Усі їхні демони

Можу читати на всі теми книги, окрім воєнної тематики та соціальних травматичних тем. Проте треба читати і говорити про це, можливо тоді врятованих душ побільшає.⠀
⠀
Авторка вкотре підіймає гострі, важливі теми у своїх творах - бо люди не мають бути байдужими, коли чують і бачать побиття, лайки, знущання над дітьми і тваринами. Не має бути моя хата скраю!!!! Якщо жертва не може покликати на допомогою - треба стати тим тривожним дзвінком, можливо якраз ваше втручання вбереже когось від смерті чи тюрми.⠀
⠀
На власному гіркому досвіді знаю, що зловживають оковитою не тільки неблагополучні люди, коли є хороші статки і гроші - люди напиваються до безпам'ятства теж, в такому стані роблять звірства і страждають люди навкруги. ⠀
⠀
Мені дуже було шкода маленьку дівчинку Лесю, бо вона в дитячому віці стала заручницею таких обставив, коли вітчим безпробудно п'є і не просихає, лупцює маму і собаку, а мати засліплена такими стосунками і горілкою не може заступитися за дітей і не може дати ради співмешканцеві.⠀
⠀
Якби люди, сусіди, друзі, знайомі, співробітники, правоохоронні органи, вчителі були менш байдужими до таких сімей - тоді травм і смертей точно було би менше... І це я говорю не тільки про героїв книги, а про наш з вами соціум загалом. Треба бути Людиною перш за все!⠀

Давно хотіла познайомитися з творчістю авторки, бо багато позитивних відгуків на її книжки.

В центрі роману - сім'я з Івано-Франківська, неблагополучна, де діти на останньому місці. 9-річна Леся - розумна дівчинка, яка всіма силами приховує обстановку в родині. Її брат десь постійно пропадає, мама пиячить з вітчимом. Максимум чогось доброго - це те, що діти час від часу їдять. І хоча для мене ця ситуація незнайома і взагалі далека, але розумію, що таких сімей дуже багато.

І от маленький обласний центр здригається від жахливих убивств. Стає страшно, адже десь пропадає Дмитро. А сусідам і знайомим дуже зручно робити вигляд, що їх це все не стосується.

Чудовий триллер, моторошний, як і обкладинка. Адже одного разу у квартирі пролунає вистріл. І настане фінал - різний для кожного, не завжди щасливий, такий, як у звичному житті, де хтось має фарт, а інший - зв'язки. Але мрію про щасливе майбутнє для Лесі-доброї і світлої дівчинки.

Мені книжка дуже сподобалась. Давно не траплялося такого, що не могла відірватися, поки не дізнаюся, що там далі. Обов'язково читатиму всі інші.

Відчуваю себе обманутою. Відгуки обіцяли, що буде моторошно, перехоплюватиме дух. Що мене зустрінуть яскраві герої, і я проживу їхню біль як свою. Що книга змусить задуматися, сюжет – здивує неочікуваними поворотами.

Що сталося насправді? Мені було нудно. Герої однотипні – безвольні, байдужі або агресивні. Написана книга невміло – Томас Гарріс зі Стівеном Кінгом просять перестати називати цей роман трилером, і я з ними погоджуюсь. Як на мене, не вистачило боротьби – ні внутрішньої, ні зовнішньої – течія кудись героїв несе, а вони і не проти.

Здається, що єдине відчуття, яке було вкладено на сторінки – відраза. Завуальована огида до байдужості сторонніх, батьків, що не кидають пити, безпорадності дорослих. Ця емоція нагадує підлітка, всередині якого стільки неперетравлених обра́з і болю, що їм прийшлося трансформуватися в деструкцію.

Мені не сподобалось, що авторка не розкрила героїв внутрішньо і їхню мотивацію. Мама лишається з чоловіком, який бʼє не тільки її, а й дітей – а з аргументів, чому вона досі з ним – «він нас побʼє, якщо його вигнати». Не страх самотності, не співзалежність, не почуття неповноцінності – тільки те, що він побʼє їх так само, як бʼє зазвичай.

Не сподобалися сюжетні пробіли. Бібліотекарка дізнається, що дитину вдома бʼють і дає їй образок з молитвою. По-перше, геніальне рішення, по-друге, дитина його губить і на цьому сюжетна лінія закривається.

Висновок – не рекомендую 👎