Поліна Кулакова

Як же це було погано… хочеться просто вліпити одиницю і піти далі, але треба пояснити, що з цією книгою не так. А не так з нею буквально все, починаючи від манери написання, продовжуючи сюжетом, і закінчуючи розвʼязкою.
1. Перше враження склалося ще з перших сторінок: мова написання бідна і примітивна, описи навколишнього більше схожі на твір семикласника, аніж на авторку, яка начебто видала вже не одну книгу.
2. Я вже навіть не казатиму про нелогічності в сюжеті, суперечності були навіть в тих описах: вкінці одного розділу кажуть, що важко звикнути до того, що швидко почало темніти. На початку ж наступного, буквально через 4 абзаци, вже пише про те, як дивно, що дні досі довгі, хоч вже і настала осінь 🤡 мені цікаво, авторка сама хоч раз цю книгу перечитала?
3. Герої. Сказати, що вони не розкриті - це нічого не сказати. Головні герої прісні, ні мотивацій, ні переживань, ні причин їхньої поведінки. Ну гаразд, переживання Лесі були, але тому я присвячу окремий пункт. І переживання Діми теж. Одним реченням на цілу книгу🤡
4. Другорядні герої. Тут в мене одне питання: начорта? От на дідька було згадувати десяток різних імен, які взагалі не стосувалися сюжету і більше ніколи не згадувалися?
5. Маніпуляції. Вони почалися з передмови, де авторка розповідає про бідну дівчинку з сімʼї алкоголіків, якою була вона, і не закінчуються аж до кінця книги. Якби Лесю описали один раз як малу худеньку дівчинку - це б подіяло. Коли ж двадцятий раз повторювали, які в неї тендітні пальчики, ручечки, ніжний голосочок, в мене очі закочувалися за орбіту. Ну і давайте обʼєктивно, якщо в Діми ще були хоч якісь задатки вирости адекватним, бо Вітя в його житті зʼявився пізніше, то хоч убий, але я не повірю, що Леся, яка бачила лише алкоголь, бійки і матюки все своє життя, була «чемною і вихованою дівчинкою». Хто її виховав, НЛО? Чи молитви, які вона казала?🤡
6. Книги на соціальну тематику - дуже складний жанр, адже автор повинен не тільки тонко описати проблему, а й показати її екологічне вирішення. Тут проблем було багато, а рішення жодного. Соцпрацівники згадані для галочки, а потім сюжетна лінія закинута. Бібліотекарка дає дитині іконку, коли дізнається про насильство в сімʼї і теж зникає з сюжету. Ну і оця демонстрація, що от Віті не стало, і Анжела зразу вилікувалася, от стільки років бухала, а тут прям з дня на день осінило і вона завʼязала - це брєд сивої кобили. І після цього всього їй ще й залишили малу дитину🤡 ну от через два місяці прийде новий Вітя, вона знов забухає, і що далі?
7. І це я навіть не починала говорити про підтримку психологічного абʼюзу (батько ж таким був хорошим, біля батька діти не сміли капризувати, а Анжела не сміла курити…шо?🤡)

Одним словом, якщо хочете поспівчувати неблагополучним сімʼям - краще подивіться випуск «Говорить Україна». Сюжет такий як і в цій книзі, але принаймні мемчики в оригіналі побачите🤷🏻‍♀️

"Будь світлом для тих, кого любиш"

Продовження "Корсо" мені ще дужче сподобалося. Знайомі персонажі й декілька нових дуже органічно вписалися в сюжет.

Отже, пройшло шість років після того, як Садівника вбили. Єва, Володя, Макс, маленька Ангеліна і пес Доріана чудово живуть в затишній квартирі. Але в Добролові знову неспокійно. Безслідно зникає студентка, пошуки ні до чого не приводять та раптом через пів року дівчина з'являється на тому самому місці, де її востаннє бачили, зморена, накачана наркотиками, ледь притомна. Де вона була весь цей час? Що з нею сталося? На ці та інші питання шукатиме відповіді поліція.

