Річард Осман

Хоч я і всім серцем полюбила цю тусовку жвавих стариганів, які обожнюють хороші вбивства (а краще два 😅), ця книга мені сподобалася менше за попередню. І причина цьому те, що якось аж надто легко наші знайомі поліцейські переступають лінію закону не один раз. І начебто можна порадіти, вони мстять злочинцям за скривджених друзів. Але якось зовсім без принципів ця парочка до закону.

Та й кримінальна лінія якась на мій погляд недолуга. Якщо в першій частині було цікаво поступово розкривати таємниці, то тут все несеться наче локомотив без гальм.

Я не можу сказати, що книга погана, бо тут мої улюблені старигані-фанати вбивств. Вони мене розчулюють і тішать. Я б хотіла мати таких друзів в старості, які ще мають жагу до пригод. Джой в цій книзі має блискучий чорний гумор, який я обожнюю. Вона тут засяяла. Тут є динаміка і моє улюблене "катюзі по заслузі" - дуже люблю коли справедливість перемагає.

Але детективна лінія на мій смак слабша, все так легенько і швиденько складається.

До речі, скоро вийде екранізація першої книги на Нетфлікс з Хелен Міррен і Пірсом Броснаном. Дуже чекаю, бо коли читала я дуже хотіла, щоб цю серію екранізували.

Перші 90 сторінок мене дратувало як перескакує оповідь з одного на інше. Можливо це такий задум, наче цю історію справді розказує старенька людина, бо вони часто так роблять в житті. А, можливо, я була не в гуморі, щоб оцінити цей стиль. Головне, що далі пішло веселіше, історія стала більш структурованою і логічною, а події розгортались доволі динамічно.

Історія про літніх людей, які не просто допитливі, а конкретно лізуть в розслідування 😅 Але описано якось так, що їх не хочеться за це придушити ні читачу, ні двом поліцейським детективам, які ведуть справу. Убивств і загадок тут хоч відбавляй.

Я не дуже звертала увагу чи є до чого прискіпуватись в деталях і сюжеті, по-перше, бо читала книгу виключно по ночах під час тривог. По-друге, бо зараз віддаю перевагу легкій літературі, завдання якої відволікати і розважати. Тож ця книжка впоралась чудово, що я вирішила купити продовження пригод цих стареньких.

Не скажу, що це найкращий детектив всіх часів, але точно не напряжний. Те, що зараз в буктоці називається «cozy detective». Підійде тим, хто любить жанр і хоче легкого чтива, щоб відволіктись.

Цей цикл читається у мене по-різному: деякі книги цікаві, з деякими я мордуюся. Ця пішла легенько. Вірогідно, допомогли просто абсурдні ситуації, які я у реальному житті не можу навіть уявити. Бо британські злочинці, не дивлячись на свій статус, такі джентельмен. І леді)

Наші "юні" (за 80 років) детективи і раді б зупинитися (навіть загадують таке бажання на Новий рік), але нічого не виходить. Чи то загадування було за іншим часовим поясом, чи то не сильно вони старалися, але знову вбивство. До того ж - їхнього знайомого. А почалося усе з горщика з афганським героїном, який дали тому на зберігання. Горщик зник, а знайомого, як я вже сказала, вбили.

Але, враховуючи велике коло потенційних вбивць, розслідування було цікавим, тим більше, що у наших головних героїв поруч з розслідуваннями завжди на чільному місці стоїть кохання. У кожного своє, різне, але таке щире.

"— Я не знаю, чому ми є на цьому світі, — говорить Стівен. — Справді не знаю. Але якби хотів знайти відповідь, то почав би з того, як сильно тебе кохаю. Я впевнений, що відповідь десь там. Впевнений. Там у холодильнику ще лишилось пів літра, але цього не вистачить. Ти розумієш, що я іноді забуваю, що люблю тебе?
— Аякже, — каже Елізабет."

На цей раз у романі є усе: і смішне, і трагічне, і моральне, і аморальне. Життя таке бентехне ...

Купила цю книжулю восени, але якось не взялася читати. У вас теж таке буває? А ось зараз швидесенько пішла.

Отже, третя книга у циклі про нашу невгамовну поважновікову четвірку, що вміють і практикують отримувати усі радощі від життя. Нагадую, що серед них є і колишні шпигуни, і психіатри, і боксери) Але на цей раз вони не лише хочуть розкрити скоєне раніше вбивство, у якому, щоправда, не знайдене тіло. Елізабет (та, що шпигунка) мусить власноруч убити людину, щоб запобігти смерті своєї подруги. Пікантності ситуації додає те, що потенційний труп - її колишній коханий.

