Моє перше знайомство з автором, і як на мене, дуже вдале. Якщо ви прихильник жанру містичного реалізму, то можливо і вам книжка теж сподобається. Бо в ній дуже майстерно переплетено реальне складне життя польського селянства 19 століття (дуже близьке до життя українського селянства у той же час, тому і дуже зрозуміле українському читачеві) і магія, чари, легенди, вірування, забобони, потойбічне.
В романі неймовірно образна, насичена, густа, яскрава мова, гарна стилістика – все це принесло чудовий результат, коли кожний абзац настільки на своєму місці, кожен опис, кожен діалог доречний, кожний відступ зі словами автора не показово повчальний, а дуже влучний.
В книжці багато іронії, місцями сарказму, саме ними автор прикриває нелегке життя хамів при дворах і в селах дідичів, щоб читач не знидівся і не покинув читати емоційно важкий текст. Бо в романі багато насильства, смертей, несправедливості, голоду, бідності, пиятики, лайки, невдоволення, мізогінії і всього того, що повною мірою відчувала на своїй шкурі люди 19 століття. Але були ті, хто хотіли змінити усталений порядок, хто повстаннями, а хто і чарами.
Прототипом головного героя є реальна особа Якуб Шеля, що був ватажком повстання проти дідичів і реальне повстання, яке має назву «Галицька різанина». Боялася, що твір буде схожим на наші романи про Олексу Довбуша, бо певні схожі риси і між повстаннями і між постатями є. Але автор порадував, вибравши зовсім інший стиль і зовсім інші наративи для свого роману. Завдяки тому, що оповідь постійно ведеться різним темпом, постійно в реальність вписуються потойбічні сили, герої, міфи, читачеві зовсім не має коли нудьгувати, бо деколи події розвиваються так стрімко, що аж дух перехоплює, два-три абзаци і вже пройшло декілька років і з героями трапилося безліч подій. Оця стрімкість подекуди нагадувала з’їзд з високої льодової гірки без страховки.
А ще в романі є Бог, Лихий чоловік, Мрук, Зміїний Король, відьми, чорти, говірливі коти та півні, люди-змії, статуї, які говорять та їздять, а ще любов, мрії, неймовірна природа Буковини, гори, легенди, які справджуються і міфи, які зовсім і не міфи. Є переродження, підземний світ, країна померлих, обмін душами чи то тілами, воскресіння, добро і зло у вічному двобої і вічному взаємозв’язку, і багато іншого незбагненного і неочікуваного. Книжка викликала шквал емоцій і від сюжету, і від вчинків героїв, і підігріла цікавість до того історичного періоду. Є в книжці і згадки про Україну, подорож до Львова, роздуми про українську мову.
Для мене одним з критеріїв гарної літератури є те, що в процесі читання хочеться певні цитати виписати та запам’ятати для себе. З цієї книжки Радека зробила майже 30 виписок для себе.
Але якщо у вас є фобії щодо змій, павуків, чи вас зараз тригерять вбивства, насильство, пиятика, або ж лайка, то напевне книжка не для вас. Бо з пісні слів не викинеш, в цьому тексті без цього всього не було б і такої неоднозначної історії, неоднозначних персонажів і тих емоцій, які ця історія викликає у читача.
А ще Радек Рак дуже великий прихильник України і допомагає українським біженцям.
І наостанок кілька цитат, які мені сподобалися:
- Повідають, що розказування казок – це заняття для дурнів. Більшими дурнями є лише ті, хто ці вигадки слухає.
Хамом кидає і мотає все його життя. Хам – це листок на вітрі, солом’яний сніп, хвиля на поверхні ставу. Можливо, що з панами й відьмами так само, але вони вдають, що інакше, що це вони уярмлюють вітер, як норовисту кобилу, й кажуть йому віяти, куди самі схочуть; не знаю, ніколи я не був паном ані чарівником. Іноді, одначе, коли я такий п’яний, що аж тверезий, то являється мені в цьому безглузді якийсь глузд, непевний, як нитка бабиного літа. Гризе він мене і не дає спокою. Тоді я славлю Бога, який часом ніби є, а часом його немає, що створив він мене хамом і наказав вести хамське життя. Бо коли ти дозволяєш, щоб вітер тобою шарпав, коли сам станеш шарпанням, тоді ти вже не листок, а камінь, а камінь є створінням досконалим, і ніщо його не хвилює.
Повідають, що жити – це завжди краще, ніж не жити, але Якуб лежав під дубом, і не жив, і не було йому погано… І не знає, живе він чи не живе, бо що ж воно значить: жити?
…немає у світі ніякого ладу, порядку, ані цілеспрямованості, бо будь-який лад, порядок і цілеспрямованість – це тільки ілюзія. З цього чітко випливає, що люди кожного дня є кимось іншим, ніж були вчора.