Хотілось би значно більше написати, але боюся проспойлерити. Тому, хто любить динамічний і напружений трилер, обов'язково читайте.

Пройшло 6 років з часу подій, що сталися через Салівника, однак герої книги досі не можуть нормально жити через минуле😢

Єва мене почала лякати все більше і більше. Макс бачить знову дивні сни, а Володя починає розслідування зникнення Діани Рудківської, яка дивним чином повернулась у жахливому стані. Хто викрав дівчину? Мене це питання мучило кожну сторінку, однак Діана нічого не памʼятала. А ще й до цього всього вбивство і зґвалтування дівчини і під кінець викрадення Єви🤯.

Читаючи книгу, я не могла відірватися від неї, на стільки цікаво розгорталися події, що то просто ВАУ 🤩 А фінал мені просто розбив серце ❤️‍🩹

Ну нарештіііі, я познайомилася з неймовірною авторкою🥰Для мене вона стає автоматично моєю улюбленою, оскільки мені подобається абсолютно все! Для мене Поліна Кулакова - це наша Тесс Ґеррітсен!

Історію викладено як від лиця Єви - звичайної дівчини, котра підбирає поранену собаку породи Кане-корсо, власниця якого загинула від рук маніяка, так і від Садівника - серійного убивці. Часто буває так, що чиєсь бачення подій у сюжеті не завжди цікаво читати, але це не про цю книгу🔥Тут все ідеально🔥
Книга має зацікавити читача своєю історією!

Лише у фіналі я зрозуміла цитату з книги, де йшлося про темряву😢. Спочатку я думала, що йшлося про садівника, однак потім зрозуміла про кого…

Це був мій перший досвід читання трилеру, і я щаслива, що цей досвід - успішний та стався з книгою Поліни. Це потужна робота, як на мій скромний досвід.

Я не читала “Корсо”, але приблизно зрозуміла, що було в тій книзі і чому герої зараз сімʼя.
Відверто скажу, я боялась читали описи, бо вони викликали фізичну реакцію мого тіла.
Я боялась цього убивцю, якого провокував певний запах. Я жахнулася від опису понівеченого тіла Діани та всього, що пережила ця дівчина.

Сюжет динамічний, але в якийсь момент, я хотіла ще пришвидшити героїв, бо вони втрачали дорогоцінний час, що призвело до фатальних наслідків.

Дратував Максим і я все намагалась зрозуміти так скільки йому років, що він веде себе як ображений підліток. Дещо здивувалась його дару віщування, але це гарно спрацювало та надало додаткову емоційну нотку.

Я не плакала, але повірте, тут є моменти аби поревіти. Я не здогадалась хто вбивця, бо авторка майстерно сплутала всі сліди. Я була шокована фіналом і це розбило моє серце💔Ще раз браво пані Поліно, за цю лаконічність та точний художній постріл.

Розширений відгук модна послухати у подкасті “Мій уявний клуб” на YouTube, Spotify, Apple Podcasts.

Дочитала книгу, досі під враженнями, важко зібратися з думками. По-перше, дякую авторці за те, що висвітлила такі важливі соціальні проблеми. Читаючи, згадувала чи є в моєму оточенні такі сім'ї і чи можу я їм чимось допомогти. Пригадала, майже щодня Марта Левченко з благодійної організації рятує жінок і дітей із лап таких от "Віть". Тож дякую також Марті.

Отже, маємо стару смердючу "хрущівку", в якій продають "пальонку" і сім'ю, яка заливається нею та двох дітей: 9-ти річну Лесю та 17-ти річного Дмитра. Дівчинка дуже самостійна і дуже самотня, на диво, гарно вчиться, любить читати. Діма ж прогулює школу, дружить аби з ким, мабуть, це спосіб привернути материну увагу, але мамі байдуже, де пропадає син. Усе це призводить до жахливих наслідків, просто кров холоне в жилах.

Найгірше те, що сусіди, чуючи постійні крики, бійки у цій квартирі, не звертали на це уваги. Не будьмо байдужими!

