Останній демон. Кн 4

Якби книжки серії "Клуб убивств по четвергах" були святом, я б хотіла, щоб воно не закінчувалося.

Не хочу наврочити, але це четверта книжка і вона така ж крута, як і попередні. При цьому, картинка рухається, герої прогресують і відкриваються з нового боку, а сюжет цікавий. Як Осман це робить?

"Щоб наступний рік минув без убивств" - гарний тост, але то є ХА! Тому що в цій книжці їх буде так багато, що Ібраґіму доведеться скласти табличку "хто ще живий/хто вмер". А почнуться вони зі смерті Кулдеша, який не встиг з'явитися і минулій частині, як його застрелили. Так як він друг Стівена, чоловіка Елізабет, друзі беруться за справу. І то буде небезпечно для всіх тих наркобаронів і торговців підробок антикваріату, адже Клуб убивств по четвергах крутіше поліції і спецвідділу.

До речі, вбивць буде теж декілька і я вгадала тільки одного з них.

Мені подобається те, як Осман в кожній книзі розкриває окремих персонажів. Така тендітна і наївна Джойс виявляється ще тим міцним горішком, а затята лідерка Елізабет навпаки постає такою до сліз вразливою зі своєю історією кохання та Стівеном. Про Рона було небагато, хоча й він вчиться будувати стосунки з Пауліною. А от Ібраґім нарешті відкриє таємницю свого такого короткого, але щасливого кохання. Взагалі, в цій частині багато на темі любови буде зосереджено і то дуже красиво і, звісно, сумно.

Це не просто розважальні книжки про стареньких, що граються в детективів. На тому фоні чутливі теми, зокрема, й деменція. Стівен та Елізабет 💔.

Я щаслива, що є ця прекрасна серія, в яку я безповоротно закохана. І в подяках Осман пише, що буде продовження, тож я вже чекаю.

Цей цикл читається у мене по-різному: деякі книги цікаві, з деякими я мордуюся. Ця пішла легенько. Вірогідно, допомогли просто абсурдні ситуації, які я у реальному житті не можу навіть уявити. Бо британські злочинці, не дивлячись на свій статус, такі джентельмен. І леді)

Наші "юні" (за 80 років) детективи і раді б зупинитися (навіть загадують таке бажання на Новий рік), але нічого не виходить. Чи то загадування було за іншим часовим поясом, чи то не сильно вони старалися, але знову вбивство. До того ж - їхнього знайомого. А почалося усе з горщика з афганським героїном, який дали тому на зберігання. Горщик зник, а знайомого, як я вже сказала, вбили.

Але, враховуючи велике коло потенційних вбивць, розслідування було цікавим, тим більше, що у наших головних героїв поруч з розслідуваннями завжди на чільному місці стоїть кохання. У кожного своє, різне, але таке щире.

"— Я не знаю, чому ми є на цьому світі, — говорить Стівен. — Справді не знаю. Але якби хотів знайти відповідь, то почав би з того, як сильно тебе кохаю. Я впевнений, що відповідь десь там. Впевнений. Там у холодильнику ще лишилось пів літра, але цього не вистачить. Ти розумієш, що я іноді забуваю, що люблю тебе?
— Аякже, — каже Елізабет."

На цей раз у романі є усе: і смішне, і трагічне, і моральне, і аморальне. Життя таке бентехне ...