Радек Рак

Це, мабуть, найспецифічніша книга, яку я читала в своєму житті. Атмосферна історія, з прекрасними описами, де є купа міфічних створінь, магії. Проте разом із тим багато жорсткості. Чи сподобалась вона мені? Сказати доволі важко, бо ця книга дійсно доволі дивна та химерна. Мабуть, більше так, аніж ні. Це був дійсно цікавий досвід.
Цю книгу зрозуміє не кожен, проте точно знайдуться ті, хто буде в захваті від неї.

Це без перебільшення, алхімія слів і почуттів, що переплітає історію, міф і магію у незвичному, навіть химерному ритмі. Книга, яку неможливо звести до простої казки чи історичного роману. Вона наче створена, щоб збивати вас із пантелику і водночас тримати у тенетах свого чаклунського світу.

Що мене зачепило найбільше — це сам герой, зміїне серце, яке в кожного із нас б'ється по-різному. Майстерно переплетене справжнє і фантастичне, тому іноді важко зрозуміти, чи ти читаєш про давні часи, чи насправді заглядаєш у своє серце, шукаючи відповідь на питання: а що таке справжня людська природа?

Ця книга схожа на пісню, яку співають вогні над болотами: трохи лячно, трохи незрозуміло, але відвести очей — неможливо.
Якщо ви шукаєте щось абсолютно нове — щось, що неможливо розкласти на прості відповіді, книга може стати вашим викликом. Але пам'ятайте: ви не будете колишнім після цієї подорожі.

Коротко про враження під час читання: «Моя справа затемнювати те, що ясне, і скаламучувати те, що прозоре».©️

Як же смачно написана ця книга. Тут яскраві описи, купа смішних фраз та проникливих цитат, багацько явних та прихованих посилань на відомі сюжети, картини, події.

Моменти, які ти впізнаєш не тому, що це вже було, а тому що воно якесь таке близьке і наче знайоме - десь відголосок легенди, десь мотив казки з дитинства…

А який тут кайфовий кіт Замазура.
От чесно, можна читати заради цього кота.

Тільки не варто чекати якихось відповідей чи ясності.
Це книга химерний магічний реалізм, де все перекручено, вивернуто і місцями ти думаєш «що взагалі відбувається і чому?».
Так, за основу взята реальна історична подія, але насправді це взагалі не важливо, бо головна сама подорож, а не її мета. Хоча фінал трошки розставляє на свої місця деякі моменти, питання все ж лишаються і подумки я ще довго поверталась до окремих сцен.

І я точно перечитаю цю історію ще раз. Чи двічі. А може й тричі.
Щоб знайти непомічене та по новому глянути на героїв.

«Легенду про зміїне серце» варто читати з кимось. Щоб знаходити нові сенси, непомічені деталі та обовʼязково обговорювати в процесі.

🐉 Книжкова Драконка

В літературі, поміж іншого, я дуже ціную власний, унікальний голос автора і ні на що не схожий стиль оповіді. Звісно, письму поляка Радека Рака, який створює неймовірні тексти на перетині магічного реалізму та фентезі, притаманні не лише ці чесноти, бо є там і магія оповіді про закинуте в часі і просторі невеличке гірське село у Карпатах, є там і магія народних повір’їв та химерних казок, які колись знали лише мешканці таких гірських карпатських сіл, а тепер знає і Радек Рак – йому їх розповів його дід, а вже письменник розповідає їх нам. Взагалі ця повість вся просякнута магією, яка діє на різних рівнях і різним чином, але магія ця позбавлена дешевої шаблонної фентезі-атрибутики, бо, вочевидь, вона є справжньою, вірніше була колись в тих місцях і в ті часи, про які оповідає Радек Рак.

Якщо ж геть коротко про те, на що це схоже, то під певним кутом зору «Покликання Івана Мровлі» можна сприймати як польську відповідь на «Сто років самотності» Маркеса, але, все ж, при всій повазі до іменитого колумбійця, «Покликання Івана Мровлі» мені подобається більше.

Ця книга затягнула мене з головою і причарувала своїм стилем і красою мови - перш за все.

Мені дуже не хотілося, щоб вона завершувалась.

Тож ще в процесі читання я вирішила, що знайомство з автором на цьому точно не завершиться.