З перших сторінок письменниця знайомить нас із Садівником - маньяком, який тримає в напрузі все місто. Він убиває жінок, закопує їхні тіла на території закинутого будівництва і висаджує на могилах квіти. Одним словом, ще той псих.

Маємо тут ще Єву - звичайну дівчину, котра працює у кафе і дає уроки малювання в інтернаті. Одного вечора, повертаючись додому, вона зустрічає у підземному переході собаку породи кане-корсо і тимчасово забирає її собі, паралельно шукаючи власника.

Що ж може бути спільного між Євою та Садівником? І до чого тут корсо? Рекомендую прочитати і дізнатися.

Тут про світло і темряву, про гостро-соціальні проблеми: алкоголізм і домашнє насилля. Дуже емоційно, тримає в напрузі. Найбільше сподобався образ Садівника, гарно розкритий.

Чи бачили ви колись демона? Диявола в людській подобі, що руйнує дитяче життя?
⠀
Поліна Кулакова у новому соціальному трилері зображає найгостріші проблеми сучасного суспільства - алкоголізм, насильство в сім'ї та людську байдужість.
⠀
Це перший трилер у якому я не ламала голову гадаючи: "хто ж вбивця?". До кінця книги я хвилювалася, що ж буде з нещасною дівчинкою Лесею.
⠀
Розмірене життя сім'ї Кухарчук змінилося, коли голова родини пропав безвісти. Спершу його дружина впала в депресію, а згодом зустріла своє перше кохання і разом з ним почала "поклонятися зеленому змієві". Найгірше було дітям, адже "тато Вітя" оголосив нові правила. Дев'ятирічна Леся була змушена тихенько сидіти за ширмою у "новій кімнаті", а підліток Дмитро вирішив майже не появлятися в домі, шукаючи підтримки в компанії на вулиці.
⠀
За найменший непослух очікувалася фізична розправа. Не дивина, що за таких умов, хлопець швидко вплутується в проблеми.
⠀
Дочитавши, я сиділа і плакала. Серце країлося від усвідомлення того як, на перший погляд, найближчі люди можуть зруйнувати у тобі все людське. Як страх паралізує мозок дорослої жінки, материнським інстинктом тут і не пахне.
⠀
Звичайно, завжди можна все змінити, але втрачене дитинство і "школа дорослого життя" назавжди вкарбується в пам'ять невинної душі.

На нашій літературній ниві вродило нічогеньким детективом.

Я не великий експерт в детективах і книги цього жанру проходять часто повз мене, але інколи я таки беру подібне до рук. "Корсо" — це детективний трилер, історія про серійні вбивста, насилля, дитячі травми, про те, як одні й ті ж самі обставини можуть мати на людей різний вплив: хтось від отриманих в дитинстві травм виростає сильним, бореться, шукає себе. А хтось божеволіє і сам продукує насильство, яке пережив у дитячому віці.

Великої інтриги в романі немає — з перших сторінок ми знаємо, хто головний злодій. Його історія переплітається з історіями інших людей і вони сплітаються в міцний клубок подій і таємниць. А ще тут є неймовірний пес! Корсо в назві — це порода собаки. Загугліть, який це красень😍

Основне про книгу:

📍Роман читається легко і швидко: ідеальний вибір для осіннього читання ввечері, якщо ви не боїтесь вбивць і крові😏 Кожен персонаж має свою мотивацію — їхні вчинки і поведінка обумовлені минулим досвідом, вони справді мов живі люди, бо в їхніх долях можна впізнати реальних знайомих, людей, котрих багато поруч з нами.

📍А ще він має свою атмосферу. І місто, в якому відбуваються події, справляє гнітюче враження: там часто дощить, виникають асоціації з якоюсь сірістю, приреченістю, меланхолійністю.

📍Окремо виділю оформлення книги: красива обкладинка, цупкий папір, приємний шрифт. Справді комфортно і легко читати. І помітка "16+" дуже доречна! Багато видавництв нехтують цією дрібничкою, але я все рівно вважаю, що це потрібна річ і вона має бути.

