Є книжки, які, насправді, набагато краще самому прочитати, аніж намагатися вичленувати якусь думку про них зі слів інших. «Легенда про зміїне серце, або друге слово про Якуба Шелю» Радека Рака – беззаперечно такий твір. Його немає сенсу намагатися переказати, його треба просто пережити і пропустити крізь себе: настільки метафоричний, магічний, еротичний, темний, хтивий, брудний, кривавий, хтонічний і красивий текст (насправді, до нього можна безкінечно підставляти всілякі прикметники – емоцій тут вистачить на всі епітети) просто потрібно пропустити крізь себе. Він у жодному разі не підійде вам, якщо ви розраховуєте на легку казку – книжка потребує ретельного зосередження в себе, такого, щоб ви могли відрізняти найтихіші лісові шурхотіння та зміїне сичанння у відтінках слів, які перед вашим носом переплітає автор. Радек Рак зробить вас свідком повстання, в якому хам і пан намагатимуться зрозуміти, де кому місце (якщо ви все ж вже прочитали книгу, то зрозумієте, що речення це має подвійне значення), і все це – серед могучих пралісів, які ховають у своїх нутрощах найтемніші секрети та найдревніших його мешканців, і Рак проведе і познайомить нас із ними настільки, наскільки вони самі дадуть собі показатися.
Мої особисті враження? Це, однозначно, не найлегший текст, який мені доводилося читати: попри його невеликий обсяг (300 сторінок) моє читання затягнулося на декілька тижнів. Але поспішати, читаючи цю історію, і не хочеться: описи, діалоги, маленькі, але такі важливі для сюжету дрібнички, хочеться тільки смакувати і розтягувати. Радек вміло орудує словом і поєднує красиве з огидним настільки майстерно, що це пробуджує в тобі самому якісь дивні, ледве не мазохістичні чуття: що-що? Черговий епізод із різнею, які завершиться статевим актом зі змієподібною істотою? Дайте два!
Темп оповіді наче й неспішний та інертний, але Радек так хвацько підносить у вас інтерес своїми метафорами, жорстким гумором, систематичною різаниною, красивими описами природи, що опиратися йому стає просто важко – хочеться в тексті залишитися і ніколи його не покидати. Окремий уклін перекладачу за настільки «смачний» текст – дарую йому своє серце так, як його дарують персонажі цієї історії.
Коротко про враження під час читання: «Моя справа затемнювати те, що ясне, і скаламучувати те, що прозоре».©️
Як же смачно написана ця книга. Тут яскраві описи, купа смішних фраз та проникливих цитат, багацько явних та прихованих посилань на відомі сюжети, картини, події.
Моменти, які ти впізнаєш не тому, що це вже було, а тому що воно якесь таке близьке і наче знайоме - десь відголосок легенди, десь мотив казки з дитинства…
А який тут кайфовий кіт Замазура.
От чесно, можна читати заради цього кота.
Тільки не варто чекати якихось відповідей чи ясності.
Це книга химерний магічний реалізм, де все перекручено, вивернуто і місцями ти думаєш «що взагалі відбувається і чому?».
Так, за основу взята реальна історична подія, але насправді це взагалі не важливо, бо головна сама подорож, а не її мета. Хоча фінал трошки розставляє на свої місця деякі моменти, питання все ж лишаються і подумки я ще довго поверталась до окремих сцен.
І я точно перечитаю цю історію ще раз. Чи двічі. А може й тричі.
Щоб знайти непомічене та по новому глянути на героїв.
«Легенду про зміїне серце» варто читати з кимось. Щоб знаходити нові сенси, непомічені деталі та обовʼязково обговорювати в процесі.
🐉 Книжкова Драконка
Моє перше знайомство з автором, і як на мене, дуже вдале. Якщо ви прихильник жанру містичного реалізму, то можливо і вам книжка теж сподобається. Бо в ній дуже майстерно переплетено реальне складне життя польського селянства 19 століття (дуже близьке до життя українського селянства у той же час, тому і дуже зрозуміле українському читачеві) і магія, чари, легенди, вірування, забобони, потойбічне.
В романі неймовірно образна, насичена, густа, яскрава мова, гарна стилістика – все це принесло чудовий результат, коли кожний абзац настільки на своєму місці, кожен опис, кожен діалог доречний, кожний відступ зі словами автора не показово повчальний, а дуже влучний.
