Кінцівка - вогонь🔥.

На цьому можна було б і закінчити відгук на «Мовчазну пацієнтку» Алекса Майклідіса.

Спершу все виглядає просто: дивна пацієнта, котрій чомусь захотілось вбити свого чоловіка і після цього більше не випустити ані пари з вуст. Та психотерапевт, мужчина, який намається їй допомогти. Розговорити, підтримати, дозволити їй відчути себе в безпеці. І так легко та швидко читається ця історія, поки не приходить момент «БАЦ» і тепле відчуття прозріння!

Про цю книгу перед прочитанням я чула багато, і лише хороше. І уявіть моє здивування, коли вони виправдались!. В книзі всього в міру, трішки таємниць, трішки перехресть з грецькою міфологією і в переплетінні сюжет, який справді хочеться читати. А що більше, взагалі не відчувається, що це авторський дебют.

Тому, моя внутрішня скнара немає виходу, бо книжуля тягне на п‘ятірку!

«Неаполітанські романи» або Санта-Барбара по-італійськи

«Неаполітанські романи» - це серія з чотирьох книг італійської письменниці Елени Ферранте. В цетрі подій якої лежить історія життя та особливої дружби двох жінок. Кожній частині відведений певний етап їхнього дорослішання. Як можна здогадатись, все відбувається у колоритному, сонячному та кримінальному Неаполі.

Чому мені сподобалась ця серія?

По-перше, бо затягує вона неймовірно, особливо перша і остання частини. Як на мене, друга і третя слабші.

По-друге, тут є класне історичне тло про розвиток Неаполя та Італії, про боротьбу політичних партій, про місце жінки в італійському суспільстві, про класову нерівність. Подумати є про що.

По-третє, моментами це справжня мильна опера! Там всі одружуються, народжують, змінюють партнерів, потім змінюють думку. А як відомо таке хочеться читати, бо хочеться дізнатись, що буде далі.

По-четверте, всі книги читаються легко і на одному диханні. Ними класно розвантажувати мізки чи брати у відпустки.

Серія видалась справді цікавою.

Читала цю книгу уже після прочитання «Атлант розправив плечі», «Джерела» та «Гімну». Саме цей фактор мав велике значення на моє враження від книги.

«Ми, живі» була написана першою, тому, на мою думку, в хронології написання і варто читати твори Айн Ренд.

Це історія долі молодої, непокірної дівчини Кіри, яка попри все боролася за своє вільне життя у жорстокому радянському Петербурзі. Ця книга в певній мірі автобіографічна, бо не мало подій в ній перегукуються з фактами з життя авторки.

Чи варта вона уваги? Думаю так. Вона відкриває очі на реалії комунізму, на те як насправді будувалася диктатура пролетаріату. Проте не варто очікувати від неї рівня «Атланта» та «Джерела».