Людина, яка померла двічі

Отже, чергова книга на шляху до активної старості. Ця компанія не молодих, але суперактивних людей мені пасує, бо вони, на відміну від членкинь Марлівського кримінального клубу, п'ють не скотч, а вино. А це ж мій напій) Хоча займаються ці дві жінки та два чоловіки, залучаючи своїх знайомих і друзів, тим самим - розкривають злочини, а інколи і запобігають їм

Отже, це друга книга про членів "Клубу вбивств по четвергах" і ця мені сподобалася більше. Бо тут будуть колишні чоловіки - аґенти М-15, діючі аґенти М-15 і М-16 (у чому відмінність я не зрозуміла), звичайно ж поліція, мафія, торгівці наркотиками, підлітки - злочинці і гарні люди, зовні схожі на злочинців, викрадені діаманти та кілька трупів. А головним у цьому вінегреті для мене був чудовий гумор, який домінував над усім.

А наші невгамовні майже і уже 80-річні пенсіонери дивували своїм завзяттям і кмітливістю.

А ще я зрозуміла чітко: за правилами не грає ніхто, різняться лише цілі.

"- От бачите, - каже Жоржина. - Я не хочу переступати через правила. Мене це не захоплює. А вас захоплює, так?
- Так, погоджується Елізабет.
- А мене ні. Я через це тривожуся. І вся моя робота - постійне переступання через правила".

Єдиним недоліком для мене у цій книзі, як і у багатьох подібних, є недостатня динамічність розвитку подій, але, коли вам за 80, можливо, це і нормальний темп)

Тому зважайте, якщо хочете, на цей недолік, але у цілому рекомендую поціновувачам класичних детективів з гарним гумором (отримала майже естетичну насолоду).

Хоч я і всім серцем полюбила цю тусовку жвавих стариганів, які обожнюють хороші вбивства (а краще два 😅), ця книга мені сподобалася менше за попередню. І причина цьому те, що якось аж надто легко наші знайомі поліцейські переступають лінію закону не один раз. І начебто можна порадіти, вони мстять злочинцям за скривджених друзів. Але якось зовсім без принципів ця парочка до закону.

Та й кримінальна лінія якась на мій погляд недолуга. Якщо в першій частині було цікаво поступово розкривати таємниці, то тут все несеться наче локомотив без гальм.

Я не можу сказати, що книга погана, бо тут мої улюблені старигані-фанати вбивств. Вони мене розчулюють і тішать. Я б хотіла мати таких друзів в старості, які ще мають жагу до пригод. Джой в цій книзі має блискучий чорний гумор, який я обожнюю. Вона тут засяяла. Тут є динаміка і моє улюблене "катюзі по заслузі" - дуже люблю коли справедливість перемагає.

Але детективна лінія на мій смак слабша, все так легенько і швиденько складається.

До речі, скоро вийде екранізація першої книги на Нетфлікс з Хелен Міррен і Пірсом Броснаном. Дуже чекаю, бо коли читала я дуже хотіла, щоб цю серію екранізували.

Незважаючи на голосне формулювання жанру - детектив, книга легка, дотепна (хоч гумор переважно і чорний), з рідкісними вкрапленнями смутку. Адже головні герої - пенсіонери, які багато чого побачили на своєму життєвому шляху - як хорошого, так і поганого.

Головна особливість роману саме персонажі та атмосфера. Детективна лінія не дуже складна, хоч і добре прописана - щоразу автор намагався направити читача на хибний слід. Не варто забувати, що це саме cozy mystery і за кривавими, динамічними історіями не сюди.