Ульф - колишній мисливець на пенсії. З часом його наздоганяють спогади про минуле і переосмислення свого і навколишнього мисливського життя. . Ця книга не насичена сюжетними поворотами або ж динамікою. Навпаки, це максимально рівна і розмірена історія котра несе в собі глобальні сенси. . Мені імпонував стиль авторки і в цілому атмосфера Скандинавських країн мені подобається. Саме місце, де відбуваються події, повстає наче окремим персонажем зі своїми правилами і характером. . Що до сенсів. Книга змусила мене, вкотре, замислитися над людським існуванням в цілому і нашій ролі в світобудові і…світоруйнуванні. . Невеликий обсяг книги був для мене досить доречним в цій історії, хоча місцями хотілось більше «часу» для другорядних персонажів. . Задумалась чи хотіла б я жити десь віддалено від людей і цивілізації,та все ж уперлась в деталі по типу :дивлячись які умови,країна,чи буде хто зі мною і таке інше. Та певно що все ж могла б. . Книга хороша для легкого читання і роздумів,тому точно раджу для любителів скандинавського вайбу і розвантаження мозку .

?Пам'ять - це вам не щоденник, подумав я. У ній більше вміщається. Але яким чином усе це оприявнюється? Після того, як минули десятиліття. Ціле життя.©️ ?Мені ніколи не вкладалося в голові, як мисливці можуть майструвати годівниці, підгодовувати тварин, дбати про молодняк, а потім іти до лісу і вбивати... Хоча, ось уже 13 років я живу з таким же мисливцем. ?Ульф Норрстіґ - літній єгер на пенсії. Усе своє життя він полював та опікувався лісами. Напередодні свого 70-ліття він бачить вовка і ця зустріч змушує його задуматися, переосмислити своє життя. Проблеми зі здоров'ям також сприяють цьому. У спогодах, роздумах, перечитуванні книг та мисливських щоденників, Уффе розуміє, скільки помилок наробив за своє життя. Не стільки зробив сам, скільки допустив через свою бездіяльність, мовчазну згоду... ?У книзі багато зимових описів, цікавих фактів про тварин, мисливців, їхніх собак. Сама оповідь ведеться досить повільно, меланхолійно, здається, що нічого не відбувається, але насправді перед очима пропливає все життя. Від першого полювання у 12 років до головування у спілці мисливців. ?Я і досі не розумію, який інтерес викликає 10-15 км пробіжка по лісам-болотам неходженими стежками, або кількагодинне стояння на номері під дощем чи на морозі. Але мені, як і Інзі, дружині Ульфа, стало зрозуміло, що мисливці не завжди вбивають, іноді вони рятують. Скандинави знову мене підкорили. ?Книгу раджу шанувальникам "Верхи на крадених конях" Пера Петтерсона та "Дитя землі" Сйона. Вони приблизно в одному дусі, хоч і не дуже популярні серед читачів.

Як ви ставитеся до полювання? Для мене це неоднозначна тема. І я усвідомлюю, що певною мірою поводжуся лицемірно, бо м'ясо я їм, а полювання засуджую. Ймовірно, це засудження викликане тим, що багато мисливців полюють не заради м'яса як харчу, а заради задоволення, спортивного інтересу тощо. Дайте оленю рушницю - і тоді це буде чесна бійка, правда? "Біжи, вовче" це розмірена скандинавська оповідь. Про чоловіка старшого віку, який переосмислює свої погляди. Популярна у літературі тема, але життєва, чи не так? Він полював на зайця ще у дванадцять, вів щоденник, знав усе про звірів і зброю, очолював мисливське товариство. А тепер він не може допустити вбивства вовка. Це книжка про любов і повагу до іншої живої істоти. До її права жити у цьому лісі, де господар - не людина. То хто дав людині право вирішувати, кому жити, а кому - впасти від кулі. Без зайвих повчань, без приторних описів прекрасної природи. Просто сім'я. Просто життя. Біжи, вовче!

"Я побачив його, і моє життя втратило свою нормальність. Я почав сумніватися у доцільності людських учинків. У доцільності вбивати". ?Все почалося з однієї зустрічі. Старий мисливець Ульф побачив у лісі неймовірної краси вовка, могутнього, величного звіра, і в той момент його життя змінилось раз і назавжди. ?Головний мисливець округу, який полював на звірів з 12-ти років, бере до рук свої мисливські щоденники і знову прокручує своє життя. Його роздуми сповнені болю, сорому та неймовірної мудрості. Людина, яка прожила цікаве життя мисливця в провінції північної Швеції та є у великій пошані в місцевих мешканців, обертається назад і починає сумніватися в тому, що полювання є конче необхідним. Єгер роздумує і над доцільністю планових рубок лісів. Він переконаний, що людина бере на себе забагато. Заради марнославства та хизування ми втручаємося в функціонування природи, яка беззахисна перед "господарюванням" людини. ?Скандинавська література має особливу силу. Тут гармонійно поєднується прекрасна природа, затишне існування, тепло людських стосунків та особлива філософія - глибинна мудрість, яка промовляє до свідомості, змушує замислитись над сенсом буття, переосмислити життєві цінності. ? Небезпечне сусідство з дикими тваринами, дружба та протистояння, любов до літератури, ніжність у тривалому шлюбі, прив'язаність до домашніх улюбленців...Ця книга має особливу атмосферу, яку вам вкінці точно не захочеться полишати. ?"Я думав: ми загарбники Землі. Ми перетворюємо її на одну велику токсичну спільноту. Ми вбиваємо життя в морях та лісах, і я більше не хочу брати в цьому участі."