А що ж наші поліцейські? Вони не лише займаються своєю роботою, але й закохалися. Обидва. Але у різних людей.І це так класно!

"Усі хочуть почуватись особливими, але ніхто не хоче почуватись іншим."

То ж особливостей тут вистачає, читати буде легко. Цьому сприяє поділ на невеличкі розділи і приємна поліграфія. Мої очі були вдячні.

Твір не вражає якоюсь детективною інтригою, але читати було прикольно, і я так розумію з контексту, що далі буде.

Отже, чергова книга на шляху до активної старості. Ця компанія не молодих, але суперактивних людей мені пасує, бо вони, на відміну від членкинь Марлівського кримінального клубу, п'ють не скотч, а вино. А це ж мій напій) Хоча займаються ці дві жінки та два чоловіки, залучаючи своїх знайомих і друзів, тим самим - розкривають злочини, а інколи і запобігають їм

Отже, це друга книга про членів "Клубу вбивств по четвергах" і ця мені сподобалася більше. Бо тут будуть колишні чоловіки - аґенти М-15, діючі аґенти М-15 і М-16 (у чому відмінність я не зрозуміла), звичайно ж поліція, мафія, торгівці наркотиками, підлітки - злочинці і гарні люди, зовні схожі на злочинців, викрадені діаманти та кілька трупів. А головним у цьому вінегреті для мене був чудовий гумор, який домінував над усім.

А наші невгамовні майже і уже 80-річні пенсіонери дивували своїм завзяттям і кмітливістю.

А ще я зрозуміла чітко: за правилами не грає ніхто, різняться лише цілі.

"- От бачите, - каже Жоржина. - Я не хочу переступати через правила. Мене це не захоплює. А вас захоплює, так?
- Так, погоджується Елізабет.
- А мене ні. Я через це тривожуся. І вся моя робота - постійне переступання через правила".

Єдиним недоліком для мене у цій книзі, як і у багатьох подібних, є недостатня динамічність розвитку подій, але, коли вам за 80, можливо, це і нормальний темп)

Тому зважайте, якщо хочете, на цей недолік, але у цілому рекомендую поціновувачам класичних детективів з гарним гумором (отримала майже естетичну насолоду).

Книгу "Клуб убивств по четвергах" Річарда Османа я додала однією з перших у свій список покупок на "Book Forum". І жодного разу не пожаліла про це рішення🤍

Британські видавці кажуть, що не бачили такого ажіотажу у всьому світі ще з часів книг Джаон Роулінг "Гаррі Поттер". Права на екранізацію вже придбав Стівен Спілберг, а саму книгу видають у 38 країнах. І це не дивно, тому що вона цікава, моментами смішна та захоплива.

Не хочу спойлерити, тому поділюся загальним сюжетом. У селищі для пенсіонерів кожного тижня зустрічаються четверо друзів, щоб обговорити нерозкриті злочини. Раптово помирає місцевий будівельник, і наші головні герої отримують свою першу справжню справу, яку вони намагаються розкрити (і цим самим навіть допомагають поліції).

Мені книга дуже сподобалася, і я з нетерпінням чекаю на наступну частину. До речі, ви плануєте прочитати дану книгу? Можливо, вже з нею познайомилися?

Третя книга про невгамовних пенсіонерів з "Клубу убивств по четвергах" і чергова нерозкрита справа. На цей раз - про убивство "без тіла" відомої журналістки, що висвітлювала фінансові махінації.

На цій частині нарешті зрозуміла, за що найбільше мені подобається ця серія затишних детективів - за дружбу головних героїв. Ми звикли бачити подібні "банди" як групи підлітків, хоча у випадку 60+ виникає менше питань щодо мотивів і самовідданості кожного, ці люди реально дружитимуть до кінця своїх днів (вибачте за чорний гумор).

Незважаючи на голосне формулювання жанру - детектив, книга легка, дотепна (хоч гумор переважно і чорний), з рідкісними вкрапленнями смутку. Адже головні герої - пенсіонери, які багато чого побачили на своєму життєвому шляху - як хорошого, так і поганого.

Головна особливість роману саме персонажі та атмосфера. Детективна лінія не дуже складна, хоч і добре прописана - щоразу автор намагався направити читача на хибний слід. Не варто забувати, що це саме cozy mystery і за кривавими, динамічними історіями не сюди.

