Нові відгуки

Книжка легка у прочитанні. Захопливий детектив, який тримає інтрингу до кінця. Убивцю відгадала, проте мотиви виявилися зовсім іншими. Загалом роман сподобався. Тут хороший та дотепний гумор.

Гумор + детектив з легким нальотом трилеру + відзначні персонажі + легка мова написання = будь-який з романів Річарда Османа про Клуб. Надзвичайно легкі і веселі пригоди підстаркуватих детективів-аматорів — ідеальне чтиво для будь-кого 10\10

Це друга частина циклу і якщо перша була для мене ну непогано, то ця прям вау!. Клуб пенсіонерів-детективів з чудовими дотепними діалогами, а життєвий досвід і нестандартне мислення головних героїв роблять розслідування ще більш цікавим. Автор майстерно поєднує детективну сюжетну лінію з елементами комедії та сатири і іронічними соціальними коментарями. Книга доволі легка і цікава, завдяки несподіваним поворотам сюжету та хитрому плану злочинця. Ну а мила атмосфера невеликого англійського містечка створює живий і реалістичний фон для розгортання подій. Залюбки продовжу читати цю серію і з нетерпінням чекаю на екранізацію!

Хоч я і всім серцем полюбила цю тусовку жвавих стариганів, які обожнюють хороші вбивства (а краще два 😅), ця книга мені сподобалася менше за попередню. І причина цьому те, що якось аж надто легко наші знайомі поліцейські переступають лінію закону не один раз. І начебто можна порадіти, вони мстять злочинцям за скривджених друзів. Але якось зовсім без принципів ця парочка до закону. Та й кримінальна лінія якась на мій погляд недолуга. Якщо в першій частині було цікаво поступово розкривати таємниці, то тут все несеться наче локомотив без гальм. Я не можу сказати, що книга погана, бо тут мої улюблені старигані-фанати вбивств. Вони мене розчулюють і тішать. Я б хотіла мати таких друзів в старості, які ще мають жагу до пригод. Джой в цій книзі має блискучий чорний гумор, який я обожнюю. Вона тут засяяла. Тут є динаміка і моє улюблене "катюзі по заслузі" - дуже люблю коли справедливість перемагає. Але детективна лінія на мій смак слабша, все так легенько і швиденько складається. До речі, скоро вийде екранізація першої книги на Нетфлікс з Хелен Міррен і Пірсом Броснаном. Дуже чекаю, бо коли читала я дуже хотіла, щоб цю серію екранізували.

Перші 90 сторінок мене дратувало як перескакує оповідь з одного на інше. Можливо це такий задум, наче цю історію справді розказує старенька людина, бо вони часто так роблять в житті. А, можливо, я була не в гуморі, щоб оцінити цей стиль. Головне, що далі пішло веселіше, історія стала більш структурованою і логічною, а події розгортались доволі динамічно. Історія про літніх людей, які не просто допитливі, а конкретно лізуть в розслідування 😅 Але описано якось так, що їх не хочеться за це придушити ні читачу, ні двом поліцейським детективам, які ведуть справу. Убивств і загадок тут хоч відбавляй. Я не дуже звертала увагу чи є до чого прискіпуватись в деталях і сюжеті, по-перше, бо читала книгу виключно по ночах під час тривог. По-друге, бо зараз віддаю перевагу легкій літературі, завдання якої відволікати і розважати. Тож ця книжка впоралась чудово, що я вирішила купити продовження пригод цих стареньких. Не скажу, що це найкращий детектив всіх часів, але точно не напряжний. Те, що зараз в буктоці називається «cozy detective». Підійде тим, хто любить жанр і хоче легкого чтива, щоб відволіктись.