Коли я починала читати «Біжи, вовче» Черстін Екман, то вважала, що це буде легка книга з історіями про природу, вовків та інших лісових звірів. Але як на мене, то це справжня книга-сповідь Ульфа Норрстіґа, єгеря на пенсії, який після зустрічі із хижаком задумався про виправданість полювання на звірів та людську вседозволеність, коли мова йде про природні ресурси. Незважаючи на те, що у книзі менше двохсот сторінок, вона дуже цікаво написана. Мені сподобався такий домашній стиль оповіді від Ульфа Норрстіґа. Він не лише поділився з нами власними почуттями та рефлексіями, але й познайомив нас зі своєю дружиною та іншими мешканцями провінції Гельсінґланді. «Біжи, вовче» не просто показує нам маленьку частину життя колишнього мисливця, але й допомагає зрозуміти, чому полювання та вирубка лісів – це погано. Звісно ж, у книзі я знайшла для себе декілька цікавих думок. Ділюся ними нижче: • Я побачив його, і моє життя втратило свою нормальність. Я почав сумніватися у доцільності людських учинків. У доцільності вбивати. У доцільності планової вирубки лісу. • Усе, чого я зазнав і що побачив у житті, відкладено десь у голові. Небезпека лише в тому, щоб не почати озвучувати дивні спогади вголос. Бо тоді – мимоволі, хочеш того чи ні, – почнеш дофантазовувати те, чого й не було. • Люди, як вид, мінливі у звичках й поведінці. Швидко адаптуються. Більшість уже живе у регіонах, де немає ні сипух, ані малинівок. Мало кому щастило в нинішні часу бачити – і чути! – лебедів-кликунів, які відпочивають на водоймах, прямуючи додому, на північ. • – Дочитай книжку, – промовила вона. – Ліпше знати, ніж не знати. Невідання викликає дивний, примарний страх. Це наче нічні монстри Гої, які зринають, коли розум спить. ? Everglow – Coldplay

Ця книжка розповідає історію, яка сталася в Гельсінґланді, Швеція. Після зустрічі з вовком головний герой, єгер на пенсії, задумується про виправданість полювання та переосмислює власне життя: щось всередині наче зламалось, і це помічає не лише він, але й всі навколо Це непроста книжка, яка змушує рефлексувати разом з головним героєм, вона дуже неспішна, задумлива та трохи меланхолійна В книзі панує неймовірна атмосфера скандинавської природи, здається, що природа тут - один з головних героїв Спочатку мені бракувало динаміки в книжці, але згодом я зрозуміла, що це книжка - відпочинок після навантаженого дня, книжка для роздумів про буття та рефлексії над своїм життям, поки головний герой рефлексує над прожитим життям Це був мій перший досвід знайомств зі скандинавськими авторами і книжка однозначно мені сподобалась!

Дуже рефлексивна і неспішна історія про єгера, що завершує свою мисливську карʼєру і нарешті має час, щоб озирнутись на своє життя. Сюжету тут дуже мало, і він вторинний - бо на головній сцені саме рефлексія, переосмислення, спогади і думки про те, як будувати життя далі. Втім, є певне напруження і загострення, трохи щімкої драми - але автор не заграє з читачем, і ті нечисленні сплески емоцій, що відбуваються під час читання, виходять цілком природньо. Книга дуже задумлива і трохи меланхолійна. Досить яскравий головний герой з непростим характером забирає на себе всю увагу - і це ще одна причина, чому сюжет трохи розмивається. Я злегка втратила лінію, бо заплуталась у решті персонажів, які не надто себе проявили. Це та книга, в якій приємний саме процес читання - але під такий само задумливий настрій, коли не хочеться особливо ні над чим розмірковувати, ну точно не активно. Книга-відпочинок для розвантаження, що добре пасує до вечора напруженого дня. Про завершення довгого життєвого шляху, про прийняття себе і осмислення свого бачення світу. Про те, як важко відпустити контроль, який звик міцно тримати. Про втрату і прийняття нового, коли психіка вже мінімально гнучка, а готовність до змін лишилась в далекому минулому. Про порозуміння з найближчими людьми. Про старіння в основному, і про те, як з цим впоратись і прийняти нові життєві реалії. І ще, тут багато міркувань про дику природу, зимових пейзажів, і дуже міцний скандинавський вайб. Книга зовсім крихітна, але її можна смакувати тривалий час, хоча в цілому читається дуже легко і швидко.