Ми, живі

Читала цю книгу уже після прочитання «Атлант розправив плечі», «Джерела» та «Гімну». Саме цей фактор мав велике значення на моє враження від книги.

«Ми, живі» була написана першою, тому, на мою думку, в хронології написання і варто читати твори Айн Ренд.

Це історія долі молодої, непокірної дівчини Кіри, яка попри все боролася за своє вільне життя у жорстокому радянському Петербурзі. Ця книга в певній мірі автобіографічна, бо не мало подій в ній перегукуються з фактами з життя авторки.

Чи варта вона уваги? Думаю так. Вона відкриває очі на реалії комунізму, на те як насправді будувалася диктатура пролетаріату. Проте не варто очікувати від неї рівня «Атланта» та «Джерела».

Відверто досі не знаю радити її чи ні. У мене ця книга досі викликає дуже суперечливі відчуття.
В контексті того, що зараз відбувається і загалом історії України, в мене абсолютно не викликає жалю ні російська буржуазія (частина російської імперії) ні радянщина. Абстрагуватися від міста, подій, країни від початку і до кінця книги в контексті історії персонажів, і сприймати це як щось далеке мені не вдалося абсолютно.
Дуже важко мені йшли перші 50 сторінок, бо все в мені кричало, чому у нас видають ці книги, чому я звикша відчувати щось по відношенню до героїв, тут намагаюсь абстрагуватися і сприймати це віддалено, аби не співпереживати ні крапельки, бо це книга про нашого ворога.

В той час, я проковтнула її за дві доби, і не змогла відірватися. Я досить багато підкреслила для себе в книзі, і в той час, кожного разу повертала себе до думки, хто ті персонажі, які кажуть ці слова, і той же час в великій мірі ці слова втрачали для мене сенс, наче здавалося, що вони не чесні, якщо звучать з вуст персонажів, нащадки яких наші вороги.

В той час, я ставила багато особистих питань, від глобальних, до прям дуже особистих.
Я усвідомила, як же важко було нам зберегти саме нашу ідентичність, якщо те, що відбувалося у нас було ще гірше, і як важко далося це зберегти в собі, провести для своїх нащадків, в тому числі моїм предкам, які зберегли наші національні традиції, погляди, і змогли передати їх своїм дітям та онукам.
Думка про те, що владу одних злодії, змінили інші, і мало того що від них потерпали самі ж вони змінюючи один одного, так і інші народи і національності теж. Певне це зараз я так можу сприймати, як людина, яка живе у вільній Україні.

Вкотре дякую, що живу саме в цей час і саме в вільній Україні.
Також вона стала для мене досить зцілюючою в контексті, перегляду особистих минулих стосунків, перегляду того, як я на щось дивилася, і певною мірою позбуття, якихось рожевих окулярів десь.

Дочитала годину назад, а в голові все ну прям дуже прокручується, багато думок, десь відчуттів, десь усвідомлень, але не про події зовнішні з книги, а скоріше про особистісне.

Певне мені ця книга була таки потрібна в цей момент в такому вигляді.

Це мій улюблений твір Айн Ренд, правда читав я його англійською, бо тоді його ще не було в перекладі, так от.

Це історія про страждання від приходу червоної влади, про появу срср як такого, коли знищувалися не просто устрої, коли знищувалися цілі життя. Героїня, як і в усіх інших творах авторки, намагається виживати в суворих нових реаліях й прагне вирватися туди, де буде свобода, де вона сама зможе відповідати за своє життя.

Це глибокий філософський текст який розкривається перед читачем майже одразу, хоча сторінок там багацько. Читається легко й цікаво. Єдиний твір Айн Ренд який я точно можу порекомендувати.