Цей цикл читається у мене по-різному: деякі книги цікаві, з деякими я мордуюся. Ця пішла легенько. Вірогідно, допомогли просто абсурдні ситуації, які я у реальному житті не можу навіть уявити. Бо британські злочинці, не дивлячись на свій статус, такі джентельмен. І леді) Наші "юні" (за 80 років) детективи і раді б зупинитися (навіть загадують таке бажання на Новий рік), але нічого не виходить. Чи то загадування було за іншим часовим поясом, чи то не сильно вони старалися, але знову вбивство. До того ж - їхнього знайомого. А почалося усе з горщика з афганським героїном, який дали тому на зберігання. Горщик зник, а знайомого, як я вже сказала, вбили. Але, враховуючи велике коло потенційних вбивць, розслідування було цікавим, тим більше, що у наших головних героїв поруч з розслідуваннями завжди на чільному місці стоїть кохання. У кожного своє, різне, але таке щире. "— Я не знаю, чому ми є на цьому світі, — говорить Стівен. — Справді не знаю. Але якби хотів знайти відповідь, то почав би з того, як сильно тебе кохаю. Я впевнений, що відповідь десь там. Впевнений. Там у холодильнику ще лишилось пів літра, але цього не вистачить. Ти розумієш, що я іноді забуваю, що люблю тебе? — Аякже, — каже Елізабет." На цей раз у романі є усе: і смішне, і трагічне, і моральне, і аморальне. Життя таке бентехне ...

Купила цю книжулю восени, але якось не взялася читати. У вас теж таке буває? А ось зараз швидесенько пішла. Отже, третя книга у циклі про нашу невгамовну поважновікову четвірку, що вміють і практикують отримувати усі радощі від життя. Нагадую, що серед них є і колишні шпигуни, і психіатри, і боксери) Але на цей раз вони не лише хочуть розкрити скоєне раніше вбивство, у якому, щоправда, не знайдене тіло. Елізабет (та, що шпигунка) мусить власноруч убити людину, щоб запобігти смерті своєї подруги. Пікантності ситуації додає те, що потенційний труп - її колишній коханий. А що ж наші поліцейські? Вони не лише займаються своєю роботою, але й закохалися. Обидва. Але у різних людей.І це так класно! "Усі хочуть почуватись особливими, але ніхто не хоче почуватись іншим." То ж особливостей тут вистачає, читати буде легко. Цьому сприяє поділ на невеличкі розділи і приємна поліграфія. Мої очі були вдячні. Твір не вражає якоюсь детективною інтригою, але читати було прикольно, і я так розумію з контексту, що далі буде.

Отже, чергова книга на шляху до активної старості. Ця компанія не молодих, але суперактивних людей мені пасує, бо вони, на відміну від членкинь Марлівського кримінального клубу, п'ють не скотч, а вино. А це ж мій напій) Хоча займаються ці дві жінки та два чоловіки, залучаючи своїх знайомих і друзів, тим самим - розкривають злочини, а інколи і запобігають їм Отже, це друга книга про членів "Клубу вбивств по четвергах" і ця мені сподобалася більше. Бо тут будуть колишні чоловіки - аґенти М-15, діючі аґенти М-15 і М-16 (у чому відмінність я не зрозуміла), звичайно ж поліція, мафія, торгівці наркотиками, підлітки - злочинці і гарні люди, зовні схожі на злочинців, викрадені діаманти та кілька трупів. А головним у цьому вінегреті для мене був чудовий гумор, який домінував над усім. А наші невгамовні майже і уже 80-річні пенсіонери дивували своїм завзяттям і кмітливістю. А ще я зрозуміла чітко: за правилами не грає ніхто, різняться лише цілі. "- От бачите, - каже Жоржина. - Я не хочу переступати через правила. Мене це не захоплює. А вас захоплює, так? - Так, погоджується Елізабет. - А мене ні. Я через це тривожуся. І вся моя робота - постійне переступання через правила". Єдиним недоліком для мене у цій книзі, як і у багатьох подібних, є недостатня динамічність розвитку подій, але, коли вам за 80, можливо, це і нормальний темп) Тому зважайте, якщо хочете, на цей недолік, але у цілому рекомендую поціновувачам класичних детективів з гарним гумором (отримала майже естетичну насолоду).