шовкового хотіли всі. Епатажний митець із насолодою жив богемним життям з усіма витікаючими 🫣. А потім щось трапилось і все змінилось. Але що саме відбулося? Чому доля хлопця розвернулась на 180 градусів? Через що зараз навколо нього гинуть люди? Чому він такий самотній і розгублений? На ці питання не зможе відповісти навіть сам Руслан...він просто не пам'ятає! Причина?- спитаєте ви. Не скажу і не вмовляйте! Читайте книгу і поринайте в спогади разом з героєм.

🎨 Це моє перше знайомство з авторами і мені дуже сподобалось.Вийшов би непоганий фільм). Щоправда, не можу сказати, що трилерна складова тут відбулась на всі сто - досить швидко розгадала головну інтригу. Але головна тут не вона. Ця книга набагато глибша. Тут про відчуття себе у соціумі, про важливість суспільної думки та нашу залежність від неї, тут про стосунки між людьми. "Цей твір про те, на що здатна людина, якщо її довести до межі, не дати шляху для відступу й постійно змінювати її світогляд на свій смак"(цитата з післямови).

🎨 Отож книга мене зачепила і змусила задуматись над важливими речами, а це для мене найцінніше. Знайомство з авторами вважаю успішним. Написано зі смаком, дайте ще).

Психологічний трилер. Я такі книги люблю. Але тут було дуже багато подій в яких я плуталась🙈

Історія про молодого хлопця Руслана. Талант художника, гроші, кохана дівчина, виставки, визнання. Це все дуже швидко з'являється у нього, але цього йому замало... Дуже швидко Руслан стає залежним від наркотиків. Це руйнує його життя.

Через декілька років він працює звичайним офісним працівником і не пам'ятає всіх деталей свого повернення зі світу мистецтва. Його переслідують провали в пам'яті, постійне бажання щось замальовувати і вбивства...

Не можу сказати, що вражена чи здивована від прочитаного. Про хворобу Руслана зрозуміла відразу. Хоч як автори намагалися заплутати. І кінець книги теж передбачуваний. Єдиним несподіваним персонажем виявився друг Руслана Сержіо. А взагалі дуже схоже на американський фільм😂 Весь час поки читала книгу мене не покидала ця думка😂

Книгу краще читати не відволікаючись, бо легко загубити послідовність подій. І не чекати чогось грандіозного чи несподіваного😉

✒️ «Більше нікому» – просякнута напругою історія, котра емоційно струшує свідомість🍂

🤐Оприявнює те, що ми воліємо замовчувати, торкається ран, зцілює, дозволяє рефлексувати. У моїй голові намалювався опісля читання гостросюжетний трилер, бо екранізація була б фантастичною🎞

🤫Спойлер: головний герой – художник Руслан Шовковий, слава якого стала для нього самого суцільною несподіванкою. От по відчуттях схоже як стоїш на піщаному дні моря, начебто контролюєш рівень води, а потім раптова хвиля накриває із головою і ти втрачаєш відчуття земного тяжіння. Стихія демонструє власну непереборну силу, зусібіч тиснучи на механізми страху та усвідомлення її вищості над тобою🌊

• Ти можеш перемогти, якщо не піддашся напливу паніки, а можеш бути поглинутим. Шовковий теж стояв перед цим вибором!

🎨Виставки, пафосні тусовки закритого типу, відчуття себе частинкою «еліти», тяга до шкідливих звичок – це все стало атрибутами його життя. Він порвав із коханою Веронікою, викинув деякі зі своїх робіт... А далі – провал у пам‘яті❌ Хто ж він тепер?!

❓Вбивця неповнолітньої дочки депутата Магдини Глинської, з місця злочину над якою зникла одна з його картин?! Є тисячі знаків питань, друг Сержіо поруч й багато паволоки туману. Отож, розв’язати всі вузлики залишаю вам як читачам.

🖋Особисто для мене у цій книзі було щось більше за сюжетну лінію. Тут піднято повно табуйованих тем, одна з яких – газлайтинг як різновид «витонченого» психологічного насилля. То коли тобі плюють в очі, а переконують що це травневий дощ й «турботливо» опісля розкривають парасолю. Коли душать опікою. Коли не залишають простору для твого «Я».

▫️Ба більше, коли ділять тебе на «погану» й «добру» особистості. Нумо, згадаймо як багато втекли, коли ми давали волю справжнім емоціях? Як багато тих, хто поруч лише тоді, коли все добре й ми в гуморі. Коли при грошах, то ця кількість збільшується в рази.

🖋І все ж, так важливо сприймати себе самому без поділу на успіх і провал, без самобичування, без обвішування чужими судженнями. Цінувати тих, хто не змушує нас грати роль. З ким комфортно як у музеї з високою стелею, так і в горах при багатті, з нанизаними на палиці клаптиками картоплі.

▫️Бо найгірше – одягти маску, котра може прилипнути до обличчя назавше. Маску соціального схвалення, ідеального співробітника, бездоганної дружини. Бо під нею можна легко задихнутися. Втратити унікальність і себе.