От буває голосуєш за людину на виборах, а вона таку фігню чудить, що аж не по собі.

Так з цією книгою.
Як так натхненно просувала її в #чеснопрочитанняклуб , а дружби не вийшло 😅

Надто багато героїв, розмов, мало історії. Ідилічне пенсіонерське поселення, де у кожного мешканця — по кілька десятків скелетів у шафі. У цьому всьому розвивається детективна лінія, головними в якій є четвірка друзів на схилі молодості. Вони обожнюють обговорювати злочини, тому коли в містечку стаються вбивства, вони всюди вставляють свої 5 копійок.

Книга читається надзвичайно легко. У ній дуже короткі розділи, багацько діалогів, зовсім мало описів, в ній постійно щось відбувається, але..

Мені просто було не цікаво 😐

Я не зрозуміла популярності книги. Взагалі. Я навіть намагалась пригадати критерії успішності бестселерів з однієї відомої книги, і тупо не можу осягнути, що в цій книзі об'єктивно може стати активатором успіху.

Та й таке🤓

Якби книжки серії "Клуб убивств по четвергах" були святом, я б хотіла, щоб воно не закінчувалося.

Не хочу наврочити, але це четверта книжка і вона така ж крута, як і попередні. При цьому, картинка рухається, герої прогресують і відкриваються з нового боку, а сюжет цікавий. Як Осман це робить?

"Щоб наступний рік минув без убивств" - гарний тост, але то є ХА! Тому що в цій книжці їх буде так багато, що Ібраґіму доведеться скласти табличку "хто ще живий/хто вмер". А почнуться вони зі смерті Кулдеша, який не встиг з'явитися і минулій частині, як його застрелили. Так як він друг Стівена, чоловіка Елізабет, друзі беруться за справу. І то буде небезпечно для всіх тих наркобаронів і торговців підробок антикваріату, адже Клуб убивств по четвергах крутіше поліції і спецвідділу.

До речі, вбивць буде теж декілька і я вгадала тільки одного з них.

Мені подобається те, як Осман в кожній книзі розкриває окремих персонажів. Така тендітна і наївна Джойс виявляється ще тим міцним горішком, а затята лідерка Елізабет навпаки постає такою до сліз вразливою зі своєю історією кохання та Стівеном. Про Рона було небагато, хоча й він вчиться будувати стосунки з Пауліною. А от Ібраґім нарешті відкриє таємницю свого такого короткого, але щасливого кохання. Взагалі, в цій частині багато на темі любови буде зосереджено і то дуже красиво і, звісно, сумно.

Це не просто розважальні книжки про стареньких, що граються в детективів. На тому фоні чутливі теми, зокрема, й деменція. Стівен та Елізабет 💔.

Я щаслива, що є ця прекрасна серія, в яку я безповоротно закохана. І в подяках Осман пише, що буде продовження, тож я вже чекаю.

Я розтягувала цю книжку, бо все занадто - занадто швидко читається, занадто затягує, занадто жваво розгортаються події. А це не аби що, коли ця компанія намагається розкрити вбивство багаторічної давнини, а декого з них ще й викрадають.

Відкайфувала кожну сторінку. Приємно бачити розвиток - компанія розростається, Рон знаходить кохання, Богдан і Донна теж не пасуть задніх, а Джойс має тепер песика і нове хоббі. Сподіваюся, що в четвертій книжці автор дасть обертів її письменству. А ще, у Османа навіть подяки цікаво читати, а це справжній талант.

Звісно, раджу!

Справжні шпигунські пристрасті чекають на Клуб убивств по четвергах. Ібрагім, Джойс, Рон та Елізабет знову в справі, знову нишпорять, знову випереджають поліцію і не тільки 😏. Адже коли справа йде про діаманти і мільйони, охочих їх забрати попри все буде ой як багато.

Я беззаперечно закохана в цю четвірку. Кожен персонаж довершений, зі своїм яскравим характером, але ця різниця наче робить їхню дружбу ще міцнішою. Цього разу вони набули ще більшої глибини, особливо Ібрагім, який від початку ніби випадає з усіх пригод через напад.

Мені подобається, як розумно та зі смаком Осман з'єднує всі крапки, торкаючись різних тем і не перезавантажуючи історію. Трошки гумору, екшену, загадок, милоти і маємо ще одну круту книжку.