В книжці багато іронії, місцями сарказму, саме ними автор прикриває нелегке життя хамів при дворах і в селах дідичів, щоб читач не знидівся і не покинув читати емоційно важкий текст. Бо в романі багато насильства, смертей, несправедливості, голоду, бідності, пиятики, лайки, невдоволення, мізогінії і всього того, що повною мірою відчувала на своїй шкурі люди 19 століття. Але були ті, хто хотіли змінити усталений порядок, хто повстаннями, а хто і чарами.
Прототипом головного героя є реальна особа Якуб Шеля, що був ватажком повстання проти дідичів і реальне повстання, яке має назву «Галицька різанина». Боялася, що твір буде схожим на наші романи про Олексу Довбуша, бо певні схожі риси і між повстаннями і між постатями є. Але автор порадував, вибравши зовсім інший стиль і зовсім інші наративи для свого роману. Завдяки тому, що оповідь постійно ведеться різним темпом, постійно в реальність вписуються потойбічні сили, герої, міфи, читачеві зовсім не має коли нудьгувати, бо деколи події розвиваються так стрімко, що аж дух перехоплює, два-три абзаци і вже пройшло декілька років і з героями трапилося безліч подій. Оця стрімкість подекуди нагадувала з’їзд з високої льодової гірки без страховки.
А ще в романі є Бог, Лихий чоловік, Мрук, Зміїний Король, відьми, чорти, говірливі коти та півні, люди-змії, статуї, які говорять та їздять, а ще любов, мрії, неймовірна природа Буковини, гори, легенди, які справджуються і міфи, які зовсім і не міфи. Є переродження, підземний світ, країна померлих, обмін душами чи то тілами, воскресіння, добро і зло у вічному двобої і вічному взаємозв’язку, і багато іншого незбагненного і неочікуваного. Книжка викликала шквал емоцій і від сюжету, і від вчинків героїв, і підігріла цікавість до того історичного періоду. Є в книжці і згадки про Україну, подорож до Львова, роздуми про українську мову.
Для мене одним з критеріїв гарної літератури є те, що в процесі читання хочеться певні цитати виписати та запам’ятати для себе. З цієї книжки Радека зробила майже 30 виписок для себе.
Але якщо у вас є фобії щодо змій, павуків, чи вас зараз тригерять вбивства, насильство, пиятика, або ж лайка, то напевне книжка не для вас. Бо з пісні слів не викинеш, в цьому тексті без цього всього не було б і такої неоднозначної історії, неоднозначних персонажів і тих емоцій, які ця історія викликає у читача.
А ще Радек Рак дуже великий прихильник України і допомагає українським біженцям.
І наостанок кілька цитат, які мені сподобалися:
- Повідають, що розказування казок – це заняття для дурнів. Більшими дурнями є лише ті, хто ці вигадки слухає.
Хамом кидає і мотає все його життя. Хам – це листок на вітрі, солом’яний сніп, хвиля на поверхні ставу. Можливо, що з панами й відьмами так само, але вони вдають, що інакше, що це вони уярмлюють вітер, як норовисту кобилу, й кажуть йому віяти, куди самі схочуть; не знаю, ніколи я не був паном ані чарівником. Іноді, одначе, коли я такий п’яний, що аж тверезий, то являється мені в цьому безглузді якийсь глузд, непевний, як нитка бабиного літа. Гризе він мене і не дає спокою. Тоді я славлю Бога, який часом ніби є, а часом його немає, що створив він мене хамом і наказав вести хамське життя. Бо коли ти дозволяєш, щоб вітер тобою шарпав, коли сам станеш шарпанням, тоді ти вже не листок, а камінь, а камінь є створінням досконалим, і ніщо його не хвилює.
Повідають, що жити – це завжди краще, ніж не жити, але Якуб лежав під дубом, і не жив, і не було йому погано… І не знає, живе він чи не живе, бо що ж воно значить: жити?
…немає у світі ніякого ладу, порядку, ані цілеспрямованості, бо будь-який лад, порядок і цілеспрямованість – це тільки ілюзія. З цього чітко випливає, що люди кожного дня є кимось іншим, ніж були вчора.
