Бот. Ґуаякільський парадокс

"Бот. Ґуякільський парадокс" є прямим продовженням книги "Бот. Атакамська криза". З подій в Атакамі пройшло більше п'яти років, єдині виживші - Тимур, Ріно, Лаура - живуть своїми життями і навіть не згадують минулого. Але, як зазвичай буває, минуле нагадає про себе.

В Ґуякілі стається масовий викид риби на берег, а вже через добу поширюється незрозуміла епідемія агресії. Величезна кількість людей потрапляє до психіатричної клініки після скоєння особливо жорстоких злочинів. Усі вони малюють однакові фрактали та повторюють ім’я Тимур...

Ця книга мені не так сподобалася, як перша частина. Не вірю, що кажу таке про книгу Кідрука, але мені було нудно. Динамічно, багато подій, безліч нових персонажів та повернення вже знайомих, переплетення сюжетних ліній, інтриги... Всього ніби й вдосталь, але якогось вогника, який був у першій частині, я не помітила. А ще для мене було занадто багато "туалетного гумору".

Вчинки персонажів не завжди вмотивовані, моментами вони діють нелогічні. Персонажі різко змінюють вже раніше прийняті рішення лише заради просування сюжету, і це помітно.

Мені не вистачило прямого протистояння з психоістотою. Всю книгу нас підводили до епічної завершальної битви, якої фактично і не було. Поганців перебили за декілька хвилин, а довгоочікувана розмова Тимура і психоістоти склалася з кількох фраз. Чесно, я очікувала більшого.

Відчувається, що пан Кідрук планував писати третю частину (про що вказав у післямові), адже закінчення книги залишило відкриті питання та жирний натяк на продовження історії.

Продовження першої частини розкриває нові аспекти штучного інтелекту та філософії людського існування. Кідрук вдало розвиває тему штучного інтелекту, додаючи ще більше екшену та загадок. Сюжет динамічний, а наукова основа залишається на високому рівні.