Суворе, насичене фолк-фентезі, з неперевершеною темною і химерною атмосферою. Таке густе, вʼязке, тянуче, що в ньому буквально потопаєш.

Але найбільше мене вразила мова автора, блискучий стиль, відшліфований до найменших деталей, з тонким гумором і товстим стьобом, з купою шикарних художніх прийомів, такий, що хочеться розтягнути на цитати буквально всю книгу.

Вона написана настільки шикарно, що сюжет відтсупає на другий план, і хочеться просто насолоджуватися мовою.

Хочеться, щоб це тривало, тривало і ніколи не завершувалось…

Що ж до сюжету - в основі своїй це темна казка про кохання і прагнення простого селянина докорінно змінити своє життя у той історичний період, коли здатна на це хіба магія.

Тут є купа відсилок до реальних історичних подій, але насправді історію можна цілком сприймати буквально, не заглиблюючись в ці нюанси. Своїх чар вона від того не втратить.

А от міфологія тут дуже цікава, в чомусь впізнавана, а в чомусь унікальна.

Головний герой - простий парубок, що понад усе прагне кохання дівчини, але дівчина обирає пана, бо той може запропонувати їй все. Тож наш герой віддасть своє серце коханій (буквально), а тоді відправиться за край світу, щоб отримати владу і вибороти прихильність дівчини.

Але все це звучить просто і звично лише на словах, бо хоч тема не нова, Радек Рак написав про це так, як ніхто інший.

Текст непростий, іноді можна потонути у метафорах і витках сюжету, але що абсолютно точно неможливо - то це відірватись від нього. Це надзвичайно захопливо, цікаво, непередбачувано в нюансах, хоч деякі загальні витки сюжету і типові.

В історії є дуже тригерні епізоди, в тому числі історично тригерні для українців. Та і емоцій взагалі не бракуватиме.

І читати це суцільна насолода. Я наполегливо рекомендую поціновувачам серйозного фентезі і тим, хто любить глибокі метафоричні історії з гарною мовою.

Є книжки, які, насправді, набагато краще самому прочитати, аніж намагатися вичленувати якусь думку про них зі слів інших. «Легенда про зміїне серце, або друге слово про Якуба Шелю» Радека Рака – беззаперечно такий твір. Його немає сенсу намагатися переказати, його треба просто пережити і пропустити крізь себе: настільки метафоричний, магічний, еротичний, темний, хтивий, брудний, кривавий, хтонічний і красивий текст (насправді, до нього можна безкінечно підставляти всілякі прикметники – емоцій тут вистачить на всі епітети) просто потрібно пропустити крізь себе. Він у жодному разі не підійде вам, якщо ви розраховуєте на легку казку – книжка потребує ретельного зосередження в себе, такого, щоб ви могли відрізняти найтихіші лісові шурхотіння та зміїне сичанння у відтінках слів, які перед вашим носом переплітає автор. Радек Рак зробить вас свідком повстання, в якому хам і пан намагатимуться зрозуміти, де кому місце (якщо ви все ж вже прочитали книгу, то зрозумієте, що речення це має подвійне значення), і все це – серед могучих пралісів, які ховають у своїх нутрощах найтемніші секрети та найдревніших його мешканців, і Рак проведе і познайомить нас із ними настільки, наскільки вони самі дадуть собі показатися.
Мої особисті враження? Це, однозначно, не найлегший текст, який мені доводилося читати: попри його невеликий обсяг (300 сторінок) моє читання затягнулося на декілька тижнів. Але поспішати, читаючи цю історію, і не хочеться: описи, діалоги, маленькі, але такі важливі для сюжету дрібнички, хочеться тільки смакувати і розтягувати. Радек вміло орудує словом і поєднує красиве з огидним настільки майстерно, що це пробуджує в тобі самому якісь дивні, ледве не мазохістичні чуття: що-що? Черговий епізод із різнею, які завершиться статевим актом зі змієподібною істотою? Дайте два!
Темп оповіді наче й неспішний та інертний, але Радек так хвацько підносить у вас інтерес своїми метафорами, жорстким гумором, систематичною різаниною, красивими описами природи, що опиратися йому стає просто важко – хочеться в тексті залишитися і ніколи його не покидати. Окремий уклін перекладачу за настільки «смачний» текст – дарую йому своє серце так, як його дарують персонажі цієї історії.