Можу читати на всі теми книги, окрім воєнної тематики та соціальних травматичних тем. Проте треба читати і говорити про це, можливо тоді врятованих душ побільшає.⠀
⠀
Авторка вкотре підіймає гострі, важливі теми у своїх творах - бо люди не мають бути байдужими, коли чують і бачать побиття, лайки, знущання над дітьми і тваринами. Не має бути моя хата скраю!!!! Якщо жертва не може покликати на допомогою - треба стати тим тривожним дзвінком, можливо якраз ваше втручання вбереже когось від смерті чи тюрми.⠀
⠀
На власному гіркому досвіді знаю, що зловживають оковитою не тільки неблагополучні люди, коли є хороші статки і гроші - люди напиваються до безпам'ятства теж, в такому стані роблять звірства і страждають люди навкруги. ⠀
⠀
Мені дуже було шкода маленьку дівчинку Лесю, бо вона в дитячому віці стала заручницею таких обставив, коли вітчим безпробудно п'є і не просихає, лупцює маму і собаку, а мати засліплена такими стосунками і горілкою не може заступитися за дітей і не може дати ради співмешканцеві.⠀
⠀
Якби люди, сусіди, друзі, знайомі, співробітники, правоохоронні органи, вчителі були менш байдужими до таких сімей - тоді травм і смертей точно було би менше... І це я говорю не тільки про героїв книги, а про наш з вами соціум загалом. Треба бути Людиною перш за все!⠀

Мій перший український гостросюжетний трилер і це 💣💣💣💣⠀
Всім відомий вислів Нема тіла - нема діла, а тут навпаки з перших сторінок роману є тіло, є злочин - є закручений сюжет детективного трилера.⠀
⠀
Дійшла висновок, що лише делікатна, приємна, тендітна і щира авторка (з якою мені випала доля познайомитись особисто) могла нам на сторінках книги розповісти хитрі сплетіння доль і мотивів головних героїв.⠀
⠀
Книгу я прочитала буквально за два вечори і три ранки (читаю в трамвайчику дорогою на роботу), а це означає, що сюжет в мене в голові розвивався наче в гостросюжетному кіно і я дуже хотіла дочитати до кінця і дізнатись, чи розкриє замисли Садівника Єва і яку ж роль відіграє велетень кане Корсо.⠀
⠀
Ох ці ж детективи полонили моє читацьке серденько, тому з нетерпінням чекаю нову книгу авторки.

Скільки разів у житті ви замислювалися: чи ваше оточення - це ваш свідомий вибір, чи це непереборні життєві обставини, що вищі за ваше розуміння? Які ваші особистісні риси розвиваються при спілкуванні з цими людьми? Сподіваюся, що темрява, що живе в кожному з нас, надійно замкнена. А якщо ж ні, зичу, щоб поруч з вами був корсо, яке б ім'я він не носив.

Єва - дівчина з позитивним поглядом на світ, працює відразу на двох роботах, щоб мати змогу прожити. Вона чекає із заробітків свого хлопця, працює, допомагає іншим, і не підозрює, що незабаром навколо неї здіймуться страшні бурі - з'явиться ман'як, хлопець з психічними відхиленнями, що вбиває дівчат певного штибу, а також великий чорний пес, що займе частину її простору у квартирі, серці, житті.

Усі проблеми родом з дитинства. І у цьому випадку також.

"Господи, відколи ж вона стала такою безсердечною?! Не важливо, як він ставився до неї за життя, як він отруїв її дитинство алкоголізмом і жорстокістю. Адже важливо за будь-яких обставин залишатись людиною… Важливо добре говорити про померлих… Хіба не такої думки вона притримувалась усе своє життя? Звідки в її серці стільки люті, стільки чорної ненависті? Недарма кажуть, що побита собака починає кусатись і голосніше гавкати".

Сподобалося. Були певні питання до логіки вчинків окремих героїв, але ж наше сприйняття життя дуже алогічне. Чого варта лише фобія серійного вбивці - страх крові! Отака ніжна істота з тонкою душевною організацією, щоправда схибленою.

Тому рекомендую. Звичайно, якщо ви ще не читали.