📌Пам'ять - це вам не щоденник, подумав я. У ній більше вміщається. Але яким чином усе це оприявнюється? Після того, як минули десятиліття. Ціле життя.©️
🐺Мені ніколи не вкладалося в голові, як мисливці можуть майструвати годівниці, підгодовувати тварин, дбати про молодняк, а потім іти до лісу і вбивати... Хоча, ось уже 13 років я живу з таким же мисливцем.
🐕Ульф Норрстіґ - літній єгер на пенсії. Усе своє життя він полював та опікувався лісами. Напередодні свого 70-ліття він бачить вовка і ця зустріч змушує його задуматися, переосмислити своє життя. Проблеми зі здоров'ям також сприяють цьому. У спогодах, роздумах, перечитуванні книг та мисливських щоденників, Уффе розуміє, скільки помилок наробив за своє життя. Не стільки зробив сам, скільки допустив через свою бездіяльність, мовчазну згоду...
🐺У книзі багато зимових описів, цікавих фактів про тварин, мисливців, їхніх собак. Сама оповідь ведеться досить повільно, меланхолійно, здається, що нічого не відбувається, але насправді перед очима пропливає все життя. Від першого полювання у 12 років до головування у спілці мисливців.
🐕Я і досі не розумію, який інтерес викликає 10-15 км пробіжка по лісам-болотам неходженими стежками, або кількагодинне стояння на номері під дощем чи на морозі. Але мені, як і Інзі, дружині Ульфа, стало зрозуміло, що мисливці не завжди вбивають, іноді вони рятують. Скандинави знову мене підкорили.
🐺Книгу раджу шанувальникам "Верхи на крадених конях" Пера Петтерсона та "Дитя землі" Сйона. Вони приблизно в одному дусі, хоч і не дуже популярні серед читачів.
Дуже рефлексивна і неспішна історія про єгера, що завершує свою мисливську карʼєру і нарешті має час, щоб озирнутись на своє життя.
Сюжету тут дуже мало, і він вторинний - бо на головній сцені саме рефлексія, переосмислення, спогади і думки про те, як будувати життя далі.
Втім, є певне напруження і загострення, трохи щімкої драми - але автор не заграє з читачем, і ті нечисленні сплески емоцій, що відбуваються під час читання, виходять цілком природньо.
Книга дуже задумлива і трохи меланхолійна.
Досить яскравий головний герой з непростим характером забирає на себе всю увагу - і це ще одна причина, чому сюжет трохи розмивається. Я злегка втратила лінію, бо заплуталась у решті персонажів, які не надто себе проявили.
Це та книга, в якій приємний саме процес читання - але під такий само задумливий настрій, коли не хочеться особливо ні над чим розмірковувати, ну точно не активно.
Книга-відпочинок для розвантаження, що добре пасує до вечора напруженого дня.
Про завершення довгого життєвого шляху, про прийняття себе і осмислення свого бачення світу.
Про те, як важко відпустити контроль, який звик міцно тримати.
Про втрату і прийняття нового, коли психіка вже мінімально гнучка, а готовність до змін лишилась в далекому минулому.
Про порозуміння з найближчими людьми.
Про старіння в основному, і про те, як з цим впоратись і прийняти нові життєві реалії.
І ще, тут багато міркувань про дику природу, зимових пейзажів, і дуже міцний скандинавський вайб.
Книга зовсім крихітна, але її можна смакувати тривалий час, хоча в цілому читається дуже легко і швидко.
Коли я починала читати «Біжи, вовче» Черстін Екман, то вважала, що це буде легка книга з історіями про природу, вовків та інших лісових звірів. Але як на мене, то це справжня книга-сповідь Ульфа Норрстіґа, єгеря на пенсії, який після зустрічі із хижаком задумався про виправданість полювання на звірів та людську вседозволеність, коли мова йде про природні ресурси.
Незважаючи на те, що у книзі менше двохсот сторінок, вона дуже цікаво написана. Мені сподобався такий домашній стиль оповіді від Ульфа Норрстіґа. Він не лише поділився з нами власними почуттями та рефлексіями, але й познайомив нас зі своєю дружиною та іншими мешканцями провінції Гельсінґланді.
«Біжи, вовче» не просто показує нам маленьку частину життя колишнього мисливця, але й допомагає зрозуміти, чому полювання та вирубка лісів – це погано.
Звісно ж, у книзі я знайшла для себе декілька цікавих думок. Ділюся ними нижче:
• Я побачив його, і моє життя втратило свою нормальність. Я почав сумніватися у доцільності людських учинків. У доцільності вбивати. У доцільності планової вирубки лісу.
• Усе, чого я зазнав і що побачив у житті, відкладено десь у голові. Небезпека лише в тому, щоб не почати озвучувати дивні спогади вголос. Бо тоді – мимоволі, хочеш того чи ні, – почнеш дофантазовувати те, чого й не було.
• Люди, як вид, мінливі у звичках й поведінці. Швидко адаптуються. Більшість уже живе у регіонах, де немає ні сипух, ані малинівок. Мало кому щастило в нинішні часу бачити – і чути! – лебедів-кликунів, які відпочивають на водоймах, прямуючи додому, на північ.
• – Дочитай книжку, – промовила вона. – Ліпше знати, ніж не знати. Невідання викликає дивний, примарний страх. Це наче нічні монстри Гої, які зринають, коли розум спить.
🎧 Everglow – Coldplay
