Артем Захарченко відкриває світ, абсолютно чужий для багатьох з нас. І показує гірку правду про те, що не так далеко ми втекли від східного сусіда, як би нам хотілося вірити. Принаймні, не у всьому.
⠀
Остап - патріот. Революціонер, борець. І так безглуздо потрапив у полон до росіян, ставши політв'язнем. Ми не пам'ятаємо всіх імен. Сенцов, Кольченко, Балух... Я пам'ятаю, як зі сльозами на очах дивилася прямий ефір про обмін наших політв'язнів. Але скільки ще залишаються у полоні. У Криму, на Донбасі і у Росії. Страшно уявити, скільки полонених після початку повномасштабної війни, військових і цивільних...
⠀
Льоша потрапив за ґрати в Україні. Коли садять, бо комусь приглянувся твій успішний бізнес. Бо треба закрити справу. Бо... На жаль, невинні люди у СІЗО і знущання з ув'язнених - не художня вигадка. Антоненко, Кузьменко, Дугарь... Пам'ятаєте ці імена?
⠀
Захарченко розповідає, як Остап і Льоша намагаються вижити. Борються за свободу. І як би не було неприємно і соромно це визнавати, великої різниці між цими ув'язненнями нема.
⠀
Ще одна героїня - Оля, яка і пов'язує обох чоловіків.
З цим образом теж приходить багато відкриттів.
⠀
Захарченко ретельну прописує життя ув'язнених, використавши тюремне арго (у книзі є словничок). Тут і про тортури, і про тюремний бізнес (ви ж знаєте, що великий відсоток шахрайських дзвінків, оці всі "вашу картку заблоковано, назвіть цифри.. " робляться з-за ґрат?)
⠀
Цю книгу не те щоб приємно читати. Але вона про життя. І дуже страшно, що від такого не можна бути застрахованим.
⠀
"Може, вони трохи більше почнуть цінувати свою незалежність?
Ні, не почнуть?
Ну, не знаю. Принаймні спробую. А ви потім подивитеся, чи мав я рацію".
Якось випадково я почала читати цю книгу і не змогла вдірватись, поки не дочитала.
Вона не дуже велика за обсягом, але достатньо цікава за наповненням та історією.
Колись я читала книгу про жіночу в'язницю від жінки, яка там перебувала фактично волею випадку, приблизно те ж саме відбувається і тут з двома чоловіками. Вони випадково потрапляють до в'язниць. Різних. І ставлення у кожного з них різне.
Взагалі автор цікаво переплів долі героїв, бо кожен з них з'явиться не дарма і чимось та й пов'язаний з іншими...
Орест. Олексій (Льоша). Ольга. Зореслава.
Четверо людей. Дивні обставини. СІЗО. Кожен зі своїм болем. Усі зі своїми стражданнями.
Орест — патріот, який втрапляє в ув'язнення десь в окупованому Криму. Він зносить тортури, терпить багато чого, готовий помирати за свою ідею...
Олексій — бізнесмен, його бізнес віджали, дружина відвернулась, співкамерники опустили. Молодий та успішний, а так сталось...
Ольга — вона для мене відкрилась як особа не позбавлена меркантилізму. Гнучка, хитра, розумна, але й дурна водночас, особливо у стосунках з близькими...
Зореслава — сильна дівчина, смілива, вірна, сповнена ідеалізму, віри та потреби у теплому ставленні...
Головні герої, які поєдналися, закрутилися у життєвому коловороті, сплелися.
Багато тем зачіпаються автором більшою чи меншою мірою: сексизм, об'єктивація, ЛГБТ, засудження за позицію чи її відсутність, бізнес, робота у в'язниці, шахраювання, війна в Україні, в'язничні порядки, патріотизм, вірність собі, особливо перед небезпекою та багато інших.
Важко сказати, що книга сподобалась, бо вона сповнена жахливих моментів (тортури, знущання, моральний тиск, ґвалтування, тощо) та подій. Деяким героям важко співчувати, деякі відверто бісять, але вона варта прочитання, просто будьте готові, що це не прогулянка ромашковими полями (до речі, ромашку можна й заварити). Але спробувати її прочитати варто.
Книга з ефектом вибуху.
Вибуху емоцій та думок під час читання.
Назва роману звучить виклично. Так, один з головних героїв - патріот Орест - словами "помру за Україну" ніби кидав виклик долі, а продовженням фрази "але це не точно" віджартовувався і залишав за собою право на відступ. Але жартувати такими словами, то провокувати долю. Бо, якщо після Помаранчевої революції (в мирний час!) вони звучать просто хвалькувато, то після Революції гідності та вторгнення ворогів, ці слова різко повертають своє пряме значення й шляхів для відступу немає. Так в Ореста, який легковажно поїхав на окупований півострів і несподівано для себе потрапив прямісінько в руки ефесбешникам, шляхів для відступу вже не було. І вибору, здається, не було, коли він опинився в СІЗО в Ростові.
Ні, вибір був: померти або померти за Україну.
Не тільки Орест, а й інші герої роману - Оля, Льоша - теж "вляпуються" в такі складні ситуації, заплутуються в суперечливих обставинах, що, здається, не мають вибору. Але автор твердо впевнений, що вибір є завжди, і своїх героїв підводить до таких самих висновків. Тільки хтось із них, щоб не зрадити вкотре себе і бути певним у власному виборі, втратить статус та майно, а хтось і життя.
Якби видавництво не зазначило, що це художній текст, я б, найімовірніше, сприйняла його, як журналістське розслідування. Таке ґрунтовне, із вивченням доказів та документів справи, із перевтіленням журналіста в одного з тих, хто тимчасово перебуває в слідчому ізоляторі разом з підозрюваним. Написане не викликає сумнівів у своїй достовірності. Тому навіть здивована, що на виданні, в якому є описи знущань та катувань, немає позначки "18+".
І якщо ви наважитеся, прочитати цю історію, то вона не залишить вас байдужими.
І це вже точно.
